Через ці камери пройшло 77 українців: про умови утримання у Владимирському централі
З початку війни станом на початок 2026 року через камери російської в’язниці, відомої як “Владимирський централ”, пройшло щонайменше 77 громадян України, засуджених за нібито диверсії, участь у незаконних збройних формуваннях, теракти та інші форми опору окупації.
Про це повідомили в правозахисному блозі “Друкарня від WE.UA”.
Владимирський централ. Фото з відкритих джерелВ’язниці майже 350 років, і вона має репутацію з “нульовою ймовірністю” втеч. З початку минулого століття “Централ” використовували для ізоляції не тільки злочинців, а й політв’язнів. Зокрема, за царату тут побував революціонер-більшовик Михайло Фрунзе.
“Згодом метрову товщину стін, конструкцію коридорів-лабіринтів і загальну репутацію закладу гідно оцінила радянська влада. Через в’язницю пройшли моряки Кронштадта, що вижили, білополяки, дружини сталінських маршалів і знамениті вчені, полонений під Сталінградом фельдмаршал Паулюс й вивезений з Югославії ідеолог білого руху Василь Шульгін, син радянського диктатора Василь Сталін і збитий американський льотчик Френсіс Пауерс, генерали Квантунської армії та радянські дисиденти”, — йдеться в матеріалі “Зла неміряно”.
Під кінець радянської епохи “Владимирський централ” став символом “кримінальної еліти” — сюди відправляли особливо небезпечних злочинців.
Незаконно засуджених українців з ТОТ масово почали доставляти сюди з початку повномасштаного вторгнення, хоча кримчани почали надходити туди набагато раніше.
В’язниця складається з чотирьох основних корпусів, що будувалися в різні епохи. Одному з них майже триста років. Камери розраховані на двох-чотирьох ув’язнених. У приміщеннях завжди напівтемрява через спеціальні жалюзі на вікнах. Це, а також товсті стіни та погана вентиляція створюють умови для вогкості, цвілі та грибка на стінах. Це досить поширене явище у “Централі”.
Як повідомив у 2024 році кримськотатарський політв’язень Ернес Сейтосманов, він утримується в камері розміром півтора на два метри, яка розрахована на двох осіб. Там немає вентиляції, дуже волого і все сиплеться. До початку квітня в камері було холодно.
Цього року навіть співробітники прокуратури РФ виявили факти неналежного стану камер четвертого режимного корпусу — наявність грибка, а також відшарування штукатурки та фарби на стінах і стелі. При цьому, згідно з встановленим регламентом, 23 години на добу ув’язнені перебувають у камері й лише одну годину — у невеликому прогулянковому дворику.
До українців конвой ставиться гірше ніж до інших в’язнів, їх виведення на прогулянки систематично ігнорується протягом багатьох днів, особливо влітку, коли в камерах немає чим дихати.
В’язниця вважається зразково-показовою, тому умови режиму суворі. Удень лежати або сидіти на ліжках категорично заборонено. Будь-яке переміщення коридором — лише в наручниках і під конвоєм. Ув’язненим заборонено мати фотографії, листівки, наклейки та навіть кросворди.
Характерною особливістю цієї в’язниці є таблички з фотографіями ув’язнених біля дверей камери. Також була інформація про встановлення в камерах домофонів, щоб у будь-який момент оперативники могли підслуховувати, про що розмовляють між собою співкамерники.
У 2018 році з’явилася інформація про те, що у “Владимирському централі” понад 20 ув’язнених порізали собі вени на знак протесту проти умов утримання, а адміністрація колонії підмінила людей перед візитом правозахисників, і останні не почули жодних проблем та скарг.
Того ж року стало відомо, що кілька ув’язнених “Централа” оголосили голодування на знак протесту проти тортур і знущань. У 2019 році знову повідомлялося про побиття та тортури музикою — коли вдень і вночі в камерах лунає різна музика одразу з трьох динаміків.
Ставлення до ув’язнених з часом не змінюється.
“Асан запитав, коли він зможе потрапити до камори, щоб забрати продукти, однак йому відмовили. Він вирішив запитати ще раз. Інспектору це не сподобалося, і він подав знак вартовим. Ті одразу до нього підійшли, схопили й щосили двічі вдарили головою об бетон”, — розповіла дружина кримськотатарського політв’язня Асана Янікова.
За її словами, після удару в чоловіка почала сильно боліти голова, а на обличчі з’явилося розсічення. Через півгодини до нього прийшла медсестра, оглянула його та сказала, що з ним усе гаразд.
Того ж року дружина узбецького правозахисника Бахрома Хамроєва розповіла, що “співробітник нецензурно вилаяв Бахрома, а на зауваження про неприпустимість такого поводження Хамроєв отримав жорстокі побої. Його били по ногах, у пах, по нирках, на спині були кровоточиві садна, від удару по голові він втратив свідомість”. Тюремні медики відмовилися зафіксувати тілесні ушкодження.
“Централ” суворо закритий для адвокатів, попри постійні скарги, судові позови та розголос у медіа. У в’язниці є лише одна кімната для побачень з адвокатами, при цьому якщо захиснику й пощастить потрапити туди після тривалого очікування, то на зустріч можуть виділити 10–15 хвилин під приводом дотримання розпорядку дня. Однак частіше буває так, що співробітники затягують з узгодженням документів або передають адвокату “відмову”, підписану ув’язненим.
Постійними скаргами адвокати домоглися того, щоб “Владимирський централ” відкрив електронну чергу на відвідування. Однак виявилося, що її “коригує” керівництво в’язниці. Як випливає з відповідей “ФСВП–візит”, адміністрація установи має коди доступу до програми. Від них залежить, коли відкривається запис і на скільки осіб. Адвокати запевняють, що вільних місць ніколи немає.
У керівництві УФСВП порушень не бачать і нагадують, що “реалізація права засуджених на побачення з адвокатами має відбуватися в порядку, що не утимкує трудові права співробітників та працівників установи кримінально-виконавчої системи”.
Типовою для більшості російських пенітенціарних закладів особливістю в’язниці у Владимирі є відсутність нормального доступу до медичної допомоги. Найбільш резонансним став випадок кримськотатарського громадянського журналіста Сулеймана Аметова, який із артеріальною та мітральною недостатністю серця утримується у в’язниці з 2023 року, не отримуючи адекватної медичної допомоги та ніяк не може домогтися від адміністрації направлення на операцію з пересадки серцевого клапана.
У Сулейманова вже двічі траплявся гіпертонічний криз, періодично тиск піднімається до 200 одиниць, але зі спілкування з рідними стає зрозуміло, що ліки для нього передають не в повному обсязі та з певними затримками. Спроби оцінити заходи щодо підтримання його здоров’я у в’язниці не увінчалися успіхом — запит адвокатів щодо отримання відповідних документів було проігноровано.
Ще одним показовим прикладом є публікація російського видання “МК”, яка вже не доступна у відкритому доступі, у якій журналістка Єва Меркачева стверджує, що майже половина ув’язнених мають офіційно діагностовані психічні розлади або пограничні стани — психопатії. Серед ув’язнених багато людей із шизофренією та глибокими депресіями, які опинилися у в’язниці, а не в спеціалізованих лікарнях, через брак місць у останніх або особливості судових рішень.
Тривале перебування в закритих тісних приміщеннях лише посилює процеси деградації особистості. При цьому у штаті в’язниці катастрофічно бракує психіатрів і психологів, здатних працювати з таким складним контингентом, а основний метод корекції поведінки — медикаментозний, який часто просто “пригнічує” людину, але не лікує причину розладу.
Інформація про це не набуває широкого розголосу, зокрема через надзвичайно жорстку цензуру, якій піддається кореспонденція в’язнів “централу”. Часто звідти надходять листи з заштрихованими рядками у кількох абзацах. Цензурі піддаються навіть відомості про те, який строк отримав той чи інший ув’язнений або з ким у камері він перебуває. В одному листі цензор замазав цифру орієнтовного відсотка мусульман у в’язниці.
Листи до в’язнів не забирають з пошти або забирають, але в підсумку ув’язненим не передають. Але навіть якщо передають, то потім відповіді губляться. Така ситуація триває з грудня 2024 року, повідомляло одне з росмедіа з посиланням на групи підтримки політв’язнів.
За неофіційною інформацією, багатьох українських військовополонених, позбавлених волі за “незаконне перетинання кордону в Курській області”, утримують у “Централі” в режимі “інкомунікадо” у повній ізоляції від зовнішнього світу.
Відповідальність за тортури та нестерпні умови у “Владимирському централі” лежить на начальниках в’язниці: з липня 2025 року — це Смирнов Сергій Олександрович. Його попередники, які причетні до створення таких умов:
Костін Віктор Володимирович
Павлов Сергій В’ячеславович
Зотов Олександр Арнольдович
Клімов Олексій Миколайович
Українці, про яких відомо, що вони пройшли через “Владимирський централ” або ще залишаються там:
Асан Ахтемов
Павло Запорожець
Аппаз Куртамет
Володимир Дудка
Абдуллаєв Завур Абібуллайович
Яников Асан Алієвич
Ізетов Різа Мустафаєвич
Сейтосманов Ернес Казімович
Сейтумеров Сейтумер Шукрієвич
Таїров Рустем Мансурович
Мурасов Рустем Себатович
Сейтумеров Осман Шукрієвич
Февзієв Раїф Енверович
Лісовець Дмитро Едуардович
Сташевський Віктор Володимирович
Османов Ансар Ісмаїлович
Жуковський Антон Миколайович
Круглов Альберт Лорікович
Недільський Іван Романович
Солдатов Костянтин Сергійович
Скакун Віталій Вікторович
Корчинський Ігор Іванович
Черниш Олексій Олександрович
Майструк Олександр Миколайович
Скороход Віталій Віталійович
Левченко Павло Олександрович
Саакян Олександр Гнелович
Фурлета Іван Михайлович
Сиченко Юрій Миколайович
Хаюк Юрій Олексійович
Тівоненко Вадим Миколайович
Гурін Владислав Вадимович
Волошин Анатолій Антонович
Дойчук Олександр Михайлович
Тимофєєв Максим Олександрович
Радченко Юрій Олександрович
Маменко Дмитро Миколайович
Нечипорук Олексій Петрович
Гонобоблев Віталій Євгенович
Судиловський Ігор Юрійович
Ведерников Олександр Васильович
Цуркан Вадим Володимирович
Асанов Едуард Айдирович
Варчук Ігор Федорович
Бондаренко Віктор Миколайович
Любченко Аркадій Іванович
Дмитраков Іван Михайлович
Мірук Олег Ярославович
Дєдов Сергій Іванович
Завацький Сергій Сергійович
Литвиненко Сергій Іванович
Олексюк Павло Васильович
Мамедов Екрем Бахтиярович
Ауджи Ескендер Северович
Василейко Валентин Володимирович
Мальцев Геннадій Сергійович
Рустамов Степан Степанович
Чижик Рустам Дмитрович
Сулейманов Амет Рефатович
Купич Ігор Сергійович
Левін Дмитро
Панібратець Олександр Валентинович
Чорноокий Сергій
Зіза Богдан
Аметов Халіл
Шульга Олександр
Кучерявий Дмитро
Подушко Данило Олександрович
Сервет Газієв
Хайредінов Сейран Нурієвич
Суф’янов Алім Нурітдінович
Кісельов Олексій
Олександр Свергун
Гуменюк Артем
Єлісєєв Олег
Семак Микита Вікторович
Хорошаєв Валентин Андрійович
Раніше ZMINA повідомляла про те, що бранці Кремля, які утримуються в російській в’язниці “Владимирський централ”, не отримують листів і не можуть телефонувати рідним через відсутність цензора в пенітенціарній установі.
