Без документів, освіти та роботи: як живеться ромам в Україні
В Україні, згідно з розрахунками експертів Ради Європи, проживає від 150 до 400 тисяч ромів. Але що ми можемо сказати про життя цієї національної меншини? Ускладнений доступ до освіти, медицини, соціальних послуг і працевлаштування, відсутність ідентифікаційних документів, а ще — стигматизація та дискримінація. Наведемо деякі дані:
- понад 60% представників ромської нацменшини не мають роботи;
- близько 40% ромів не мають документів;
- лише 1% дітей ромів отримують атестат про повну загальну середню освіту.
Остання цифра дуже лякає. Згідно з дослідженням щодо соціально-економічного та суспільно-правового аспекту ромських громад України, отримання освіти є однією з найбільш актуальних проблем ромського населення, а її рівень вкрай низький.
Так, кожен п’ятий представник ромської національності, а це 24%, взагалі не має освіти. Майже кожен четвертий не вміє читати та писати українською. А частка тих, хто отримав вищу освіту, мізерна – лише 1%. 31% дітей ромів узагалі не ходять до школи.
Лякає ще й те, що в Україні зберігається тривожна тенденція насильства щодо членів ромської спільноти. Лише за три місяці минулого року Моніторингова місія ООН з прав людини задокументувала три напади на ромські поселення в Києві, Тернополі та Львові. Усі три напади призвели до виселення ромських громад з їхніх домівок.
Згідно з опитуванням КМІС, індекс соціальної дистанції до цієї етнічної групи є одним із найвищих.
Чому значна частина ромів і досі живе без документів та як вирішується це питання, що може покращити доступ ромів до освіти, як можна було б пришвидшити процес інтеграції цієї нацменшини в суспільство, які кроки мала б зробити влада як на місцевому, так і на загальнодержавному рівнях, а також як ЄС долучився до вирішення проблем ромів в Україні – розповідає Володимир Навроцький, юрист, керівник Карпатського агентства прав людини “Вестед”, експерт проекту “Справедливість для ромів в Україні” (Justice for roma in Ukraine).
ЖИВУТЬ БЕЗ ДОКУМЕНТІВ, БО НЕ ЗНАЮТЬ, ЯК ЇХ ОТРИМАТИ
Я сам із Закарпатської області, і до мене часто приходять роми, аби я допоміг виробити документи. Одного разу до мене звернулася 34-річна жінка ромської національності. У неї троє неповнолітніх дітей. Ці діти не мають свідоцтв про народження, вони ніколи не ходили до дитячого садочка та школи.
Коли я почав розбиратися, чому склалася така ситуація, жінка пояснила, що у неї немає паспорта, бо вона просто не знає, як його зробити. У паспортному столі її попросили дати свідоцтво про народження, а в РАЦСі в неї запитали про паспорт, щоб дати їй свідоцтво про народження. Тобто у цієї жінки немає паспорта, а щоб його зробити, їй потрібне свідоцтво про народження, якого теж немає. Таким чином, утворюється замкнуте коло.
Потім вона приходить у пологовий будинок, де народжувала дітей, та просить довідку про те, що вона там народжувала, а її запитують: “А де паспорт?”. Без паспорта вона не може зробити документи дітям чи виробити документи на будинок. Юридично її не існує.
Спочатку я допоміг цій жінці отримати довідку про те, звідки вона родом. Після цього ми знайшли інформацію про те, куди вона ходила до школи, і вже там знайшли дублікат свідоцтва про народження та через РАЦС отримали дублікат.
У паспортному столі я заповнив за неї всі документи, бо вона не лише не вміє писати українською, вона ще й дуже погано говорить українською. Крім того, я записав пояснення зі слів чотирьох свідків з її боку, які взагалі не знають української мови. Тому незнання мов також є суттєвим бар’єром. Таким чином, свій перший паспорт ця жінка отримала у 34 роки.
Однак далі почалося найцікавіше. Я прийшов у сільську раду, аби отримати довідку про те, що вона живе в цьому селі. А мені кажуть: “А як ми знаємо, що вона тут живе?” Така ж реакція була, коли я хотів отримати довідку про те, що в неї є діти: “А звідки ми знаємо, що це її діти? А може, це не її діти? Ну, ви знаєте, як буває?” Сільські ради дуже важко йдуть на контакт у цих питаннях. Але ж сільська рада мала б зробити так, щоб людям було комфортно жити. Дати людям документи – це ж функція влади. Міські, сільські, селищні ради мають знати всіх людей, які живуть на тій чи іншій території. За два тижні нескінченних пояснень ми отримали довідку, у якій ішлося про те, що три сусідки підтверджують, що така жінка дійсно живе в селі.
Важко сказати, скільки ромів не мають документів. У 2017 році я часто їздив у місце компактного поселення (табір) в місті Берегово. Роми повідомили мені, що їх там проживає приблизно п’ять – п’ять з половиною тисяч і щонайменше від 500 до 900 осіб не мають документів.
Є такі табори, наприклад, в Ужгороді, де завдяки 10-річній роботі юристів ромських громадських організацій та активних місцевих ромів більшість мають документи. Але це не означає, що проблема вирішена.
Наприклад, є роми, які народилися в Росії, а зараз живуть в Україні. Вони не можуть собі зробити паспорт, бо їм потрібна довідка з російського консульства про те, що вони не є громадянами РФ. Ціна однієї довідки — 2 тисячі гривень. “Для мене заощадити гроші, щоб у кишені було 2 тисячі гривень, – це подвиг. Навряд чи я зможу стільки назбирати”, – кажуть вони мені. Якось одній жінці з інвалідністю я дав свої власні 2 тисячі гривень, щоб вона поїхала в місто Львів у консульство РФ, заплатила за вихід із громадянства (приблизно 1800 грн). Даючи гроші, я сказав: “Тобі важко, у тебе малі діти, зроби паспорт, а гроші повернеш за п’ять років, якщо захочеш”.
Є дуже багато різних ситуацій. Нещодавно до мене звернулася жінка, щоб я також допоміг їй з документами.
Хтось серед громади, де вона проживає, пустив чутку, що дитину не віддають у пологовому будинку, якщо у матері немає паспорта. І що вона зробила? Взяла свідоцтво про народження своєї сусідки та пішла народжувати свою дитину під чужим прізвищем. А тепер вона не знає, як записати дитину на себе.
Вона чесно розповіла мені, як все сталося, і тепер ми через суд доводимо, хто матір дитини.
Ще один випадок. Звернулася до нас 23-річна жінка, яка ніколи не мала паспорта. Запитую: “А чому раніше не виробляла і чому зараз потрібен?” “Бо я вагітна”, – відповідає. “Раніше я працювала офіціанткою, але ніхто не вимагав у мене паспорта. А от зараз мені треба дитину зареєструвати”. Ми разом пішли в суд та на 23-річну встановили факт народження, отримали рішення суду, зареєструвалися, отримали свідоцтво та оформили їй паспорт. Ця жінка вже зареєструвала свою новонароджену дитину. І це дитя вже не буде жити без документів, як її мама колись. Цій жінці я сказав: “Я з вами працюю, але пообіцяйте, що, як тільки народиться дитина, ви одразу реєструєте її у чергу в дитячий садочок”.
Зазвичай люди, які недостатньо уваги приділяють цьому питанню, приходять 30 серпня і кажуть: “Візьміть мою дитину в садочок”. Але ж місця вже немає. І потім дитина сидить удома. Тому ромам я завжди рекомендую записувати дитину в чергу в дитячий садок одразу ж після її народження, а також відправляти дитину у звичайну загальноосвітню школу, а не “ромську”.
Є РОМИ, ЯКІ ПІДПИСУЮТЬСЯ ХРЕСТИКОМ
В Україні відсутні “ромські” школи. Цей термін часто використовується для навчальних закладів, де понад 90% учнів належать до ромської етнічної меншини. А загалом це загальноосвітні школи. Про те, що якість освіти там недостатньо висока, знають усі, але чомусь її ніхто не піднімає. Чому діти, які після восьмого класу покидають школу, не знають елементарних речей? Чому цей хлопець підписується хрестиком? Чому в нього немає паспорта, свідоцтва про народження? Чому, коли він іде в паспортний стіл, йому треба все детально пояснювати, або навіть більше – за нього все писати? Чому він не вміє ручкою писати? Чому він букви не пише, а малює?
Коли запитую, чому така ситуація, то чую у відповідь: “А що ми можемо зробити? Вони не ходили до школи, тому що батьки не змушували їх ходити до школи”. Але ж держава зобов’язана дати дитині освіту. Це не зобов’язання батьків.
У нас зараз є справа у Верховному Суді – оскарження сегрегації в шкільній освіті. І навіть в апеляційному Львівському суді ми гаряче дискутували про те, якими є обов’язки батьків, а які обов’язки має школа. І мені судді говорять, що батьки зобов’язані вчити дітей удома. А я кажу, що батьки зобов’язані виховувати в дітях повагу, бути ввічливими, добрими, справедливим, а вчити академічні предмети – це функція школи, і не треба її перекладати. У нас часто батьки є вчителями своїх дітей удома, однак це не їхня функція. Тим більше якщо ми говоримо про ромські родини, де не всі батьки отримали повну загальну чи вищу освіту. Як можна змушувати їх бути вчителями вдома? Це має робити школа.
Маємо випадки, коли дітей ромів просто не приймають до звичайної загальноосвітньої школи. Наприклад, на одній з вулиць Ужгорода по лівий бік навчаються всі, хто “не роми”, а по правий – роми.
Ми співпрацюємо з юристами, які допомагають ромам, та пояснюємо їм, що всі порушення щодо ромів необхідно оскаржувати. Якщо ми говоримо про право на освіту, то це можливість оскаржити рішення, які дискримінують. Наприклад, коли дитину відправляють не до найближчої школи, а до “ромської”.
Часто позиція міста щодо “ромських” шкіл є такою: “Роми вже звикли до цієї школи. Батьки самі віддають туди своїх дітей. А те, що в них поганий рівень освіти, то це батьки винні, які не забезпечують відвідування школи дітьми”.
Хочу сказати, що діти ромських родин, де батьки здобули повну загальну середню чи навіть вищу освіту, відвідують школи, і не “ромські”, а змішані. У таких сім’ях розуміють цінність освіти. Роми, які ніколи не ходили до школи, не завжди розуміють важливості освіти для своїх дітей. Школа має зробити так, щоб дитині було цікаво. Професійний педагог повинен зацікавити дитину школою. Питання лише в тому, чи захоче.
У “ромських” школах та сама програма, що й у будь-якій іншій загальноосвітній державній школі. Але у зв’язку з тим, що недостатньо уваги приділяється саме ромським сім’ям, то вони й потерпають. Що можна було б зробити? Наприклад, групу продовженого дня. Якщо дитина тікає зі школи, то з’ясувати причини. Якщо дитина не ходить до школи, то з’ясувати чому. Будь-яку проблему можна вирішити, було б лише бажання. Якщо дитина не приходить до школи, то це перший дзвінок, що держава має втрутитися.
І тепер нам потрібно зробити додаткові зусилля, щоб повернути цих дітей у систему освіти. І для цього треба витрачати кошти. Зараз маємо виправляти ті помилки, які робилися понад 20 років. Бо як вижити людині, якщо вона не вміє ні писати, ні читати?
Щодо нового закону про освіту – з погляду національних інтересів України він, безперечно, позитивний. Я особисто вважаю, що чим більше мов знає людина, тим більше освіченою вона є. Якщо б роми знали і угорську, і українську, і англійську мови, то я б тільки аплодував стоячи.
РОМИ ЗАЙМАЮТЬСЯ ТИМ, ЩО ЇМ ЗАЛИШИЛО СУСПІЛЬСТВО
На жаль, ті роми, які не мають освіти, просто виживають. Чому роми їдуть у Київ на заробітки? Бо ромські сім’ї великі, у них народжується багато дітей. Потім ці діти виростають, а роботи на всіх немає. Працювати, наприклад, на місцевому комунальному підприємстві немає можливості: там уже все зайнято. На місцевий завод теж неможливо влаштуватися.
Якось я допомагав працевлаштуватися 34-річній жінці, проблему з паспортом якої я вирішив. Подзвонив на місцевий завод, щоб її взяли хоча б прибиральницею. Однак мені відмовили. Бо як їй можна пояснити техніку безпеки, якщо вона не вміє ні писати, ні читати?
Тому роми займаються тим, що їм залишило суспільство. Таку роботу, на яку освічені люди можуть піти лише у крайньому разі. І таку роботу вони шукають по всій Україні. Вони їдуть, наприклад, у Львівську область на Левандівку. Розставляють там тенти. Чому там? Бо поруч ліс, у якому вони збирають лікарські трави. За кілограм такої трави можна отримати 8 гривень від фармкомпаній. Це їхній спосіб заробити гроші. Зібрав 20 кілограм такої трави вдень, здав та отримав 160 гривень. Працюють усією родиною, і так можна заробити хоч якісь кошти.
Чому вони їздять по всій Україні? Бо якщо дуже багато ромів в одному місці, то роботи вони не знайдуть.
А ще для ромів це традиція: якщо є десь можливість заробити, то вони збираються і їдуть. Оскільки немає, де зупинитися, то тоді виникають ось такі ситуації, які сталися в парках, коли приходять місцеві жителі.
Це і є той комплекс проблем, який треба вирішувати, але в будь-якому разі вирішення починається з освіти. Вона є основою.
Чому така ситуація зараз із ромами, на яких нападають, які вимушені працювати на не дуже престижних роботах? Бо в держави позиція така, що коли вони маленькі, то їхніх проблем не помічають, а коли вони виростають, то держава не знає, що з ними робити.
Мав би бути контроль щодо всіх цих питань. Коли народжується дитина, то свідоцтво про народження має бути зроблено відразу ж, незалежно від того, чи є паспорт/свідоцтво у її батьків. Теж саме стосується всіх щеплень. Чому, за даними ЗМІ, значна кількість хворих на кір – це переважно діти ромів?
ЄС ПІДТРИМАВ ПРОЕКТ “СПРАВЕДЛИВІСТЬ ДЛЯ РОМІВ В УКРАЇНІ”
Наприкінці 2018 року Європейський Союз за ініціативи угорської організації “Європейський центр прав ромів” та Карпатського агентства прав людини “Вестед” підтримав проект “Справедливість для ромів в Україні” (Justice for roma in Ukraine).
Європейський центр прав ромів, що працює в Україні з 1996 року, звернув увагу на те, що значна частина ромів позбавлена можливості захистити свої права. Пов’язане це з тим, що вони недостатньо освічені, не знають законодавства України та не знають, до кого звертатися по допомогу.
Проект спрямований на те, щоб у трьох регіонах України (Київська, Закарпатська та Одеська області) проводити зустрічі ромів із юристами. На цих зустрічах ми розповідаємо та пояснюємо ромам, як працює законодавство України, які права та можливості вони мають та як їх можна реалізувати. Проект, на який ЄС виділив 300 000 євро, триватиме 48 місяців. Протягом цього часу буде проведено в кожному регіоні 30 зустрічей.
Ми розробляємо тренінгові матеріали для ромів простою, доступною мовою, щоб це було максимально ефективно.
Філософія проекту в тому, щоб за рахунок систематичних зустрічей-роз’яснень змінити те, як люди мислять, як люди бачать себе і як вони можуть скористатися тим, що їм дає законодавство, якщо вони не знають як це зробити.
Якщо якась громада не зацікавлена в таких зустрічах, якщо її влаштовує той рівень життя і ті умови, у яких вони живуть, то ми шукатимемо інші громади. Ми хочемо працювати з активними людьми, які зацікавлені у змінах.
Як ви знаєте, у ромів одна проблема йде за іншою. Чому немає води в таборі? Бо немає документів на будинок. А чому немає документів на будинок? Бо ця людина не знає, що таке звертатися в сільську раду за отриманням земельної ділянки. Буває, що ці люди так живуть по 10–20 років. Така ситуація влаштовує всіх: живуть собі роми в окремому компактному поселенні, нікому жодної шкоди не роблять, але це не означає, що все гаразд у цьому поселенні. На такі проблеми часто затуляються очі.
Це стосується і випадків відсутності води, газу, каналізації. Ми роз’яснюємо, що якщо у вашому таборі немає води, немає каналізації, то потрібно звернутися до місцевого органу (сільської влади), щоб було створено належні умови на рівні, як для всіх громадян України.
Роз’яснення ведуться і щодо випадків дискримінації. Наприклад, місцевий орган може заявити, що не зарахує дитину до звичайної школи, а лише до “ромської”. Але якщо ми розподіляємо дітей, то про яку інтеграцію йдеться?
Окрім того, ми спілкуємося з тими ромами, які потерпають від свавілля поліції.
Саме зараз безоплатно допомагаю двом молодим ромам, які не знають української мови і яких кілька днів протримали в поліції та змусили підписати документи. Вони взяли на себе те, чого взагалі не робили. Тому ми роз’яснюємо ромам, що треба робити, якщо їх забирає поліція. Після низки зустрічей уже в тій ромській громаді діє чітке правило: до прибуття адвоката нічого не підписувати, не піддаватися на пропозиції працівників поліції.
Є кілька справ у мене, коли ромів побили і вони попідписували документи, тільки щоб їх відпустили. Через цей проект хочемо показати, що є ось такі проблеми. Зараз цього ніхто не робить, тому що з погляду держави тут проблеми немає.
Це той загальний пласт, який ми намагаємося зіштовхнути. Проект “Справедливість для ромів в Україні” для того, щоб систематично розказувати та вчити. Іншого способу розвитку людини, ніж навчання, просто не існує.
Тільки уявіть: якщо з’явиться нове покоління ромів, які закінчили щонайменше 12 класів школи та здобули хоча б якусь професійну чи навіть вищу освіту, то це буде зовсім інше покоління грамотних, освічених ромів з документами. Вони стануть батьками і вже будуть знати цінність освіти. Таким чином, це замкнуте коло може бути розірвано.
Галина Жовтко, “Європейський простір“
