Затримані не скаржаться на катування в поліції, бо бояться, що буде гірше, – дослідження
Серед опитаних затриманих, які перебували у відділках поліції та ізоляторах тимчасового тримання, третина заявила про фізичне чи психологічне насильство з боку працівників відділів поліції, а чверть говорила про таке насильство з боку персоналу ІТТ.
Про це свідчать результати дослідження щодо фіксації катувань в українських закладах несвободи, проведеного спільно Центром прав людини ZMINA, Експертним центром з прав людини та Офісом Омбудсмана.
Для оцінювання реального стану виявлення, фіксації та реагування на об’єктивні ознаки катування в місцях несвободи Національної поліції монітори дослідження відвідали п’ять відділів поліції (ВП) та 11 ізоляторів тимчасового тримання (ІТТ) Національної поліції України в Дніпропетровській, Волинській, Житомирській, Івано-Франківській, Львівській, Луганській, Полтавській, Сумській, Харківській та Херсонській областях.
Під час відвідувань проводили опитування осіб, яких утримували у ВП та ІТТ, персоналу відділів поліції та ізоляторів тимчасового тримання, а також аналіз документації ВП та ІТТ. Загалом було проведено 63 інтерв’ю з особами, яких утримували в ізоляторах тимчасового тримання та відділах поліції, та 16 інтерв’ю з персоналом цих місць несвободи.
Зокрема, на запитання “Чи застосовувалося до вас психічне чи фізичне насильство безпосередньо або невдовзі до прибуття до відділу поліції?” третина опитаних відповіла “так”. З них лише одна людина зазначила, що подавала з цього приводу скарги, але жодної реакції на свою скаргу не отримала.
Решта зізналися, що не подавали скарги, оскільки боялися погіршити своє становище або не вірили в можливість надання допомоги. З їхніх слів, здебільшого таке насильство застосовували працівники карного розшуку та інші працівники поліції (затримані не могли назвати підрозділ, до якого ці працівники належать).
Також, згідно з дослідженням, 24% опитаних, які утримувалися в ІТТ, ствердно відповіли на запитання “Чи застосовувалося до вас психічне чи фізичне насильство безпосередньо або невдовзі до прибуття до ІТТ?”.
З них тільки одна людина зазначила, що подавала з цього приводу скаргу. Із тих, хто не скаржився, більшість назвала причиною страх погіршити своє становище.
“Очевидно, що всі названі причини вказують на відсутність довіри потерпілих на якісне і неупереджене розслідування можливого катування чи інших видів неналежного поводження”, – зазначають автори дослідження.
Для ефективного розслідування фактів катувань в органах поліції, наголошують експерти, насамперед потрібно запровадити єдині стандарти фіксації ознак катування. Ці стандарти визначені, зокрема, у Стамбульському протоколі – керівництві ООН з документування та розслідування катувань.
Цей документ містить затверджені на міжнародному рівні рекомендації щодо того, як виявляти й фіксувати ознаки катування та жорстокого поводження, які органи мають проводити розслідування тортур, рівень медичного персоналу, який має брати участь у фіксації катувань. Протокол також дає рекомендації щодо того, як правоохоронці можуть захисти себе від неправдивих звинувачень у катуваннях.
Крім місць несвободи поліції, дослідження також охопило установи виконання покарань, психоневрологічні інтернати та заклади з надання психіатричної допомоги. Експерти зібрали та проаналізували документацію, яка ведеться в місцях несвободи, опитали 146 осіб, що в них утримуються, а також провели інтерв’ю з персоналом, судово-медичними експертами, правозахисниками тощо.
“Це перше подібне дослідження в Україні, для нього спеціально розроблявся інструментарій, який був переданий структурам ООН, і він може використовуватися в інших країнах. Що також важливо – інструментарій універсальний, тобто підходить для різних типів місць несвободи”, – розповіла координаторка проєктів Центру прав людини ZMINA Маргарита Тарасова, яка є однією з авторок дослідження.