Б’ють не лише по кишені: у Криму набирає обертів боротьба з критиками війни

У Криму силовики продовжують безперервне “полювання на відьом” – на тих, хто засуджує терор російських військ, висловлює проукраїнські погляди чи навіть просто співає українські пісні.

Як змінюється картина протестів на півострові, яких заходів уживають окупанти для упокорення незгодних і чи вдалося владі за дев’ять місяців повномасштабної війни досягти повної лояльності місцевого населення, читайте в матеріалі нашого кримського кореспондента.

Помітне зростання звинувачень у дискредитації армії

За даними громадської організації “Кримський процес”, за осінь на півострові складено 66 протоколів за статтею про дискредитацію російської армії. Як зазначається в дослідженні, ця цифра стала вищою за показники за літні місяці, коли правозахисники зафіксували всього 52 епізоди. Тобто, попри тотальну пропаганду, пряме розпалювання ненависті до українців та масштабну протидію з боку силовиків, антивоєнні та проукраїнські настрої в Криму не просто зберігаються, а й набирають обертів.

Щоправда, дев’ятимісячний пресинг не минув безслідно, картина протестів за осінь помітно відрізняється від весни та літа. За даними дослідників, з арсеналу кримчан повністю пішли одиничні пікети та інші способи публічного демонстрування, характерні для початкового періоду війни, зате суттєво зріс відсоток усних висловлювань і з’явився новий тренд – українські пісні, на боротьбу з якими спрямовані зусилля “правоохоронців”. Причому варто зазначити, що до судів за усні висловлювання кримчани потрапляють не лише за підсумками очевидних доносів недоброзичливців, а й за цілком усвідомлені антивоєнні чи патріотичні дії.

Наприклад, один з мешканців Ленінського району в магазині підійшов до російського солдата і в очі йому сказав, що той убиває жінок та дітей. В іншому випадку вчитель математики під час пропагандистського уроку “Розмови про важливе” заявив, що виступає проти мобілізації і що російські війська справедливо зазнають поразки. Свої дії згодом він пояснив тим, що не міг більше мовчати та потурати пропаганді.

За пісню – по нирках

Раніше ми вже розповідали про те, як у Криму розгорнулася ціла кампанія боротьби проти публічного виконання чи “демонстрування” таких пісень. Нині серед мешканців, що зазнали репресій за любов до української музики, діджей та його товариш із Щолкіного, шість учасників кримськотатарського весілля за пісню “Червона калина”, вчитель з Білогірського технікуму за “Байрактар”, мешканка Ялти з репертуаром Вєрки Сердючки, переможниця конкурсу краси “Міс Крим” – 22 з подругою за “Червону калину” та… звільнений раніше вчитель з Білогірського технікуму.

Після демонстрації учням пісні “Байрактар” Андрій Білозеров отримав 13 діб арешту та був звільнений. Але це його настроїв не змінило – незабаром він опублікував на своїй сторінці в одній із соціальних мереж пісню “Червона калина” і був знову заарештований. Водночас співробітники поліції його жорстоко побили та роздавили ногами мочки вух. Білозеров отримав 14 діб арешту за пісню та опір співробітникам поліції.

Разом з тим у діях Ніни Богданової, яка поставила на набережній Ялти колонку та ввімкнула пісню Вєрки Сердючки “Гуляночка”, суд не знайшов ознак адміністративного правопорушення. У протоколі її провина була сформульована так: “…Публічно відтворив аудіозапис, у тексті якого міститься фраза “Ще не вмерла Україна”, що є першим рядком гімну України, на території якої… проводиться спеціальна військова операція”.

Згідно з рішенням суду, подані матеріали не дозволяють зробити висновок про те, що відбулися публічні дії, спрямовані на дискредитацію російської армії.

Судять швидко та без свідків

Однак таке рішення – досить рідкісний виняток. Загалом, згідно з висновками експертів “Кримського процесу”, у справах про дискредитацію російської армії судді, як і раніше, залишаються слухняним інструментом репресій. Такого висновку автори дослідження дійшли з огляду на значну кількість порушень, яких припускаються судді під час розгляду таких справ. Наприклад, з усіх справ, у яких ішлося про усні висловлювання проти війни чи на підтримку України, лише в одному випадку суд викликав та допитав свідків, які могли б підтвердити обставини з протоколу.

Інформація про те, де і коли відбудеться засідання, у 70% випадків розміщувалася після того, як розгляд справи вже закінчився. Та й просто потрапити на такі засідання, як і раніше, було складно: пристави не пускали слухачів, посилаючись на ковідні обмеження. Водночас у половині випадків рішення суду так і не було опубліковане на сайті.

Жодного разу не зазначено наявності в справах дискредитації російської армії лінгвістичних експертиз. А в деяких випадках без них рішення мають, м’яко кажучи, сумнівний вигляд. Наприклад, де образи в тексті “Привітали з днем народження діда”, хай навіть і зробленого на тлі Кримського мосту, який палає? Або в тексті “Всіх чекаю на могилізацію”? В обох випадках не зазначено ні прямо, ні побічно суб’єкта, на який спрямовано дії з дискредитації, а образливий зміст публікацій не є очевидним. Проте суд в обох випадках вважав авторів винними. Водночас у випадку зі словом “могилізація” суддя навіть не відкинув імовірності припущення граматичної помилки чи технічної друкарської помилки.

Не судом єдиним

Але річ не лише у відсутності справедливого судового розгляду. Боротьба з інакодумством іде не в рутинному порядку, а з ідеологічним “вогником”. Тому 66 протоколів – це майже не просто формальне звинувачення, а майже неодмінно силове затримання з доставленням до відділу поліції, погрозами, вилученням телефонів, а в деяких випадках, як з Андрієм Білозеровим, з жорстоким побиттям та знущаннями.

Але й це, звісно, не все. Здебільшого після складання протоколу затриманих переконують сказати про те, як сильно вони каються в скоєному, як люблять російську державу і наскільки підтримують солдатів, які напали на Україну. Все це під погрозами арешту, порушення кримінальних справ та іншими засобами психологічного впливу. Відео з “покаяннями” потім викладають у соціальні мережі та широко тиражуються пропагандистськими виданнями.

А для закріплення атмосфери страху російські силовики також передають оперативні матеріали та персональні дані таких осіб “патріотично налаштованим громадянам”. Ті викладають ці відомості на своїх сторінках у публічний доступ і закликають усіх своїх прихильників влаштовувати цькування цих людей. В окремих випадках це закінчується не лише потоками образливої лайки та погроз, а й, як в історії з переслідуванням гостей кримськотатарського весілля, вимаганням “добровільних” внесків на потреби російських військових.

Утім, попри це все, а також перші вироки в кримінальних справах за дискредитацію російської армії, у Криму вияви проукраїнських настроїв продовжують зростати.