До других роковин смерті Вікторії Рощиної: журналістка, яка не зупинялася
19 вересня 2024 року Вікторія Рощина загинула у СІЗО №3 міста Кізел Пермського краю Росії. Зв’язок із журналісткою зник 4 серпня 2023 року в окупованому Енергодарі. На той момент вона перебувала там для роботи над матеріалами про воєнні злочини та незаконні місця утримання цивільних.
За даними українського слідства, після затримання росіянами Рощину утримували в Енергодарі та Мелітополі, а не пізніше 30 грудня 2023 року перевезли до СІЗО №2 у Таганрозі. У серпні 2024 року вона говорила з батьком і погодилася на обмін. Її ім’я було у списках на повернення, однак 8 вересня вона не повернулася в Україну. 11 вересня Рощину етапували до СІЗО №3 у Кізелі. За даними слідства, на момент прибуття вона вже була у критичному стані. 19 вересня журналістка загинула. У лютому 2025 року тіло журналістки зі слідами катування повернули в Україну.
Про те, що значила для Вікторії Рощиної її журналістська робота, на якому етапі перебуває розслідування її вбивства в російській неволі та що роблять сьогодні для увічнення пам’яті про медійницю, читайте в матеріалі.
“Найпродуктивніша людина в новинних медіа”
Дев’яносто відсотків фото і дописів у соціальних мережах Вікторії – про журналістику, про її роботу: Вікторія за ноутбуком, вона в залі суду, скриншоти з прямих включень на різних медіа, де вона встигла попрацювати, фото з камерами, мікрофонами і фотоапаратом у руках.
Анастасія Коріновська, яка сьогодні є редакторкою та менеджеркою “Суспільного”, познайомилася з Вікторією через роботу на видання “Hromadske”. У 2016-2020 роках Анастасія працювала на сайті медіа, а Рощина регулярно була серед журналістів, із якими вона взаємодіяла як редакторка. Вона згадує Вікторію як журналістку, яка могла одночасно працювати з різними форматами – знімати відео, писати тексти, робити новини та шукати ексклюзивну інформацію. За словами Коріновської, Вікторія багато працювала і часто залишалася в редакції допізна. Анастасія говорить, що ніхто з колег не бачив, як Вікторія іде з роботи ввечері. Вона могла стежити одразу за кількома темами, тому колегам іноді було складно встигати за кількістю матеріалів, які вона робила.
“Це, без перебільшення, мабуть, найпродуктивніша людина в такому форматі медіа з тих, кого я знаю. Здається, що 100% її мозку було постійно заряджено на всі теми, які стосувалися правосуддя, корупції і загальної, можна сказати так, несправедливості. Вона була журналісткою, яку не потрібно було штурхати, питати, коли буде новина. Тут було навпаки, мені здається, що ми всі часом просто не встигали за обсягом роботи, яку вона робила“, – каже Коріновська.
Вікторія Рощина. Фото з її особистої сторінки в FacebookСеред тем, якими займалася Рощина, були судові засідання, корупційні справи, політичні історії, зокрема справи Миколи Чауса та Олега Татарова, а також “справи Майдану”. За словами Анастасії, Вікторія Рощина могла повертатися до справи неодноразово і витрачати на неї багато часу. Після початку повномасштабного вторгнення у редакторки і журналістки було кілька робочих переписок, до того, як Вікторія вперше потрапила в ув’язнення,
“Якщо трошки бачити, як вона працювала, то ставало зрозуміло, що вона не думала про безпеку, вона думала про людей, вона думала про те, що має бути висвітлено. І мені здається, оця внутрішнє дуже сильне бажання і така місійність у професії, працювало в ній у першу чергу”, – розповідає Коріновська.
Вперше росіяни ув’язнили Вікторію в березні 2022 року в окупованому Бердянську, вона намагалася дістатися до оточеного Маріуполя, щоб розповісти про те, що там відбувається. Через 7 днів її відпустили. Після свого звільнення вона описала свій досвід неволі.
“Страху я не відчувала — розуміла, що це їхні типові методи тиску. Був тільки відчай через невідомість і даремно витрачений час, неможливість виконувати свою роботу”.
Так писала вона тоді, а невдовзі знову поїхала в окуповані українські міста, де росіяни схопили її вдруге.
Розслідування загибелі
Голова парламентського Комітету з питань свободи слова Ярослав Юрчишин нагадує, що кримінальне провадження відкрили у жовтні 2024 року після того, як з’явилась перша інформації про смерть Рощиної. Згодом у межах справи почали розслідувати її загибель як воєнний злочин.
“Розслідування ведеться достатньо активно, були заслухані свідчення, зокрема тих людей, які перебували з Вікторією у в’язниці в Таганрозі. Також взяті до уваги матеріали розслідування Міжнародного консорціуму журналістів, які зараз активно включені у справу розслідування вбивства Вікторії Рощиної. Наскільки мені відомо, навіть оголошено підозру кільком працівникам пенітенціарної системи Росії, які керували в’язницями, де знаходилась Вікторія, і які, ймовірно, мали причетність до її катування”, – розповідає Юрчишин.
Голова парламентського Комітету з питань свободи слова Ярослав Юрчишин. Фото: Людмила ТягнирядноНа запит видання ZMINA Офіс генерального прокурора повідомив, що у справі Рощиної вже повідомили про підозру начальнику СІЗО №2 у Таганрозі Олександру Штоді та начальнику СІЗО №3 у Кізелі В’ячеславу Перевозкіну.
За даними прокуратури, їм інкримінують жорстоке поводження з цивільним населенням, а начальнику Кізельського СІЗО також – жорстоке поводження з цивільним населенням, пов’язане з умисним вбивством, вчинене групою осіб за попередньою змовою.
В’ячеславу Перевозкіну підозру оголосили у грудні 2025 року. За даними українських правоохоронців, він очолював СІЗО №3 у Кізелі з 22 липня 2024 року. Саме до цієї установи 11 вересня 2024 року етапували Рощину. За даними слідства, у СІЗО вона зазнала подальшого жорстокого поводження, а 19 вересня загинула. Перевозкіну інкримінують жорстоке поводження з цивільними, вчинене групою осіб за попередньою змовою, а також жорстоке поводження, поєднане з умисним вбивством.
СІЗО №3 міста Кізел. Джерело: російський сайтУ відповіді на запит Офіс генпрокурора уточнює: “Наразі досудове розслідування у кримінальному провадженні не завершено, вживаються заходи щодо встановлення інших осіб, причетних до скоєння злочинів щодо Вікторії Рощиною”.
Пам’ять про Вікторію
В Україні і поза її межами тривають ініціативи, пов’язані з увічненням пам’яті журналістки Вікторії Рощиної. Одразу після її загибелі журналістку посмертно нагородили Орденом Свободи. Водночас журналісти, громадські діячі та депутати домагаються присвоєння їй звання Героя України. Ініціативу підтримала Київська міська державна адміністрація. За словами Юрчишина, на момент його розмови з журналісткою ZMINA відповідна комісія при Офісі президента ще не розглядала питання про присвоєння Рощиній звання Героя України.
“Одразу після загибелі Вікторії їй було присвоєно Орден Свободи. Це достатньо високий рівень визнання, який надавали Левку Лук’яненку, Емманюелю Макрону, Джастіну Трюдо. Тобто визначним особам, але є ініціатива від громадськості, оскільки насправді Вікторія ще за життя була прикладом для наслідування”, – говорить Юрчишин.
До кампанії за державне визнання Рощиної долучився журналіст і колишній політв’язень РФ Владислав Єсипенко. Після похорону Вікторії 8 серпня 2025 року Єсипенко запропонував її батькові продовжити боротьбу за присвоєння журналістці звання Героя України. Єсипенко збирав підписи відомих журналістів, правозахисників, громадських діячів та інших публічних людей. Загалом під зверненням зібрали близько 800 підписів.
“Ми всі усвідомлюємо, що боротьба за визнання Вікторії на державному рівні може бути тривалою. Проте ми не зупинимося. Бо для кожного з нас, хто знав її особисто чи чув про її небезпечну роботу як журналістки та загибель у неволі, вона вже є справжнім Героєм України”, – розповів Єсипенко.
Владислав Єсипенко. Фото: Олександра ЄфименкоЩе одна ініціатива – встановлення пам’ятника Вікторії на Байковому кладовищі. Її пам’ять також вшановують на міжнародному рівні. Зокрема, Victory for Victoria Day (День перемоги для Вікторії). Це день у ПАРЄ, присвячений пам’яті Вікторії Рощиної, а також воєнним кореспондентам і свободі журналістики. Також була підготовлена резолюція Парламентської асамблеї ОБСЄ із закликом запровадити санкції проти конкретних людей, яких вважають причетними до її загибелі.
Для колег Вікторії питання пам’яті пов’язане не лише з нагородами чи пам’ятниками. Анастасія Коріновська говорить і про необхідність зберегти журналістські матеріали Рощиної – тексти, документальні роботи, історії та цифрові архіви.
“Я б дуже хотіла, щоб всі її журналістські роботи, всі її документальні фільми, всі її історії, які вона зробила, були збережені, тому що це теж важливо. Щоб все, що вона зробила, залишилося”, – каже Анастасія Коріновська.
