Прогрес чи гальмування на шляху до ЄС: у Тіньовому звіті-2026 оцінили стан ключових реформ
19 жовтня у Києві презентували Тіньовий звіт про виконання владою євроінтеграційних зобов’язань за 2025-й і частину 2026 року. Документ вже втретє підготувала коаліція громадських організацій за координації Лабораторії законодавчих ініціатив (ЛЗІ).
Незалежні експерти аналізували державну політику та стан реформ за ключовими розділами переговорів про вступ до Євросоюзу. Звіт містить близько 1500 сторінок аналізу та рекомендацій, й охоплює розділи 23 “Правосуддя та фундаментальні права” і 24 “Юстиція, свобода та безпека” розділи першого переговорного кластера “Основи процесу вступу до ЄС” (Fundamentals), а також “Функціонування демократичних інституцій”.
До підготовки тіньового звіту за 2026 рік долучилися дев’ять організацій, серед яких Центр прав людини ZMINA. Коаліція сформулювала понад 500 рекомендацій – як щодо законодавчих змін, так і щодо рішень для інституцій.
ZMINA з десятьма іншими організаціями та експертами долучилася до моніторингу реформ щодо захисту прав людини та основоположних свобод. Коротко переповідаємо ключові висновки звіту щодо прогресу за основними напрямами у цих сферах.
Чому тіньовий звіт важливий для євроінтеграції
Готуючись до членства в Євросоюзі, Україна має реалізувати низку реформ і узгодити своє законодавство із правом ЄС. Єврокомісія щороку оцінює прогрес країни-кандидата, аналізуючи офіційні звіти уряду й незалежні звіти від аналітичних центрів та громадських організацій. Незалежні експерти аналізують прогрес чи гальмування змін більш критично, вказують на найгостріші проблеми та прогалини у впровадженні реформ.
Тіньовий звіт-2026 охоплює сфери верховенства права (суди, прокуратура, адвокатура, юридична освіта), боротьби з корупцією та організованою злочинністю, захисту основоположних прав і свобод людини, візової політики, міграції, питання євроінтеграції, роботи Верховної Ради, уряду, багаторівневого врядування, виборів, громадянського суспільства.
Під час презентації звіту 19 жовтня керівник відділу “Врядування і верховенство права” Представництва ЄС в Україні Асієр Сантільян вказав на важливість ролі громадянського суспільства у взаємодії з державними органами для підготовки тіньового звіту:
“Завдяки цьому ми отримуємо бачення ситуації, яке відрізняється від офіційної позиції. Громадські організації не лише здійснюють моніторинг, а й пропонують ідеї щодо подальших кроків та надають рекомендації”.
За його словами, 2026 рік є особливо важливим, адже в червні відкрили перший кластер переговорів про вступ до ЄС (цей кластер відкривається першим, а закривається – останнім):
“Тож цей тіньовий звіт є корисним документом, який допомагає зрозуміти, з якої точки ми починаємо роботу над усім першим кластером – тобто якою є початкова база для досягнення проміжних цільових показників. Крім того, він дозволяє отримати від громадянського суспільства ідеї щодо того, як подолати різноманітні виклики, що досі існують у країні”.
Прогрес у діяльності Офісу омбудсмана як національної інституції з прав людини
У 2025 році кількість звернень до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини зросла. Торік інституція отримала 152 592 звернення (на 24% більше, ніж у 2024-му). Найбільше звернень стосувалися таких питань:
- захист прав військовослужбовців, ветеранів, полонених та їхніх родин;
- процесуальні права і дотримання прав у місцях несвободи;
- право на звернення, доступ до інформації та захист персональних даних;
- захист прав людей, які постраждали від збройної агресії РФ.
У тіньовому звіті зазначається, що загальна ситуація з нормативно-правовим забезпеченням діяльності омбудсмана з 2025 року не змінилася. Зокрема законопроєкт № 13181, який оновлює закон про Уповноваженого ВР з прав людини, був зареєстрований у парламенті у квітні 2025 року. Через рік, у травні 2026 року, парламент підтримав цей документ у першому читанні.
Законопроєкт пропонує низку позитивних змін, зокрема зниження вікового цензу для кандидатів на посаду омбудсмана, збільшення його фінансової незалежності. Проте правозахисні організації висловили низку зауважень щодо непрозорої та неінклюзивної процедури призначення уповноваженого без публічного конкурсу та участі громадянського суспільства, що не відповідає Венеційським і Паризьким принципам.
Експерти зауважують, що текст законопроєкту варто доопрацювати із залученням представників громадянського суспільства, правозахисних організацій та міжнародних партнерів. Звернення із закликом створити відповідну робочу групу громадські організації надіслали до парламентського Комітету з питань прав людини.
З 2022 року з’явилась нова підстава для звільнення омбудсмана під час воєнного стану – через висловлення йому недовіри. Це створює загрозу незалежності інституції. З 2025 року не було внесено змін до відповідної статті 12 Закону “Про правовий режим воєнного стану”, хоча експерти акцентували на цій проблемі й минулого року.
У Верховній Раді на розгляді перебуває законопроєкт № 13597, за яким уповноважені співробітники Секретаріату омбудсмана або його представники зможуть складати протоколи про порушення законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації.
“Постає питання щодо експертного та ресурсного забезпечення цієї діяльності, оскільки щороку кількість повідомлень про дискримінацію, які надходять до уповноваженого, зростає”, – наголошується в тіньовому звіті.
Боротьба з тортурами: у 2026 році відбувся обмежений прогрес
У 2025 році відбувся обмежений прогрес у сфері боротьби з тортурами, жорстоким і таким, що принижує гідність, поводженням, зазначається у тіньовому звіті. Національний превентивний механізм (НМП) фіксував ті самі системні порушення прав людини у місцях несвободи, що й у попередні роки.
“Неналежні умови тримання, обмежений доступ до медичної допомоги, порушення трудових прав та випадки жорстокого поводження, продовжують фіксуватися під час регулярних відвідувань НПМ”, – йдеться у документі.
Експерти звернули увагу, що пенітенціарну систему охорони здоров’я досі так і не інтегрували до загальної системи охорони здоров’я під координацією МОЗ, що негативно впливає на доступ до якісної та незалежної медичної допомоги.
Автори звіту наголошують, що попри впровадження нових форм фіксації тілесних ушкоджень у 2024 році, практика їхнього застосування не відповідає стандартам Стамбульського протоколу. Зокрема, у місцях несвободи не здійснюють належної фотофіксації, не ведуть повного обліку випадків тілесних ушкоджень та не інформують органи правопорядку про такі випадки.
Для ефективного впровадження Стамбульського протоколу також потрібно підвищувати кваліфікацію медичного персоналу, чого наразі не відбувається
Замісна підтримувальна терапія впроваджена лише частково та є недоступною для значної частини людей у місцях несвободи.
Автори звіту зазначають, що механізм звільнення від відбування покарання за станом здоров’я залишається надмірно формалізованим і не враховує критичного стану тяжко хворих людей, що призводить до смертей під час проходження цієї процедури. Тому потрібно переглянути законодавчі підходи до визначення підстав звільнення та спростити відповідні етапи цього процесу.
Що заважає ефективній діяльності Офісу військового омбудсмана
У вересні 2025 року Верховна Рада ухвалила Закон “Про військового омбудсмана”, було створено Офіс військового омбудсмана як допоміжний орган при президентові. Поява інституції військового омбудсмана та призначення на цю посаду правозахисниці Ольги Решетилової є важливим кроком для розбудови системи захисту прав захисників України, зазначається в тіньовому звіті.
За перші сім місяців 2026 року до Офісу військового омбудсмана надійшло майже 12 тисяч звернень – зокрема, щодо медичного забезпечення, виплат, проходження військової служби.
Водночас відсутність на законодавчому рівні відповідальності за невиконання вимог військового омбудсмана заважає інституції ефективно захищати права військових.
Експерти зазначають, що законопроєкт № 13267 може врегулювати це питання та встановити адміністративну та кримінальну відповідальність за невиконання вимог військового омбудсмана. Проєкт закону наразі готується до розгляду в другому читанні в парламенті. Тіньовий звіт рекомендує його ухвалити.
Експерти вказують також на проблему недостатнього фінансування Офісу військового омбудсмана. На 2026 рік на діяльність інституції передбачено 55,7 млн гривень, тоді як для його нормального функціонування потрібно майже вдвічі більше. У звіті рекомендується внести зміни до державного бюджету на 2026 рік, щоб збільшити фінансування інституції.
Зміни для людей з інвалідністю залишаються фрагментарними
На 1 січня 2026 року в Україні налічувалось 3 337 468 людей з інвалідністю (із них – 177 339 дітей). У 2025 році держава продовжувала удосконалювати законодавство щодо прав людей з інвалідністю у сфері працевлаштування, надання соціальних послуг, покращення доступності. Але, попри окремі зрушення, прогрес залишається фрагментарним і не забезпечує системних змін, зазначається у тіньовому звіті.
Правозахисники відзначили певний поступ у сфері регулювання працевлаштування людей з інвалідністю. Зокрема, з 1 січня 2026 року набув чинності Закон про забезпечення прав осіб з інвалідністю на працю.
Водночас згадані в тіньовому звіті 2025 року невідповідності цього закону міжнародним та європейським стандартам у сфері працевлаштування залишились актуальними й у 2026 році.
Розроблення підзаконних актів відбувається вкрай повільно, а механізм розумного пристосування через відсутність чіткого порядку визначення заходів для його реалізації та врахування індивідуального підходу залишається неефективним.
21 січня 2026 року у Верховній Раді був зареєстрований законопроєкт №14389, який передбачає право людини з інвалідністю звернутися щодо забезпечення розумним пристосуванням та право брати безпосередню участь у визначенні переліку та форм заходів розумного пристосування. Водночас у чинній редакції документ не забезпечує ефективного механізму реалізації цих прав, бо порядок їх застосування має бути додатково визначений Кабміном. До того ж законопроєкт не спрощує процедури отримання роботодавцем компенсацій чи дотацій, залишаючи її складною та тривалою, що може призводити до затримок у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
17 грудня 2025 року уряд постановою №1673 затвердив “Принципи, критерії та межі розумного пристосування та універсального дизайну”. Це прогресивний для України акт, який спробував врегулювати практичні аспекти забезпечення розумного пристосування та впровадження універсального дизайну, зазначається у тіньовому звіті. Проте документ містить низку прогалин: немає визначення поняття “розумного пристосування”, принципи розумного пристосування ототожнені з універсальним дизайном.
15 січня 2026 року у Верховній Раді був зареєстрований проєкт Трудового кодексу України. Документ не змінював медичної моделі інвалідності, бо не пропонував відмовитися від статусу “непрацездатний”, “недієздатний” та не вносив відповідні зміни в українську нормативно-правову базу.
“Загалом наразі, попри зміни в правовому регулюванні, фактична ситуація із рівнем працевлаштування людей з інвалідністю мало змінилася за останній рік”, – зауважили експерти тіньового звіту.
Також не виконуються заплановані заходи щодо деінституціоналізації. Інтернатна система залишається великим споживачем бюджетних коштів, коли на саму людину у закладах припадає в середньому 15% виділеного фінансування. Практики створення нових закладів суперечать задекларованим цілям переходу до незалежного життя в громаді.
Також експерти зауважили, що реформа системи встановлення інвалідності має медичний характер і не враховує правозахисного підходу до інвалідності. У сфері соціальних послуг та реабілітації тривають структурні зміни, однак вони не забезпечені належним фінансуванням. Досі є розрив між потребами людей та наданням підтримки.
Захист прав дітей під час війни
Збройна агресія РФ супроводжується системними та масштабними порушеннями прав дітей. Попри окремі досягнення щодо повернення дітей і вдосконалення механізмів документування злочинів, ситуація залишається критичною, йдеться у тіньовому звіті. Зростає кількість постраждалих дітей, масштаби депортації значні, а ефективність кримінального переслідування є обмеженою.
Правозахисники звернули увагу, що розвиток ювенального правосуддя в Україні характеризується певним прогресом, зокрема через ухвалення нової стратегії, розширення практик, дружніх до дитини, та посилення професійної спеціалізації фахівців. Однак ці зміни залишаються фрагментарними та реалізовуються переважно на рівні проєктів.
“Деінституалізація в Україні продовжується як політичний і нормативний процес, однак її практична реалізація характеризується досить обмеженим прогресом. Скорочення інституцій відбувається швидше, ніж створення альтернативних форм розміщення дітей”, – наголошується у тіньовому звіті.
Кількість прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ) зменшується (4076 у 2024 році та 4033 – у 2025-му). Це пов’язано з недостатнім фінансуванням, затримками виплат упродовж останнього року та відсутністю якісного соціального супроводу. Кількість патронатних сімей зростає, проте їх не достатньо.
Соціальні служби в громадах продовжують працювати в умовах перевантаження та обмежених ресурсів, це ускладнює якісний супровід сімей і вчасне виявлення дітей у складних життєвих обставинах.
У багатьох громадах соціальні служби не укомплектовані, тому неможливо повноцінно охопити всі сім’ї, які потребують підтримки. Соціальні працівники змушені працювати з найкритичнішими випадками, водночас значна частина дітей залишається поза увагою системи.
За таких умов посилюється явище “прихованого сирітства”, коли діти фактично позбавлені належного піклування, але не отримують відповідного статусу, Як зазначається у звіті, частково це є також наслідком свідомого уникнення фіксації випадків, щоб не погіршувати статистичні показники реформи деінституалізації та не створювати зобов’язань, які громада не здатна виконати.
Доступ дітей до освіти суттєво ускладнений наслідками війни (руйнування інфраструктури, відключення електроенергії та дистанційне навчання).
Найбільш критична ситуація спостерігається на ТОТ, де значна частина дітей знаходиться поза межами української освітньої системи та піддається ідеологічному впливу. Водночас відсутність ефективних механізмів підтвердження здобутої освіти створює суттєві бар’єри для подальшого навчання та інтеграції дітей з ТОТ в український освітній простір.
“Попри спроби законодавчого врегулювання цих питань, на практиці зберігається значна кількість перепон, отже, прогрес у цьому напрямі залишається обмеженим”, – наголошується в документі.
У тіньовому звіті відзначено позитивні зміни за рік у сфері захисту прав дітей:
- впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні на період до 2030 року як посилення системи захисту прав дитини та наближення соціальної політики до стандартів Євросоюзу;
- створення Національної ради з питань гарантування прав дитини – постійного органу, який координуватиме державну політику у сфері дитинства;
- ухвалення Закону “Про наставництво”, який запроваджує наставництво як соціальну послугу та розширює доступ до неї для ширшого кола дітей і молоді в складних життєвих обставинах.
Протидія дискримінації й злочинам на ґрунті ненависті
Упродовж 2025-го і початку 2026 року Україна активізувала нормотворчу діяльність у сфері заборони дискримінації, що загалом демонструє прогрес у питаннях гармонізації з правом ЄС.
Проте, як зазначається у звіті, ця динаміка має фрагментарний характер, а зміст законодавчих ініціатив подекуди суперечить як національному законодавству, так і стандартам ЄС. Це зрештою не наближає Україну до створення справді комплексної системи захисту від дискримінації та проявів нетерпимості.
Основна законодавча ініціатива в оцінюваному періоді – законопроєкт № 13597 – передбачає розширення переліку захищених ознак, зокрема додавання сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності (СОГІ), пропозиції врегулювати відповідальність за публічні підбурювання до нетерпимості. Але документ містить і структурні прогалини, бо визначення мотиву нетерпимості, його врахування в різних кримінальних діяннях залишається вкрай слабким.
“Проєкт нового Цивільного кодексу України пропонує підхід до заборони дискримінації, який суперечить стандарту ЄС та підміняє чіткі юридичні категорії розмитими поняттями та широкими винятками, що створює ризик легітимізації дискримінаційних практик, зокрема у сфері праці”, – наголошують автори звіту.
Проєкт нового Кримінального кодексу України, попри широке використання мотиву нетерпимості як обтяжувальної обставини, не містить його належного визначення та переліку захищених ознак.
Експерти звернули увагу, що запроваджена на початку 2026 року Комісія з розгляду скарг на гендерну дискримінацію не є інтегрованою в загальну антидискримінаційну архітектуру, що призведе до дублювання функцій з національним органом з питань рівності.
Системною проблемою залишається відсутність комплексної антидискримінаційної експертизи нормативно-правових актів.
“Народні депутати й міністерства продовжують створювати фрагментовані та подекуди суперечливі норми, а десь і відверто дискримінаційне регулювання, як-от у випадку посилення безпекових заходів та профілювання людей, які походять з ТОТ України”, – наголошують експерти.
Розроблення та запровадження комплексної антидискримінаційної політики на рівні держави могло б стати сигналом переходу від окремих ініціатив до побудови системної роботи з просування рівності та захисту від дискримінації.
