Феномен мирного протесту в країні, що воює, або Як українці користуються прямою демократією

Під час війни влада має право обмежувати громадян у певних свободах. Зокрема, у свободі пересування, свободі мирних зібрань, свободі волевиявлення. Водночас українці мають загострене почуття справедливості, і виходити на протест у разі загрози суттєвих порушень прав людини чи згортання демократії стало вже традицією для українського суспільства. 

Так, за час повномасштабної війни громадяни виходили на протести в різних містах України: задля повернення з полону своїх рідних, військових та цивільних, вимагаючи на акціях “Гроші на ЗСУ” більшою мірою фінансувати армію, а не благоустрій міст, протестуючи проти сексуального насильства в театральній сфері, і, звичайно, на масштабну кількаденну акцію за збереження незалежності антикорупційних органів. 

Але чи означає обмеження права на мирні зібрання під час війни їхню повну заборону? Де межа між реалізацією права на протест і безпекою самих протестувальників? Хто і як може обмежувати проведення акцій протесту і чи можуть когось покарати за участь у мирних протестах під час воєнного стану? І чи варто, виходячи на мирний протест щодо суспільно важливої проблеми, зважати на те, що його використає російська пропаганда?

Про це ZMINA говорила з правозахисником, програмним директором Центру громадянських свобод Володимиром Яворським.

Акція за збереження незалежності антикорупційних органів України, Київ, 23 липня 2025 року. Фото: Олександра Єфименко

В Україні право на мирний протест гарантоване Конституцією, але в умовах воєнного стану воно може бути обмежене. Як ви вважаєте, до якої міри?

Обмеження мають відповідати Конституції й бути раціональними. Тобто вони мають бути пропорційними відповідно до тієї загрози, яка є на території, де можуть відбуватися мирні зібрання. Ми розуміємо, що якщо це, наприклад, Сумська, Харківська, Дніпропетровська, Донецька області чи будь-яке інше місто, де поблизу йдуть бої, то там рівень небезпеки є значно вищим. Але якщо ми говоримо про Ужгород, Львів, Франківськ, Тернопіль, то тут рівень ризику не такий високий і обмеження будуть непропорційними. Законодавство на сьогодні відсилає все на місцевий рівень. І на місцевому рівні в нас є лише чотири області, де обмежено мирні зібрання, але на практиці це, по-перше, не дуже виконується, а по-друге, мирні зібрання однаково відбуваються.

Правозахисник, програмний директор Центру громадянських свобод Володимир Яворський. Фото: УГСПЛ

Про які області ви говорите?

Це дуже дивно, бо обмеження діють у Київській області, Тернопільській, Кіровоградській і Черкаській. Але зауважу, що тут ідеться саме про області, а не обласні центри. В обласних центрах є своя військова адміністрація, і жодна з цих військових адміністрацій не ухвалила рішення про будь-які обмеження, так само як і в Києві.

Також варто розуміти, що мирні зібрання не заборонені, а обмежені. Звичайно, адміністрації пишуть, що зазвичай вони заборонені, але за їхнім дозволом вони можуть відбуватися. Тобто змінений порядок проведення таких мирних зібрань. Потрібно подати повідомлення, а органи влади мають обґрунтувати у своєму рішенні, чому не можна або можна проводити те чи інше зібрання.

Наприклад, якщо це буде зібрання біля військової частини, то, очевидно, військова адміністрація має право його заборонити. Але якщо це десь біля якогось підприємства, де відбуваються якісь певні незаконні дії, наприклад не виплачують зарплату, то вже менш обґрунтовано буде забороняти такі мирні зібрання.

Протягом повномасштабної війни громадяни часто виходили на протест на різноманітні акції. Як ви думаєте, чому для українців таким важливим є право висловити свою позицію і мати можливість виходити на мирні зібрання?

Це, дійсно, українська традиція, і вона, напевно, пішла ще від Революції на граніті. У нашій історії були виступи студентів на граніті, потім була відома акція “Україна без Кучми”, потім був Майдан 2004 року, були ще декілька масових протестів, потім Майдан 2014 року. Тобто для нас це вкорінений засіб того, як народ може висловлювати свої думки. Ба більше, мені ще дуже цікавий феномен протесту в окупації, зокрема те, що відбувалося в Херсоні під час окупації. Фактично протягом місяця після окупації щодня відбувалися проукраїнські акції. На початку окупації росіяни боялися натовпу, тому що виходили сотні людей. Вони не знали, як на це реагувати. Бо для них Майдан – це щось жахливе. Крім того, я насправді дуже мало знаю таких реакцій в історії, коли окуповують певну територію, а люди виходять з мирним протестом проти військової агресії. Тому для українців це є доволі важливим інструментом волевиявлення.

В обласних центрах відбувається щонайменше тисяча мирних зібрань на рік

Якщо повернутися до протестів на підконтрольній Україні території, то часто можна почути від влади, що не потрібно збиратися, бо ці протести може використати російська пропаганда. Як бути в такому разі?

Наша влада сприймає протести дуже негативно. Але вони не завжди спрямовані проти конкретної людини, здебільшого мирні зібрання у 80–90% відбуваються через якусь суспільну проблему. Наприклад, говорили, що протести за незалежність антикорупційних органів може використати Росія і в такий спосіб знову порушити питання легітимності української влади й відсутності в нас демократії. Але, з іншого боку, саме те, що ці протести відбувалися, і є свідченням демократії.

Чого якраз немає в Росії. Адже в них мирні зібрання вже багато років не можуть відбуватися взагалі. Тобто вони, в принципі, зникли. Навіть одиничні пікети дуже жорстко присікають.  

Якщо подивитися на Східну Європу, то Україна зберігає дві доволі сильні позиції. По-перше, багато мирних зібрань відбувається навіть під час війни. За нашими оцінками, в обласних центрах відбувається щонайменше близько тисячі мирних зібрань на рік, а в Києві й того більше. По-друге, велика кількість людей бере участь у цих мирних зібраннях.

Я також чула думку, що небезпечно під час війни збиратися на протест тому, що в місцях скупчення людей російські ДРГ можуть вчинити теракт. Де ось ця межа між правом людини вийти на протест і правом держави обмежити це волевиявлення?

За такою логікою треба вводити всі обмеження, які були під час карантину. Якщо ви пригадаєте, тоді не мали працювати кав’ярні, не мало бути скупчень людей, усі торговельні центри мали закриватися. Якщо ми говоримо, що скупчення людей привертає небезпеку, то тоді треба забороняти будь-які скупчення.

Наприклад, акція за незалежність антикорупційних органів відбувалася в місті Кам’янське Дніпропетровської області. Туди якраз за останні декілька днів було дуже багато прильотів. Попри це люди однаково подали заявку на проведення мирного зібрання, і військова адміністрація відповіла, що проводити це мирне зібрання небажано. Проте люди все одно вийшли на протест. Зібралося на площі приблизно 20 небайдужих громадян, які за дві години розійшлись. Влада їх не розганяла, поліція поводила себе добре, і це, як на мене, дуже гарний знак. Рівень небезпеки такого зібрання буде таким самим, як, наприклад, скупчення людей на вокзалі чи в якомусь магазині або ж кінотеатрі.

Тому ось цей критерій – скупчення людей – насправді не може враховуватися як єдиний. Потрібно розв’язувати питання безпеки в комплексі. Наприклад, якщо є загроза теракту, варто встановити металошукачі на вході на площу, щоб ні в кого не було можливості занести зброю чи вибухові речовини. Це абсолютно адекватний механізм, який поліція іноді використовує.

Жодної відповідальності за те, що люди виходять на вулиці, в українському законодавстві немає

Чи є прецеденти, коли під час війни влада забороняла проводити мирні зібрання через суд?

Ми моніторили судові рішення з цього приводу і помітили, що під час війни таких рішень майже не було, їх одиниці. І, в принципі, влада не практикує ці методи – заборону мирних зібрань. Тому що, по-перше, їх не так багато все-таки відбувається в порівнянні з довоєнним часом. А по-друге, тому що, коли влада пише, що не дозволяє проводити мирні зібрання, це юридично неправильно. Тому люди просто це не сприймають, виходять на мирні зібрання, і поліція їм нічого не може зробити. Бо ніякої відповідальності за те, що люди виходять на вулиці, в українському законодавстві немає.

А як людині підготуватися до мирного протесту під час дії воєнного стану?

В умовах воєнного стану я раджу робити декілька речей, які стосуються безпеки. Вам потрібно визначити насамперед, де є найближче укриття. Ви маєте чітко розуміти свій алгоритм дій, коли починається тривога, куди ви маєте перейти. На мій погляд, під час тривоги мирне зібрання має зупинятися, а люди повинні перейти в укриття.

По-друге, бажано мати із собою якісь речі для необхідної першої допомоги. І бажано пройти різні курси першої домедичної допомоги, щоб у разі якоїсь непевної ситуації ви змогли зреагувати. Можливо, ці навички комусь врятують життя.

І, по-третє, варто із собою мати воду, можливо перекус, на випадок, якщо ви будете досить довго перебувати в незручній ситуації в укритті.

Також я раджу під час протесту звертати увагу на дивні речі. Наприклад, якщо якісь пакунки перебувають без людей. Якщо ви таке бачите, то краще зателефонувати в поліцію і повідомити про підозрілий предмет.

Затримання чи незатримання протестувальників залежить від політичної волі керівництва поліції

А що робити, якщо, наприклад, протестувальника затримали під час мирного зібрання?

Під час масових заворушень і конфлікту з поліцією на мирному зібранні варто шукати в натовпі так звану поліцію діалогу. В Україні це таке ноу-хау, яке працює декілька років. Центр громадянських свобод був залучений до створення і функціонування “поліції діалогу”. У нас є моніторингова волонтерська група ОЗОН, яка моніторить мирні зібрання, і ми спільно з ними організовували перші навчання цього підрозділу поліції. Його функція полягає в тому, що працівники поліції мають вирішувати всі потенційні конфлікти під час мирних зібрань. Наприклад, коли люди перелазять через огорожу чи люди в балаклавах запалюють факели – усе це є провокацією з погляду безпеки протесту. І в якийсь із таких моментів якраз долучається “поліція діалогу”. Їхнє завдання – зняти напругу і розв’язати проблему. Останніми роками ми маємо нечасті випадки затримання людей під час мирних зібрань.

Зверну увагу, що поліція не може просто так вимагати, щоб протестувальники розійшлися чи не стояли на площі. Для цього мають бути конкретні підстави. І знайти їх доволі непросто. І ще один важливий момент: затримання або незатримання протестувальників залежить від політичної волі керівництва поліції. Якщо поліції зараз дати вказівку діяти жорсткіше, вони це робитимуть. На сьогодні їх спеціально, навіть зараз, під час війни, готують розганяти мирні зібрання. Нещодавно був тендер на закупівлю спеціального обмундирування для розгону зібрань. Тобто, в принципі, поліція може діяти жорстко, як і десять років тому. Це питання наказу і політичної волі.

На мирному зібранні дуже важливо, якщо вас затримує поліція, перевірити, хто конкретно вас затримує. Це не можуть бути люди в цивільному, наприклад. У поліцейських мають працювати відеокамери спостереження, які потім будуть доказами в суді, чи чинили ви якийсь спротив, чи ні. І загалом відео з камер може показати, чи робили ви щось незаконне і чи було затримання незаконним. У райвідділку ви маєте право вимагати адвоката. До вас приїде адвокат щонайменше безоплатної правової допомоги. Знову ж таки, в Україні є система безоплатної правової допомоги, де працює дуже багато хороших адвокатів. А коли вже є адвокат, то, звичайно, поліції буде складніше щось незаконне з вами робити. Тому що всі подальші дії документуються.

Поговорімо ще про те, які права має затриманий учасник акції під час воєнного стану.

Якщо сталося затримання, людина має розуміти, які права вона має. Їй мають сказати, на підставі чого її затримали, чи це адміністративне, чи кримінальне правопорушення, в чому її підозрюють. Також мають забезпечити її право на адвоката. Мають повідомити рідних цієї людини про те, що вона є затриманою і перебуває в такому-то райвідділку, а також зачитати цій людині під розписку її права.

Є певна кількість годин, скільки можна тримати цю людину. Наприклад, якщо йдеться про адміністративне затримання, то зазвичай це декілька годин для складання адміністративного протоколу. Тут права у воєнний час нічим не відрізняються від довоєнного. Єдине, що законодавство зараз дозволяє на довший час затримувати людину без судового рішення, але однаково в абсолютній більшості випадків у середньому це відбувається до двох діб. Після – вас мають доставити до суду, щоб уже він санкціонував ваше затримання або розглянув вашу справу про адміністративне правопорушення, якщо таке вчинялося.

Я підкреслю, що завжди треба робити будь-які речі лише з адвокатом. Це буде серйозніший захист для вас і, можливо, захистить вас від якихось негативних наслідків.

І ще один дуже важливий момент. Якщо у вас є тілесні ушкодження, наприклад вас побила поліція, то вам потрібно одразу йти до медичного закладу, щоб це зафіксувати в медичних документах. Це дуже важливий доказ, який згодом може серйозно вплинути на розгляд справи щодо незаконних дій поліції.

Розгляньмо ще одну категорію людей, яка може опинитися на протесті, – це військовослужбовці. Чи мають вони право брати участь у мирних акціях?

Формально вони не мають права брати участь у мирних зібраннях, але фактично є просто різні категорії службовців, які по-різному проходять військову службу. І не всі вони перебувають, наприклад, у військових частинах на постійній основі. Тому коли ми кажемо, що людина, наприклад, ночує вдома, то дуже складно простежити, чи людина була на мирному зібранні, чи ні. Формально кажучи, за це може бути певний набір дисциплінарних покарань.

Я б хотіла згадати одну історію. У липні ветеран війни й активіст “Автомайдану” Дмитро Олійник вийшов у Харкові на протест за незалежність антикорупційних органів. Після чого почав отримувати погрози й звинувачення в тому, що він начебто в такий спосіб діяв в інтересах ворога. І загалом люди почали ставити під сумнів його військову службу. Що робити в таких випадках тиску?

Правозахисники відстежують такі випадки, і щодо цього кейсу можна сказати, що відбулася зустріч ветерана з СБУ і вони з’ясували, що до нього ніяких претензій немає. У цій конкретній ситуації є сумніви, хто саме до Дмитра підходив, чи дійсно це була людина зі спецслужби.

Ми в організації фіксували іншу ситуацію. В одному обласному центрі, де відбувався протест, люди в цивільному знімали на відео протестувальників, а потім приходила поліція в справах неповнолітніх до батьків цих дітей. Вони перевіряли, чому діти перебували на мирному зібранні. Це були поодинокі сигнали, які ми отримували після протестів. Ось це абсолютно незаконні дії поліції, тому що, якщо є правопорушення, тільки тоді правоохоронні органи мають право вчиняти такі дії.

Ми будемо детальніше дізнаватися про такі незаконні дії працівників поліції й ініціюватимемо щонайменше дисциплінарні провадження проти таких поліцейських. Тому що ми вважаємо це формою тиску.

Мирні зібрання – це частина української культури, з якою має миритися кожна українська влада

Як ви вважаєте, чи такі протести не шкодять зусиллям наших військових на фронті? І як щодо використання протестів російською пропагандою?

Російська пропаганда однаково використовуватиме будь-що з того, що в нас відбувається в нашій країні. І, навіть якщо нічого не відбуватиметься, вони все це вигадають. Тож тут не треба орієнтуватися на російську пропаганду, а потрібно дивитися на те, що роблять люди. Якщо ці мирні зібрання спрямовані на те, наприклад, щоб вимагати вибори під час війни, або блокувати роботу якогось підприємства, або блокувати дороги, або ще якісь певні речі, які підривають обороноздатність країни, то, звичайно, такі мирні зібрання не можуть відбуватись.

Але якщо декілька сотень чи тисяч людей вийшли на протест із приводу суспільно важливої проблеми, в такому разі владі важливо розуміти це і розв’язати цю суспільну проблему.

Але також скажу, що влада має працювати так, щоб не спричиняти такі масові протести людей. Суспільство всі ці три роки повномасштабного вторгнення жило в режимі усвідомлення, що не час виходити на протест. Зараз терпець урвався. І мирні зібрання – це частина української культури, з якою має миритися кожна українська влада.