Три роки в російській неволі: Анастасія Глуховська досі залишається без зв’язку з родиною

Сьогодні, 20 серпня, виповнюється три роки відтоді, як в окупованому Мелітополі російські силовики затримали журналістку Анастасію Глуховську. Відтоді вона перебуває в російській неволі фактично в статусі інкомунікадо – без зв’язку із зовнішнім світом, можливості спілкуватися з родиною та офіційно підтвердженого місця перебування.

Кореспондентка ZMINA поспілкувалася з сестрою журналістки. 

Анастасія Глуховська. Фото: надане близькими журналістки

За словами сестри Анастасії Глуховської Діани, остання інформація про Глуховську надійшла від звільнених українських бранців. На початку літа вони розповіли, що бачили її у СІЗО-3 міста Кизил у Республіці Тива. За фотографіями вони змогли впізнати журналістку. Зі слів звільнених бранців, Глуховська працює у швейному цеху ізолятора та перебуває в камері ще з однією жінкою. Вони також розповіли, що журналістка зверталася до лазарету через біль у ногах. Це – поширена проблема серед утримуваних у СІЗО.

Водночас стало відомо, що останнім часом умови утримання в ізоляторі дещо покращилися – зокрема харчування та медичне забезпечення. За їхніми словами, до ув’язнених також почали приходити представники юридичних служб для консультацій. Один із колишніх бранців бачив Глуховську під час прибирання території СІЗО.

“Це єдине, що я знаю про її стан здоров’я наразі. Вони сказали, що Настя виглядає відносно добре – не побита, не дуже сильно схудла, зовні не виглядає хворою. Але це інформація лише від людей, які її бачили. Звинувачень їй досі не висунули. Її просто тримають і удають, що її у них немає”, – розповіла Діана.

Російська сторона досі офіційно не повідомила родині Глуховської про її місце перебування та процесуальний статус. Інформація про утримання журналістки надходить лише через людей, які повертаються з російської неволі. Три роки вона утримується в статусі інкомунікадо. 

За словами сестри, протягом трьох років її справа регулярно порушується на міжнародних заходах. Про Глуховську говорять представники журналістських організацій, її колеги та головна редакторка медіа “РІА-Південь”, де раніше працювала Анастасія, Світлана Залізецька. Діана наголошує, що вдячна журналістам та правозахисним організаціям за розголос, однак вважає, що без державного механізму повернення цивільних заручників самих публічних кампаній недостатньо.

“Можна 24 на 7 крутити ролики по телевізору, робити 50 тисяч статей за день, але не існує якогось працюючого механізму обміну цивільними ув’язненими. З 2014 року в нас захоплюють цивільних, їх дуже багато тисяч, ми навіть не знаємо точного числа, але держава досі не сформувала законний процес їхнього обміну”, – сказала Діана.

За її словами, звільнення цивільних відбуваються значно рідше, ніж обміни військовополоненими, а до таких процесів залучаються треті країни. Сестра Глуховської вважає, що для системного повернення цивільних необхідні відповідні державні механізми та міжнародне посередництво. Водночас Діана наголошує на важливості публічності справи Глуховської. На її думку, розголос може допомогти нагадувати про журналістку та показувати російській стороні, що її долю не забули і її продовжують чекати.

“Я дуже вдячна кожній людині, яка говорить про це, кожному журналісту. Розголос має значення, він може хоча б наблизити момент, коли про Настю почують там, де вона знаходиться, і замисляться, що її треба повертати. Але без дій держави я можу чекати ще три роки, а Настя може чекати ще три роки на своє звільнення”, – сказала сестра журналістки.

Останнім відомим місцем перебування Анастасії Глуховської залишається СІЗО-3 у Кизилі. Цей ізолятор також пов’язаний з утриманням інших українських цивільних, зокрема журналістки Вікторії Рощиної та міського голови Дніпрорудного Євгена Матвєєва, які загинули в російській неволі.

Раніше ZMINA писала, що після етапування з Таганрога окупанти поголили Анастасію налисо, а сама журналістка оголошувала голодування.

Раніше ZMINA докладно розповідала історію журналістки Анастасії Глуховської.