“І били, і ґвалтували, і свавілля влаштовували”: як правоохоронці переслідують жінок комерційного сексу

“На дорозі сутенерства немає. На трасі сутенери – міліціонери”

“Міліції платили кожну суботу за те, що ми тут стоїмо”

Цитати жінок із фільму “Білий танець”

Жінки комерційного сексу – одна з найбільш вразливих до свавілля поліції  соціальних груп. Часто замість боротьби із торгівлею людьми правоохоронці намагаються стати неформальними “власниками” цього бізнесу, говорять правозахисники.

Погрози, залякування, насильство, шантаж: жінки жодним чином не захищені від поліцейських, які прагнуть заробити на секс-індустрії.

“Наша організація займається моніторингом поліції, всім спектром прав та свобод, які поліція порушує. В один момент ми побачили, що є певні категорії осіб, яким поліція частіше приділяє увагу. Ми їх називаємо вразливі групи. Це наркозалежні, колишні в’язні та секс-робітниці”, – розповідає Вадим Пивоваров, голова Асоціації УМДПЛ.

Вадим Пивоваров

Лише у Києві сервісні організації нараховують близько 30 тисяч жінок, які виконують секс-роботу. Деякі з них роблять це добровільно, але більшість – вимушено.

Олена – героїня документального фільму “Білий танець” режисерки Ксенії Кравцової, який розповідає про українських жінок у секс-індустрії. Колись Олена була змушена заробляти на життя наданням інтимних послуг, бо залишилась сама із восьмимісячною дитиною та важко хворою матір’ю.

“Мене не хотіли брати на роботу через маленьку дитину. Я не знайшла іншого виходу. Я шукала чоловіків через інтернет, спочатку просто мріяла завести заможного коханця. Так потроху “цей” заробіток став основним. Потім я влаштувалася на роботу, але цих грошей все одно не вистачало, щоб утримувати дитину, купувати ліки. За деякий час я змогла виправити своє фінансове становище та полишити це”, – розповідає вона.

Олена

Зараз Олена працює у ВБО “Легалайф-Україна” та допомогає іншим жінкам “коли – порадою, коли – спільною боротьбою”. Проте тисячі секс-робітниць продовжують щодня виходити на вулиці, наражаючи себе на небезпеку.

“Кожного разу, коли їдеш до клієнта, ти не знаєш, що на тебе там чекає. Секс-працівниці, які стоять на трасі, не захищені”, – пояснює Олена.

Тетяна

Інша героїня фільму – Тетяна – опинилась в індустрії після того, як отримала інвалідність. Зараз вона змушена заробляти не лише на себе, а і на свою доньку “щоб отримала професію, щоб не пішла по тих слідах, якими пішла я”.

“Я ходжу на протезах. Після ампутації у мене дуже сильні проблеми, ноги гниють. Без медикаментів я не можу прожити і дня. У мене виходить заробити, щоб протягнути ще один день”, – зізнається вона.

Керівниця ВБО “Легалайф-Україна” Наталія Ісаєва також була секс-працівницею. За її словами, у цю сферу потрапляють різні люди, незалежно від віку, освіти та зовнішності:

“Є вчительки, є ті, хто працює в поліції, в прокуратурі. Є продавчині, які підробляють, коли у крамниці вихідні”.

Наталія Ісаєва

До її організації часто звертаються жінки, які відчувають проблеми зі здоров’ям або зазнають насильства і порушення своїх прав. Вона знає, що найбільше проблем жінок комерційного сексу пов’язані саме із правоохоронними органами, які прагнуть за рахунок їх переслідування зробити “показники”.

“Багато хто говорить, що цю сферу діяльності так чи інакше “кришує” поліція. Поліція ловить тих, хто займається цим ситуативно, хто перший раз. Заради “галочок”. Вони починають від жінок щось вимагати, щоб не складати протоколи, погрожують, що розкажуть сім’ї, знайомим, сусідам: щоб її, чи її дитину принижували. І так продовжується корупція”, – говорить вона.

Євген Крапивін, експерт групи “Поліція під контролем” наголошує, що в Україні вже багато років відсутня належна правова політика щодо явища секс-роботи. З одного боку суспільство начебто визнає, що воно існувало та буде існувати, а з іншого – намагається з ним боротися.

Євген Крапивін

“У нашій державі на поліцію покладений обов’язок боротися з проституцією. Насправді вона цього не робить. Більше того – ті правові механізми, які наразі існують, в принципі унеможливлюють реальну боротьбу з проституцією. У 2006 році ми декриміналізували проституцію, проте залишилась відповідальність адміністративна, але за цією статтею притягують до відповідальності вкрай рідко. Скоріше за все, це якась гонитва за показниками, за “палочками”. Ми опинилися в ситуації, коли поліція має такий собі “легальний” бізнес, їй це зручно. Ця вся правова пастка, у якій опиняються жінки комерційного сексу, є тільки на руку поліції”, – говорить він.

Кадр із фільму

За словами фахівця, нині немає чіткої відповіді на те, як держава повинна реагувати на цю сферу. У суспільстві все ще триває дискусія, чи потрібно продовжувати боротися із секс-роботою, і якщо так, то якими способами. На думку Ісаєвою, для самих секс-робітниць найкращим виходом є декриміналізація та можливість спокійно займатися тим, чим вони хочуть. Як вона наголошує, у людини повинен бути вільний вибір.

Низка феміністичних організацій критикує легалізацію секс-роботи, наголошуючи, що вона є сексуальною експлуатацією людини та однозначно шкодить жінці. Вони наполягають на тому, що легалізація ніяк не захищає жінок від стигматизації та насильства, але натомість збільшує масштаби торгівлі людьми.  Однак як противники, так і прихильники узаконення цього явища одностайні в тому, що нині поліція лише погіршує становище жінок комерційного сексу в Україні. Без ефективної роботи правоохоронців контролювати це явище, незалежно від обраної моделі, буде неможливо.