Омбудсман попереджає, що Україна може порушувати заборону нелюдського поводження через відсутність реабілітації для тяжкохворих засуджених
Засуджені з тяжкими захворюваннями у волинсько-рівненській медичній частині у 2025 році не отримували необхідної реабілітації, замість фахівців їх доглядали інші ув’язнені без медичної освіти.
Це зафіксувала моніторингова група Національного превентивного механізму (НПМ) під час відвідування Медичної частини № 42 філії державної установи “Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України” (ЦОЗ ДКВС України) у Волинській та Рівненській областях, повідомляється у спецдоповіді Омбудсмана “Про стан справ щодо недопущення в Україні катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання у 2025 році”.
Моніторингова група НПМ виявила у цьому місці несвободи засудженого П. із тяжкими та інвалідизаційними наслідками захворювань і травм. Після перенесеного інсульту чоловік потребує комплексної та безперервної реабілітації за медичними показаннями. Утім, надати її в межах установи неможливо, адже там немає ні обладнання, ні кваліфікованих фахівців.
Додатковою проблемою Офіс Уповноваженого назвав брак спеціалізованого санітарного транспорту для перевезення маломобільних осіб. Без нього пацієнти фізично не можуть потрапити до цивільних медичних закладів навіть тоді, коли установа не здатна забезпечити необхідне лікування.
Також монітори НПМ виявили випадки, коли інших засуджених залучають до проведення окремих елементів реабілітації, зокрема, виконання рухових вправ, масажу.
Так, до прикладу, вони задокументували порушення щодо іншого засудженого У. із тяжкою черепно-мозковою травмою, який внаслідок травми став маломобільним і щодо якого складено індивідуальну програму реабілітації. Але вона також не виконується через відсутність реабілітологів і обладнання. Фактичний догляд за обома пацієнтами перекладено на інших засуджених, які не мають жодної медичної підготовки. Уповноважений назвав це “неприпустимим” і підкреслив, що це порушує встановлені стандарти надання медичної допомоги.
В Офісі Уповноваженого констатують, що така практика не лише суперечить стандартам надання медичних послуг, а й створює реальний ризик погіршення стану здоров’я пацієнтів і заподіяння їм додаткових ушкоджень.
“Формальне дотримання встановлених процедур не завжди трансформується у своєчасну, повну та якісну медичну допомогу, що ставить під сумнів ефективність реалізації конституційного права на охорону здоров’я в умовах ізоляції від суспільства. Дарма, що впродовж 2025 року в установах виконання покарань та СІЗО проведено значну кількість профілактичних медичних оглядів, інформація, отримана під час відвідувань, свідчить про збереження ризиків їх формального характеру. У низці випадків медичні огляди обмежуються мінімальним переліком маніпуляцій і не супроводжуються належним аналізом загального стану здоров’я пацієнтів, динаміки хронічних захворювань та обґрунтуванням потреб у подальшому лікуванні”, – йдеться у спецдоповіді.
Офіс Уповноваженого нагадує Мін’юсту, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, брак належної
та якісної медичної допомоги особам, які перебувають під повним контролем держави, зокрема брак реабілітації у разі об’єктивної потреби, може розцінюватися як жорстоке або таке, що принижує гідність. Це може порушувати статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський комітет із запобігання катуванням (ЄКПТ) також неодноразово наголошував Україні, що реабілітація – невіддільна частина медичної допомоги в місцях несвободи, а брак доступу до фізичної терапії, ерготерапії та інших видів відновного лікування для людей з інвалідизаційними станами неприйнятний. У комітеті пояснили, що якщо неможливо забезпечити необхідну допомогу в межах пенітенціарного медичного закладу, держава зобов’язана організувати направлення пацієнта до цивільного закладу охорони здоров’я.
В Офісі Уповноваженого дійшли висновку, що ці факти вказують на “системну неспроможність забезпечити належну реабілітаційну допомогу як невіддільний складник медичного забезпечення в умовах несвободи”. А таке обмеження права засуджених осіб на охорону здоров’я не узгоджується з принципом еквівалентності, згідно з яким особи, позбавлені волі, мають отримувати медичну допомогу на рівні, не нижчому за ту, що надається в цивільних закладах охорони здоров’я.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини очікує повної передачі пенітенціарної медицини від Мін’юсту до сфери управління Міністерства охорони здоров’я України.
