Дитина чи робота: чому молоді фахівчині бояться вагітніти та народжувати, і що з цим робити суспільству
Вагітність і народження дитини — це серйозний крок для кожної людини. У нинішніх умовах, коли в країні немає однозначно безпечного місця, на це наважитися ще важче. Та попри фізичну небезпеку існує багато страхів, реальних і нав’язаних суспільством, які перешкоджають цьому рішенню.
Одна з проблем материнства — це складне поєднання виховання дитини та роботи, ба більше, для журналісток, коли графік може бути ненормованим, викликати у відрядження можуть у будь-який момент, годі й говорити про фрилансерок.
Чому жінки досі мають вирішувати дилему професійного розвитку або материнства? Як поєднувати журналістику та виховання дитини? Що має робити суспільство, аби збільшити бажання жінки народити? Чому в Україні скептично ставляться до чоловіків у декреті?
Своїми поглядами на ці та інші питання зі ZMINA поділились журналістки Ірина Андрейців та Яна Брензей і правозахисниця Елла Ламах.
Поєднання журналістики та материнства
Ірина Андрейців працює шеф-редакторкою в медіа “Вечір”. Має доньку Юстину, якій трохи більше двох років. Жінка називає її лагідно Юстею. З відпустки по догляду за дитиною Ірина вийшла, коли донечці ще не було й трьох місяців. Її чоловік теж журналіст. Поки дозволяє робота, пара працює почергово.
“Фактично, це забирає увесь день у нас, не лишаючи простору на побути разом сім’єю, окрім частини вихідних. Та з іншого боку, це дозволяє обом працювати та обом виховувати дитину”, – розповідає Ірина.
Журналістка регулярно долає виклики поєднання материнства та роботи. Наприклад, раз на тиждень ходить на онлайн-планірки з командою в кав’ярню, щоб повністю сконцентруватися і не відволікатися на жодні сторонні домашні звуки. Щоб побачитися з командою в офісі, їде на визначені кілька годин, щоб встигнути повернутися до доньчиного денного сну.
Мама ще годує Юстю грудьми, тож за півтора року вже стало звичним годувати її під час онлайн-зустрічей чи редагування текстів:
“Коли донька була зовсім малою, я, в принципі, ходила, як кенгуру. У мене було багато робочих зідзвонів. Коли вона спала вдома, то прокидалася, якщо мені треба було говорити. Тож на час зідзвонів я брала її в ерго-рюкзак на вулицю, де вона засинала в теплі, погойдуючись всередині, і мій голос накладався на голоси та шуми вулиці. Тоді я спокійно працювала, намотуючи кілометри під час її сну. Правда, моя спина від цього добряче постраждала. Що ж така ціна”.
Ірина АндрійцівНа жаль, не всі батьки мають гнучкі графіки роботи або можуть працювати онлайн. Тому описаний сімейний випадок не можна масштабувати. Однак він є одним з прикладів для роботодавців і державної влади, як створювати відповідні умови для мам і тат, коли ті починають виховувати дитину.
Проблеми при працевлаштуванні
Яна Брензей – досвідчена журналістка, ведуча програми “Вікна” на телеканалі “СТБ” та марафоні “Єдині новини”, співавторка ютуб-каналу “Палає”, феміністка. Яна розказує, що поки не планує народжувати, однак вже стикалася з відповідними проблемами при працевлаштуванні. Одна з них – це знецінення можливостей жінок виключно через те, що вони жінки.
“Є проблема ставлення до жінок, а точніше записування в недоліки жінок того, що вони можуть виходити заміж і народжувати дітей. Я сама стикалася з цим, коли працевлаштовувалася на деякі проєкти та роботи. Мене працедавець на співбесіді питав, коли я планую виходити заміж (я тоді була ще незаміжня) і чи планую я народжувати дітей”, – згадує журналістка.
Тож, за її словами, потенційна вагітність є фактором, за яким працедавець визначає, чи йому потрібна така працівниця. Яна поцікавилась у свого чоловіка, скільки разів його питали про плани заводити дітей або одружуватися під час співбесід на роботу. Він не пригадав жодного такого випадку.
“Звісно, що він не пам’ятає таких випадків, тому що з вірогідністю у 99,9% їх не було. Про це питають лише жінок, при тому, що вочевидь у зачатті та виховуванні дитини беруть участь двоє людей. Принаймні в зачатті так точно беруть участь двоє людей”, – зауважує журналістка.
Яна БрензейНа жаль, жінки досі стикаються із сексизмом на роботі та при працевлаштуванні. Така дискримінаційна практика існує не лише в Україні, але й за кордоном. Причина цього, на думку Яни, у тому, що працедавці не хочуть вкладати ресурси та знання, знаючи, що за певний період жінка може піти у відпустку по догляду за дитиною. І в результаті жінок можуть не брати на роботу, де вони повністю відповідають вимогам, лише через те, що в них є плани народжувати дітей і таким чином продовжувати, власне, існування людства.
Велика частина жінок має вирішувати дилему професійного розвитку або материнства. За словами Яни, коли жінка ухвалює для себе рішення стати мамою, вона за замовчуванням або має пожертвувати своїми кар’єрними досягненнями на певний час, або повинна “пнутися зі шкіри”, щоб встигати “на двох фронтах”. Зазвичай це відбувається через недостатню підтримку з боку партнера, працедавця або держави.
Не втратити себе
Один зі страхів, з яким стикнулася Ірина Андрейців, – це страх втратити себе. Ймовірно, він нав’язаний суспільством.
“Я дуже боялася, що скочуся в розмовах із друзями та знайомими лише до дитячих підгузків і кольору какавельок. Та переконалася, що це навішані соціумом ярлики, ніби молоді мами – тупенькі через материнство, і в них у голові тільки такі приземлені питання та ніби стерте все особисте й професійне минуле”, – говорить Ірина.
Інший страх – це страх втратити кваліфікацію та не знайти роботу після тривалої відпустки по догляду за дитиною. Добре, якщо жінка працює офіційно в штаті та її місце залишається за нею. Однак зараз деяких працівників беруть на роботу за трудовим договором, який не передбачає такої політики.
“Пам’ятала фразу однієї з редакторок про те, що “декретчиці” їй не потрібні, бо ж не настільки ефективні працівниці. Боялася зникнути з усіх можливих професійних радарів, що означало б, що потім усю професійну репутацію треба було б вибудовувати з нуля. Цей страх перевірити не вдалося”, – каже Ірина.
Вона повноцінно працювала до народження дитини. Коли дізналася про вагітність, майже одразу повідомила про це тодішньому головному редактору. Згадує, що мала хвилювання, як він це сприйме. Але чоловік добре відреагував і підтримував журналістку увесь період вагітності, навіть подарував дитяче ліжечко та крісло для годування, які раніше належали його доньці.
Після народження Юсті журналістка лише на деякий час відійшла від справ, а потім поступово почала повертатися до роботи. Але найбільші проблеми у поєднанні материнства і роботи виникли в Ірини минулої осені та зими під час обстрілів і відключень:
“Керівництво прагнуло бачити команду в офісі, де є інтернет і доступ до світла. І це логічно, якщо ми говоримо про суспільно-політичне медіа. Особливо, якщо говоримо про редакторську посаду. Та мені з малою дитиною на руках і грудним годуванням цей варіант не підходив. Я не могла поставити доньку та її потреби на стоп із 10:00 до 19:00 умовно, щоб їхати в офіс. Тому лавірувати між робочими та дитячими потребами в цей період морально було надскладно. Не можу сказати, що мені це повноцінно вдалося”.
Зрештою це стало однією з причин, чому шляхи журналістки з медіа розійшлися.
Війна та материнство
Материнство не проста справа в усі часи, та під час війни кількість викликів і проблем значно збільшується. Адже щодня потрібно думати, як убезпечити себе та дитину, коли над головами літають ракети та дрони. Для Ірини найскладніше в нинішніх умовах — це дарувати доньці щасливе дитинство:
“Постійно ставлю собі питання, чи не егоїстична я мати, що лишилася з нею тут в Україні, а не вивезла за кордон у безпеку. Ми з чоловіком вирішили, що докладемо максимум зусиль, щоб війна мінімально позначилася на ній. На щастя, завдяки насамперед нашим Збройним силам нам це вдається, бо ми у відносній безпеці, вдома тепло, ППО робить неймовірне, а допомога міжнародних союзників не дає нам відчути, що таке тотальна бідність, брак їжі та світла тощо”.
Окрім фізичної безпеки дитині, Ірина каже, що складно забезпечити й свою емоційну стабільність. Адже постійно відчуває фонову тривогу:
“У перші місяці по поверненні на Київщину, коли вночі вила тривога, а я чула ППО, тіло напружувалось, готуючись у разі чого накрити собою сплячу дитину”.
Чоловіки в декретній відпустці
У 2021 році в Україні набув чинності Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною”, який фактично зрівняв права чоловіків і жінок на декретну відпустку. Відтоді батько може мати трирічний “декрет” після народження дитини, так само як і мати.
Станом на кінець 2021 року за статистикою, лише 3–4% від усіх декретних відпусток оформлювали на чоловіків. Є багато причин, які зумовлюють такі цифри. Зокрема, через стереотипне ставлення населення до жінки, як “берегині сімейного вогнища”.
У 2023 році Національна рада та ГО “Жінки в медіа” провели опитування з метою визначення гендерного профілю українських медіа. В результаті дослідження даних 206 українських медіа з’ясували, що відпустки по догляду за дитиною для чоловіків практикують 17% медіакомпаній, в той час як жінкам таку відпустку надають 54% організацій.
Також саме до жінок у медіакомпаніях здебільшого застосують такі соціальні політики як гнучкий робочий графік та повний соціальний пакет. Водночас тут розрив із чоловіками значно менший. Так, наприклад, гнучкий графік для жінок практикують у 52% компаній, а для чоловіків – у 47%.
Чоловік Ірини Андрейців брав короткотривалу календарну відпустку, щоб доглядати за дитиною:
“Далі повноцінно працював, а я була з донькою. Він страхував, коли треба було помитися, спокійно поїсти тощо. Мій двоюрідний брат зробив те саме пів року тому після народження своєї доньки — узяв кількатижневу відпустку, щоб адаптуватися бути татом і допомогти дружині. Так ви дійсно як сім’я адаптуєтесь разом, вивчаєте нових себе та дитину. Немає відчуття, що змінилося життя тільки дружини здебільшого”.
Ще одна причина низької статистики щодо чоловіків у декретній відпустці — економічний момент. Оскільки жінки в сучасному суспільстві й досі мають нижчий рівень заробітних плат, логічніше та вигідніше в “декрет” іти саме мамі.
Станом на липень 2023 року в Україні гендерний розрив в оплаті праці становив 18,6% за офіційними даними. Такі дані ілюструє нещодавнє дослідження DOU спільно з ЛУН.
Однак є й винятки. Так, у подруги Ірини чоловік пішов у відпустку по догляду за дитиною, оскільки жінка працювала на керівній посаді та відповідно отримувала більшу зарплатню.
“Кожна родина має право вирішувати, хто буде з дитиною та чому. І ніхто не має права тут їм вказувати. Насправді ми вже давно готові приймати татів у “декреті”, просто це ще не достатньо публічно прокомуніковано”, – вважає журналістка.
Яна Брензей проти того, щоб дякувати чоловікові за те, що він сидить з дитиною, оскільки це і його обов’язок та відповідальність. Тобто чоловік має не допомагати з дитиною, а робити свою частину репродуктивної праці.
Журналістка свого часу знімала сюжет про чоловіків у декретній відпустці за кордоном, а саме у Швеції. Зараз там це вважається нормою, однак країна довго йшла до цього. У Швеції почали стимулювати “декрети” для чоловіків ще у 60-х роках минулого століття, але і досі в них є програми, які спонукають чоловіків брати відпустки із догляду за дитиною.
Шведи розуміють, каже Яна, що жінка — це теж робоча сила, ресурс. А коли вона через народження дитини випадає з робочого процесу на місяці, а то й на роки, то починає втрачати кваліфікацію. Однак у цей час жінка здобуває нові навички — навички материнства. І для того, щоб знайти баланс в цьому питанні, шведи розробили систему, яка допомагає ділити відповідальність:
“Там не можна якусь кількість днів передати матері. Обов’язково має чоловік з дитиною бути. І ні в кого це вже не викликає здивування. Чоловік із дитячим візочком — це абсолютно комфортна та звичайна картина”.
Але журналістка наголошує, що це тривала робота, тому в Україні нічого не зміниться, якщо показати кілька рекламних кампаній і повісити білборди. Тут також потрібне економічне стимулювання:
“Люди часто ухвалюють економічне рішення щодо “декрету”, а не тому що вони страшенно упереджені. Вони знають, що в дружини зарплата Х, а у чоловіка зарплата Х3 або Х5 (чому так — це окрема тема). Тому економічно вигідніше піти в декретну відпустку жінці. Але це знову підживлює стереотип, що діти – це жіноча робота”.
Тож розв’язувати цю проблему треба комплексно, починаючи з ліквідації розриву в оплаті праці між жінками та чоловіками.
Що має робити суспільство?
Батьківство важко поєднувати з роботою, оскільки й те й те займає багато часу, а піклування про дитину, особливо одразу після народження, взагалі триває 24/7. Та суспільство може полегшити життя батькам, зокрема матерям.
Ірина Андрейців пропонує свій список першочергових заходів, які роботодавці та влада мають запровадити й підтримувати, щоб збалансувати навантаження на матерів.
1. Гнучкий графік для матерів та батьків неповнолітніх дітей. Адже діти хворіють, їхні активності часто відбуваються вдень, їх треба забирати з садочка ще до закінчення робочого дня, а також необхідно якийсь час просто проводити з дитиною.
2. Роботодавці мають відмовитися від дискримінаційного ставлення до жінок загалом і до тих, хто вирішив завагітніти, зокрема. Якщо молода мама “заважає” колективу, то він нездоровий, вважає Ірина.
3. Саме зараз, під час війни, держава має запровадити на рівні соціальної політики заходи, які дозволяли б мамам комфортно поєднувати роботу та батьківство. Адже з початком повномасштабного вторгнення ситуація лише погіршилася: через мобілізацію чоловіків жінки залишаються самі з дітьми, при цьому працюють на роботі фултайм, водночас через тривоги та обстріли молодших школярів можуть відправляти на дистанційне навчання, тобто вони фактично лишаються вдома самі.
Правозахисниця та лідерка громадської організації “Центр – Розвиток демократії” Елла Ламах зауважує, що навіть за радянських часів соціальна політика була більше спрямована на материнство та опіку дітей: було багато безкоштовних дитячих садочків, груп продовженого дня, гуртків та спортивних секцій. За її словами, це пропагувалося через постійні демонстрації, публікації, фільми, реклами та лозунги.
“На початку незалежності України це все ще зберігалося. Але з приходом різних урядів соціальна політика перейшла на друге місце. Соціальна політика розглядалася не у розрізі перебудови на більш ефективну, а просто як урізання та зникнення соціальних послуг. А на їхнє місце стають послуги платні”, – каже Елла Ламах.
Вона пояснює, що соціальна політика – це перелік різнопланових послуг у культурі, спорті, освіті, охороні здоров’я тощо. Створення таких доступних послуг надає людині можливість не хвилюватись за те, де буде її дитина, поки вона працює, що своєю чергою підвищує ефективність роботи. Правозахисниця додала, що необхідно оновити трудове законодавство, оскільки сьогодні воно є дискримінаційним і не сприяє функціонуванню соціальної сфери.
Елла Ламах. Фото: Олена Ангелова, Гендер в деталяхНа думку експертки, така ситуація із соціальною політикою сприяє укріпленню неопатріархату. Це нове поняття описує всім відомий патріархат з начебто врахованими поглядами жінок. Відповідно до нього, жінки мають не лише доглядати за будинком, виховувати дітей і бути хорошими дружинами, але ще й саморозвиватися, мати хобі та кар’єру, бути цікавими та доглядати за собою. Активно популяризує такі погляди шоу “Супермама”, де учасниця має відповідати всім критеріям: хазяйновитість, самореалізація та виховання дітей.
“При тому, що старі норми продовжують нав’язуватись, жінка повинна бути всім одночасно. Ніхто не розглядає жінок як таких, які не хочуть мати родини, дітей, займатись тільки кар’єрою або своїм власним життям”, – говорить Елла Ламах.
Вона додає, що цей новий патріархат у поєднанні з капіталізмом ще більше заганяє жінок. Адже тепер від них вимагають всього одночасно: бути сексуальною, доступною, і разом з тим народжувати, виховувати, піклуватися про дітей, чоловіка та родичів, і водночас заробляти. У старому вигляді патріархату, каже експертка, чоловіки хоча б повинні були забезпечувати жінок, дітей і родини.
Наразі все більше й більше молодих жінок дивляться по-сучасному на світ і вимагають від чоловіків партнерства, наголошує правозахисниця:
“Але, на жаль, питання соціальних гарантій не підіймається на державному рівні. Жінки вимагають від чоловіків партнерства, але водночас більше жінок залишається при розлученні з дітьми”.
Особливо зараз, під час широкомасштабної війни, коли більшу частину Збройних сил України складають чоловіки, які гинуть за різних обставин, залишаються з інвалідністю, на жінках усе більше й більше відповідальності.
Тому, на думку Елли Ламах, багато жінок знову ж таки не мають бажання народжувати та виховувати дітей у таких умовах, де за дитячий садочок, спортивний клуб чи гурток треба платити, де транспорт не завжди ходить, стає дорожчим, особливо між селами та містами, де відпустки та лікарняні не оплачуються, де можуть звільнити у будь-який момент. У всіх країнах питання материнства завжди на порядку денному, але в Україні це розмова, а не вирішення питань, додала правозахисниця.
Яна Брензей вважає, що перше, що має зробити суспільство, — це усвідомити, що без жінок, які народжують дітей, воно не буде відтворюватися:
“Якщо до тебе раптом приходить це усвідомлення, то ти починаєш інакше дивитися на жінку, яка планує народити. Вона стає не проблемою в колективі, а власне, тією, завдяки кому цей колектив буде існувати й через 10 років, і через 20, і через 30. Умови для них мають бути створені такі, щоб вони не вимушені були ставити хрест на кар’єрі”.
Журналістка пропонує також запитати жінок, які народили, вагітні або планують вагітність, що їм потрібно для комфортного поєднання кар’єри та материнства. Тому жінки мають бути представлені на всіх рівнях, де ухвалюють рішення: парламент, уряд, місцеві та сільські ради тощо.
Яна Брензей нагадала про відомий випадок із компанією Google. Коли жінка, яка працювала на високій посаді, завагітніла, вона зрозуміла, що біля входу до офісу немає спеціальних паркувальних місць, щоб їй не треба було далеко йти. Тож вона підняла це питання на черговій зустрічі з керівниками, що треба паркомісце для вагітних жінок, аби їм було зручніше діставатися до офісу. І це паркомісце зробили. Але зробили тільки тому, що була жінка, яка могла про це сказати.
Відповідно, за словами Елли Ламах, сьогодні важливо, як керівництво та компанія ставляться до материнства та батьківства, як підтримують соціальні гарантії. Робочі колективи мають бути дружніми до жінок, зокрема до вагітних і до тих, хто вже має дітей. А надавати відпустки, лікарняні по догляду за дитиною повинні на рівних для обох батьків.
Ламах вважає, що чинне українське законодавство направлене проти жінок або сімей, які хочуть народити дітей. Як приклад, наводить короткочасні трудові угоди:
“Раніше їх укладали дійсно з тими, хто мав короткочасну роботу. Виконали – вільні. За таких умов лікарняні, відпустки та інші соціальні гарантії не передбачались. З часом малий і середній бізнес почав використовувати таку форму угод з усіма працівниками. Зараз на них переводять усіх і на всіх типах підприємств. На державних підприємствах так само. Таким чином у нас зникають оплачувані лікарняні, нам не оплачуються відпустки. Більше того, якщо дізнаються, що жінка вагітна, угоду чи контракт уже не продовжують”.
Бізнес повинен зрозуміти, що сьогодні якісного людського ресурсу дуже мало. Жінки все більше й більше представлені на ринку праці в різних професіях. Однак їх не повинні розглядати тільки як робочу силу без соціального компонента, наголошує експертка. Адже у багатьох з них є родини, діти, хтось тільки планує дітей чи сім’ю. Таким чином бізнес повинен враховувати всі ці моменти.
Ламах додає, що міжнародні норми з прав людини вже давно зробили бізнес частиною соціальної відповідальності. Якщо Україна хоче запобігти витоку молодих людей з країни та мати здорове та щасливе населення, вона повинна вже починати переговори з бізнесом і створювати відповідність у законодавстві у сфері праці та соціальній політиці, додала правозахисниця.
Як залишатися в ресурсі
Ірина Андрейців розказує, що в такому шаленому темпі, поєднуючи материнство та журналістику, бути в ресурсі їй допомагає кава в кав’ярні як ранковий ритуал. Ще одна розрада та можливість видихнути для неї – прогулянка в лісі із собакою. Також жінка любить стендап, адже вважає, що гумор розряджає та допомагає психічному здоров’ю. Вона дивиться як англомовні стендапи Netflix Special, так і українських коміків.
“Допомагає також розуміння, що мій нинішній спосіб життя дозволяє бачити свою дитину та ростити її”, – додає Ірина.
Також для неї як для журналістки важливо бачити фідбек читачів. Іноді вони пишуть їй у приватні повідомлення чи в коментарі, дякуючи за роботу:
“Зазвичай якось так стається, що мені пишуть у моменти, коли опускаються руки. Днями отримала настільки щемливого листа, що розплакалась”.
Кожна жінка – особлива, має свою історію, і кожна ситуація індивідуальна. Тому Ірина Андрейців може дати лише загальні поради журналісткам, які планують народити дитину:
1. Планування. Краще мати фінансову подушку на випадок, якщо на відновлення після пологів треба буде більше часу.
2. Хороший фахівець завжди знайде роботу. Важливо пам‘ятати: відчуття того, що коли ви народите, то втратите всю кар’єру і нікому не будете потрібні – оманливе.
3. Допомога. Не бійтесь приймати допомогу та просити про підтримку. Жінок, які вже пройшли цей досвід, насправді багато. Вони можуть стати опорою.
4. Особисті кордони. Якщо ви відчуваєте дискомфорт у своїй команді щодо статусу мами (присутня дискримінація, глузливі жарти тощо), поміркуйте, чи підходить вам таке місце роботи.
