Розвиток соціальних послуг під час війни гальмує через дефіцит працівників та фінансування – дослідження

Під час війни потреба в соціальних послугах серед населення зростає. У громадах основними перешкодами для розвитку системи послуг залишається дефіцит працівників та фінансових ресурсів. 

Про це йдеться у звіті благодійного фонду “Рокада” та Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Фото: ілюстративне Pixabay

Дослідження “Право на соціальні послуги в умовах воєнного стану: виклики, перешкоди, рішення” охопило громади Кіровоградської, Хмельницької, Чернівецької та Чернігівської областей. Автори проаналізували проблеми, які заважають людям вчасно отримувати допомогу від місцевих соціальних служб.

Через повномасштабну війну потреби людей у соціальних послугах змінилися, навантаження на місцеві служби зростає, йдеться у звіті. Зокрема, 62,5% опитаних представників громад повідомили про збільшення кількості маломобільних людей, 58,5% – що стало більше самотніх людей старшого віку. Половина (50%) респондентів звернула увагу на збільшення потреби в соціальному супроводі сімей, які опинились у складних життєвих обставинах.

Інфографіка з дослідження

Серед вразливих категорій у громадах відзначали дітей з інвалідністю, зокрема з особливими освітніми потребами. Водночас на місцях критично бракує асистентів і реабілітологів, складно організувати транспорт до місць навчання чи отримання послуг. 

Найбільшого розвитку потребують послуги, пов’язані з довготривалим доглядом, психосоціальною підтримкою та комплексним супроводом людей, постраждалих від війни. Водночас громади обмежені в ресурсах, тому не можуть повноцінно реагувати на нові потреби населення, йдеться у звіті.

Інфографіка з дослідження

Окремо учасники опитування розповіли, що ті, хто самостійно доглядає членів сім’ї з інвалідністю, також потребують більшої підтримки. У громадах гостро відчувається відсутність послуги тимчасового відпочинку. 

Серед послуг, яких критично бракує в громадах:

• підтримане проживання (50%);
• тимчасовий відпочинок (50%);
• стаціонарний догляд (43,8%);
• паліативний догляд (39,6%);
• надання притулку (33,3%);
• соціальна реабілітація (33,3%).

У більшості громад оцінювання потреб людей відбувається систематично, проте в деяких – здійснюється лише у відповідь на індивідуальні звернення. Основними бар’єрами залишається нестача фахівців, транспорту та труднощі охоплення віддалених населених пунктів.

Основним джерелом фінансування соціальних послуг залишаються місцеві бюджети, тож розвиток системи соціальних послуг залежить від фінансової спроможності громади, зазначають автори дослідження. Місцева влада готова розвивати нові соціальні послуги, зважаючи на потреби населення, проте це пов’язується з подальшим посиленням державної фінансової підтримки.

“Найбільш відчутним викликом для громад залишається забезпечення кадрової спроможності системи соціальних послуг. Дефіцит працівників впливає на обсяг і спеціалізацію послуг, можливість розвитку нових напрямів роботи, проведення оцінки потреб та організацію соціального супроводу”, – йдеться у звіті.

Автори звіту зазначають, що Україна сформувала законодавчі передумови для переходу до моделі підтримки людини в громаді відповідно до міжнародних стандартів. Водночас результати дослідження свідчать про розрив між нормативно визначеною моделлю та можливостями її реалізувати на місцевому рівні, що значною мірою залежить від кадрової, фінансової та організаційної спроможності громад. 

24 грудня 2024 року уряд ухвалив Стратегію реформування психоневрологічних, інтернатних закладів та деінституціоналізації догляду за людьми з інвалідністю та похилого віку. Документ передбачає, що до 2034 року в Україні буде створена система послуг, яка забезпечить можливість цим людям незалежно проживати та інтегруватися в громадах. Завдяки цьому до інтернатів потраплятиме менше людей, які потребують підтримки в проживанні. Реформа деінституціоналізації є одним із зобов’язань України на шляху вступу до ЄС.

Раніше ZMINA писала, що прогрес України у сфері захисту прав людей з інвалідністю залишається фрагментарним. Заплановані заходи щодо деінституціоналізації фактично не виконуються, а створення нових закладів суперечить переходу до незалежного життя в громаді. На це звернули увагу експерти нового тіньового звіту для ЄС.