Цифрове насильство та інформаційна стійкість: досвід українських журналісток та поради від кіберполіції

Попри війну українські журналістки щодня стикаються не лише з фізичними небезпеками, а й з викликами в цифровому полі. Онлайн-простір, який мав би бути інструментом для свободи слова й обміну інформацією, дедалі частіше перетворюється на арену атак, погроз, дипфейків та кампаній з дискредитації. Це впливає на професійне життя медійниць, психічне здоров’я та навіть безпеку їхніх родин.

Торік “Жінки в медіа” в партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки уряду Японії провели дослідження “Її голос – мішень для них”. Опитування 180 українських журналісток показало, що 80% з них стикалися з виявами онлайн-насильства. Найчастіше це були образи, зневажливі ярлики на кшталт “журнашлюха”, або звинувачення в “проросійськості” – особливо коли журналістка порушує теми війни, корупції чи питань захисту прав ЛГБТІК-людей.

Утім, подібні атаки не слід розцінювати як “прості коментарі в інтернеті”. За даними дослідження, у 14 випадках зі 180 такі загрози переходили в офлайн – до реальних переслідувань і спроб залякування. Ще тривожнішим є те, що лише 19 журналісток зверталися по допомогу до правоохоронців, тоді як більшість залишалася сам на сам із цим тиском.

Про реальні кейси кібернасильства, з якими стикаються журналістки, спроби захиститися, а також позицію правоохоронців щодо цього говорили під час панельної дискусії “Цифрове насильство: виклики для журналісток і свободи медіа”, що відбулася в межах конференції Donbas Media Forum.

Фото: Валя Поліщук

Як ефір про пам’ять та мову призвів до погроз з окупованого Криму

Під час дискусії власною історією, яка показує, як далеко може зайти онлайн-агресія проти журналісток навіть за звичайне виконання своєї професійної роботи, поділилася шеф-редакторка новин Громадського радіо Мар’яна Чорнієвич.

За її словами, все сталося 8 травня цього року – у день пам’яті та примирення. Вона вела ранковий ефір на Громадському радіо, присвячений темам Другої світової війни, зокрема тому, як різняться наративи в українських і російських школах і як сучасна Росія експлуатує дату 9 травня. Серед тем ефіру також були курси української мови, які організація “Жовта стрічка” запустила для людей на тимчасово окупованих територіях. Тож цей ефір був абсолютно проукраїнським і безкомпромісно критичним до російської пропаганди.

Мар’яна Чорнієвич. Фото: Валя Поліщук

Після двогодинного ввімкнення журналістка відкрила свою електронну пошту й побачила лист російською мовою. Це одразу здивувало її, адже в колі спілкування Мар’яни ніхто не користується російською. Коли вона відкрила повідомлення, то побачила відверті образи й погрози. Невідомий слухач, який, судячи з усього, уважно стежив за її ефіром, заявив, що використає її фото в порнороликах і поширить їх у мережі, якщо вона “продовжить свою русофобську пропаганду”.

Чорнієвич припустила, що автор листа перебуває на тимчасово окупованій території України. Це підтверджували кілька ознак: у повідомленні були українські літери “і” та “є”, що вимагало української клавіатури; до того ж сайт Громадського радіо заблоковано в Росії та на окупованих територіях, тож нападник, імовірно, користувався VPN. Звернувшись до поліції, журналістка дізналася, що її здогад був правильним.

Мар’яна розповіла, що попри шок одразу звернулася до своєї головної редакторки Вікторії Єрмолаєвої, щоб діяти офіційно.

“Я переконана: якщо хтось порушує закон, він має за це відповідати. І цього принципу я дотримуюся не лише в роботі, а й у повсякденному житті. Якщо бачу порушення – реагую, звертаюся до правоохоронців. Телефоную в поліцію, коли хтось порушує спокій чи правила, і завжди закликаю інших робити так само”, – поділилася Чорнієвич.

У її випадку допомогу надали організація “Жінки в медіа” та кіберполіція, що оперативно встановила особу чоловіка, який за цим стояв. Водночас провадження не відкрили через те, що ймовірний кривдник перебуває на тимчасово окупованій території.

Механізми реагування та превенції

Тролінг, доксинг, погрози зґвалтуванням чи смертю – це не просто “інтернет-драма”, а системна атака на тих, хто формує громадську думку. У цьому контексті роль правоохоронців, зокрема кіберполіції, набуває критичного значення – вони не просто реагують на інциденти, а будують бар’єри для інформаційної стійкості держави.

Начальник відділу протидії протиправному контенту Департаменту кіберполіції Національної поліції України Віктор Байов наголосив, що питання безпеки журналістів і журналісток у цифровому середовищі для кіберполіції є пріоритетним. 

За його словами, правоохоронці усвідомлюють, що саме медіа формують інформаційну картину дня для суспільства, тому їхній захист – це питання не лише безпеки конкретних людей, а й інформаційної стійкості держави.

Коментуючи кейс журналістки Мар’яни Чорнієвич, Байов розповів, що кіберполіція відреагувала на звернення одразу після того, як отримала інформацію від організації “Жінки в медіа”. У межах департаменту працює кілька підрозділів, зокрема аналітичний, який займається ідентифікацією зловмисників за електронними адресами, нікнеймами чи іншими цифровими слідами. Саме цей підрозділ оперативно встановив особу нападника: ним виявився мешканець тимчасово окупованого Криму з відверто проросійськими поглядами.

Віктор Байов. Фото: Валя Поліщук

“Я хочу запевнити, що ми реагуємо на всі подібні випадки. Якщо ви стикаєтеся з фактами цькування чи онлайн-насильства щодо себе або колег, закликаю звертатися безпосередньо через сайт Департаменту кіберполіції, де є форма зворотного зв’язку. 

У кожній області України діють наші територіальні підрозділи, з якими ми постійно координуємо роботу. Тож у разі будь-яких проблемних ситуацій на місцях ми оперативно включаємось і робимо все можливе в межах нашої компетенції”, – наголосив Байов.

Пояснюючи технічні аспекти розслідувань, правоохоронець зазначив, що найпростіше відстежити зловмисників, які користуються електронною поштою, зареєстрованою на українських серверах. Натомість ідентифікація акаунтів у соціальних мережах, таких як фейсбук чи інстаграм, потребує міжнародної співпраці – через запити до компетентних органів інших країн, найчастіше США. Така процедура може бути тривалою, адже вимагає судового дозволу і перекладу документів.

Водночас, підкреслив Віктор, навіть без офіційного запиту фахівці кіберполіції проводять первинний аналіз соціальних мереж – досліджують список друзів, ідентифікатори, активність акаунтів. У 60–70% випадків це дозволяє встановити особу або коло, пов’язане з нею.

Сила публічності: як підтримка громадських організацій зупинила хвилю цифрових атак на журналістку

Журналістська робота в регіонах часто поєднує в собі професійну відданість і високий ризик. Особливо коли йдеться про розслідування, які зачіпають складні суспільні процеси. Так, журналістки та журналісти нерідко стають мішенню для інформаційних атак і онлайн-насильства. 

Досвід Олени Мудрої, журналістки-фрілансерки видання “Закарпаття онлайн”, яскраво ілюструє ці виклики: вона пройшла шлях від навчання на досвіді колег до власного протистояння системним кампаніям дезінформації, що тривали місяцями. Її випадок демонструє, наскільки важливою є підтримка медіа, правових інструментів і публічності в боротьбі за безпеку та правду.

Цьогоріч Олена вчергове зіткнулася з атаками проти неї. Це вже не перший випадок, і її попередня історія вже ввійшла до посібника “Жінки в медіа”, де зібрано реальні кейси журналісток, які постраждали від онлайн-насильства. 

“Цього разу все відбулося значно швидше – з правильнішими й чіткішими кроками. Уже понад рік я займаюся темою забудови високогір’я українських Карпат. Це дуже масштабний кейс, що охоплює безліч складових – бізнесові, політичні тощо. Через це проти мене розгорнули кампанію, яка готувалася кілька місяців, тривала близько трьох з половиною – чотирьох місяців і лише нещодавно призупинилася”, – поділилася Мудра.

Перші фейки почали з’являтися наприкінці травня на сайтах без реєстрації, що ускладнює притягнення до відповідальності редакторів або власників. Спочатку це були короткі новини з безпідставними звинуваченнями, зокрема в роботі “на гроші Медведчука чи Газпрому”. Мудра вирішила не реагувати, але згодом кампанія набула більших масштабів – з’явилися численні публікації, відео, колажі та фейкові “розслідування”, спрямовані особисто проти неї. Кілька разів це доходило навіть до створення фото Олени у формі російського солдата та з логотипами російських компаній. Кульмінацією стала поява відео, згенерованого за допомогою штучного інтелекту: на ньому зображення її сина промовляло фразу “Мамо, не бреши”. Хоча голос був синтетичним, дехто з оточення журналістки повірив у його справжність, зокрема й люди з її села.

Олена Мудра. Фото: Валя Поліщук

Мудра з’ясувала, що відео поширювали організовано – через фейсбук і ютуб, де воно навіть запускалося як реклама. У кампанії брали участь фейкові акаунти, серед яких – профіль, підписаний “Марік Федірко”, створений ще 2018 року. Згодом з’ясувалося, що ця вигадана особа вже фігурувала в схожих інформаційних атаках.

За словами Мудрої, їй вдалося встановити контакт із представниками Міністерства цифрової трансформації, через яких скерувати скаргу до фейсбуку. Спочатку обліковий запис “Маріка Федірка” заблокували, але згодом він знову з’явився – імовірно, пройшов перевірку з використанням фальшивих документів, створених штучним інтелектом.

У липні Олені зателефонували з Ужгородського районного управління поліції та запросили дати пояснення через звернення, яке надійшло від нібито “Маріка Федірка”. Листа надіслали з Перечина, хоча вказана адреса заявника київська. У заяві “Марік” звинувачував Олену Мудру та екологиню Оксану Станкевич-Волосянчук у шахрайстві: начебто вони “взяли” 53 тисячі доларів на проведення “ЛГБТ-віче” на полонині Руна. Мудра наголосила, що ця інформація повністю неправдива.

Вона пояснила, що фейк поширювали ще за тиждень до цього: в Ужгороді роздавали листівки з фейковим анонсом віче, а згодом у певних медіа з’явилися матеріали про те, що подія нібито “не відбулася, бо організаторка привласнила гроші”. Першоджерелом стала публікація на сайті “Стрічка новин Полтави”, яку пізніше видалили. Також у мережі з’явилося відео з фестивалю біля водоспаду Шипіт, де невідомі видавали себе за “учасників фейкового віча”.

Саме після цього поліція отримала скаргу, підписану “Маріком Федірком”, і на підставі його листа правоохоронці викликали журналістку для надання пояснень. На момент допиту згадана публікація вже була недоступна, тож Олена продемонструвала дізнавачеві збережену копію з архіву.

Близько двох місяців тому Мудра подала клопотання до поліції з проханням встановити особу “Маріка Федірка” в межах відкритого провадження. Вона розповіла, що процес затягнувся: поліція не встигла виконати доручення в строк, частина матеріалів була поза областю, а дізнавач перебував на сесії. Наразі журналістка планує повторно подати клопотання, адже досі не отримала інформації про результати перевірки.

Вона припускає, що заяву “Маріка” вже розглянули й не знайшли в ній складу злочину, принаймні після надання пояснень поліція більше до неї не зверталася.

“Паралельно я звернулася до правоохоронців: відкрито кримінальне провадження за двома статтями – 171 і та 182 і . Чому саме 182? Бо в період із січня до травня, коли почалася ця кампанія, до нас доходили чутки про пошук “російського сліду” і про можливі дії офлайн“, – пояснила розслідувачка.

Читати також: Гнила риба та фейкові статті: як тиснуть на екологинь та журналістку, які захищають природу Карпат

У відповідь журналістка вирішила надати своїй історії максимального розголосу. Про неї написали “Репортери без кордонів”, Міжнародний інститут преси, “Детектор медіа”, Центр прав людини ZMINA та інші організації.

У коментарі ZMINA Олена Мудра також розповіла, що 17 вересня 2025 року звернулася до народного депутата та очільника Комітету Верховної Ради з питань свободи слова Ярослава Юрчишина та передала йому зібрані дані про акаунти тролів, які координовано поширювали дискредитаційні матеріали – від публікацій на сайтах до відео, а також створювали імітацію громадської підтримки в коментарях. Крім того, журналістка надала інформацію про людей, які, на її думку, могли бути пов’язані з переслідуванням, і про сайти, де публікували ці фейки.

Вона вагалася, чи варто робити це саме тоді, однак атаки тривали вже четвертий місяць і налічували понад 20 епізодів – із сотнями матеріалів та відео, які збирали тисячі переглядів. Звернення до поліції та особисті комунікації з керівництвом обласної поліції результату не дали. До того ж на той момент проти неї вже тривали два судові процеси, ініційовані компанією “Вітропарки”, і хвиля атак лише посилювала тиск.

Саме тому Мудра вирішила звернутися до Юрчишина з проханням скерувати депутатське звернення до кіберпідрозділів у системі МВС. Пізніше вона отримала відповідь від Національної поліції України. Правоохоронці підтвердили, що за цими фактами вже відкрито два кримінальні провадження. Розслідування триває під контролем керівництва Нацполіції в Закарпатській області. До справи залучили департамент кіберполіції, який допомагає встановити осіб, причетних до атак. Процесуальне керівництво здійснює Ужгородська окружна прокуратура.

Олена припускає, що звернення могло вплинути на ситуацію, адже після нього активність тролів припинилася. Можливо, замовники кампанії вирішили, що їхня дискредитаційна кампанія стала неефективною через публічність і підтримку колег та спільноти. Уже понад два місяці журналістка не фіксує нових атак і може зосередитися на судових справах та роботі з адвокатами, а також на своїх журналістських проєктах.

З медіаюристами вона працює над юридичним встановленням фактів – зокрема, що публікації на певних сайтах містили недостовірну інформацію та елементи доксингу, пов’язаного з її професійною діяльністю. Мудра наголошує, що фіксація таких фактів важлива не лише для її особистої справи, а й для подальших змін у законодавстві – щоб подібні випадки можна було ефективно розслідувати й карати винних.