Як українські в’язні роблять причепи, мийні засоби та тюремні замки (ФОТО)

У Білоцерківській виправній колонії №35 (Київська область) десятки ув’язнених працюють на виробництві. Тут шиють мішки, одяг, ремонтують автомобілі, обробляють метал і так далі.

У цеху для обробки металу в’язні виготовляють автомобільні причепи.

Умови роботи тут дуже важкі, але робітники не отримують молоко або додатковий вихідний за шкідливу працю.

Заготовки для майбутнього причепа можуть бути з металу або ДСП.

Спочатку робітники вирізають деталі для майбутнього причепа. Після цього його відправляють на фарбування.

Маляр працює без спеціальної маски для очей і органів дихання.

Причепи обробляють спеціальною порошковою фарбою. Після того, як працівник наніс шар пігменту, причіп відправляють у піч, де фарба остаточно висихає. За словами головного інженера виробництва колонії Олександра Стецюка, така фарба витримує будь-які погодні та робочі умови, але категорично не витримує прямих ударів.

Після фарбування причепи зварюють. Працівники цеху прикріплюють до них колеса і ручки.

Оскільки ціна за роботу над одним причепом ділиться на всю бригаду порівну, наприкінці місяця робітники можуть отримувати трохи більше 2 гривень.

Ув’язнені, які працюють на виробництві, можуть приймати душ частіше, ніж інші. Щоправда, умови в душовій значно гірші, ніж у загальній лазні. Тут брудно, темно, немає вікон, витяжки та роздягальні.

У цьому самому цехові працює група, яка виготовляє камерні замки.

Робочі вирізують всі деталі замка на спеціальних верстатах самостійно. Його конструкція складніша, ніж у звичайного дверного замка.

Кожен замок робиться вручну.

Камерні замки замовляють слідчі ізолятори, ізолятори тимчасового тримання і поліцейські відділи.

За словами бригадира, у колонії багато замовлень на камерні замки, тож роботи ув’язненим вистачає.

Поруч розташовано цех із ремонту автомобілів.

Ремонтом машин займається бригада з кількох людей. У цеху фарбування працює тільки один ув’язнений.

“Фарбування автомобілів – справжнє мистецтво! Ми ледве змогли знайти одного працівника”, – розповідає головний інженер Стецюк.

В’язень, який фарбує автомобілі, звільниться з колонії через кілька місяців. На волі він планує відкрити свою справу.

В іншому цеху бригада ув’язнених займається приготуванням і пакуванням мийного засобу для посуду. Замовник – німецька фірма.

У колонію надходять реагенти, які робітники повинні змішати за спеціальним рецептом, розлити в тару і промаркувати наліпками.

“Це секретна технологія, навіть я її не знаю”, – розповідає головний інженер.

Колонія має віддати таку саму кількість готової продукції, скільки отримала реагентів.

У цеху з пошиття одягу зараз ніхто не працює: у колонії немає замовлень.

Устаткування в майстерні дуже старе. Швейні машинки можуть справлятися тільки з дуже тонкою тканиною.

Та все одно у майстерню не забувають навідуватися коти, яких традиційно багато в місцях позбавлення волі.

У цеху для пошиття мішків працюють три бригади ув’язнених: одні з них розкроюють заготовку, інші – обшивають її по периметру, щоб тканина не розповзалася, а треті – зшивають мішок остаточно.

Мішки призначені для сипучих речовин. Наприклад, саме ці мішки призначені для цукрового заводу.

Для того, щоб отримати мінімальну зарплату, один в’язень повинен зшити близько 1800 мішків за день.

В’язні рідко отримують більше мінімальної зарплати. Але навіть зароблене вони не можуть отримати на руки через борги виробництва.

Матеріал підготовлено за підтримки Національного превентивного механізму