Демократії посилюють протидію транснаціональним переслідуванням, але вигнанці залишаються вразливими – Freedom House

Демократичні держави почали активніше реагувати на транснаціональні переслідування, однак захист для вигнаних активістів і опозиціонерів залишається нерівномірним. Країни, які приймають таких людей, намагаються координувати дії, створюють механізми реагування на загрози та попереджають тих, хто може опинитися під ударом.

Водночас у Європі та інших регіонах ці механізми працюють не всюди однаково ефективно. Додаткові ризики виникають у США через зміни в міграційній політиці, які роблять вигнанців більш вразливими до переслідувань з боку їхніх держав походження.

Про це йдеться у звіті правозахисної організації Freedom House “Співпраця і спротив: відстеження транснаціональних репресій у 2025 році”.

Фото: Неурядова організація “Американці за демократію і права людини в Бахрейні” (ADHRB)

У 2025 році “Велика сімка” (G7), Європейський парламент і Управління Верховного комісара ООН з прав людини оприлюднили заяви, резолюції та аналітичні матеріали, у яких уточнили підходи до визначення, фіксації та протидії транснаціональним переслідуванням. 

Так, у червні лідери G7 у своїй заяві визнали цю практику загрозою для прав людини і національної безпеки та пообіцяли посилити моніторинг, виявлення таких випадків і підтримку людей, які можуть стати мішенню як онлайн, так і офлайн.

У листопаді підкомітет Європарламенту з прав людини ухвалив резолюцію щодо переслідувань правозахисників за кордоном і закликав ЄС координувати збір даних між державами-членами, враховувати цю проблему в угодах Євросоюзу та застосовувати санкції за дії, що порушують європейські норми.

Через місяць після цього Європарламент разом з ООН зібрав представників громадянського суспільства, які працюють із цією темою в Європі. За підсумками зустрічі вони вирішили включити питання транснаціональних переслідувань у роботу чинної платформи, яка займається становищем правозахисників.

Управління ООН також опублікувало окремий аналітичний документ, повністю присвячений цій темі. Усі ці кроки спрямовані на збір інформації, інтеграцію проблеми в політики та притягнення винних до відповідальності. Хоча такі рішення не мають обов’язкової сили, вони показують, що держави дедалі чіткіше усвідомлюють масштаб загрози.

Паралельно окремі країни, зокрема Австралія, Франція та Велика Британія, запустили спеціальні сайти для інформування людей, які можуть стати мішенню переслідувань. Там пояснюють їхні права і дають інструкції, як повідомляти про загрози. Такі ініціативи свідчать про увагу урядів до проблеми, однак їх недостатньо. Щоб захист працював, держави мають також проводити особисті зустрічі з діаспорами, навчати поліцію і фінансувати громади, які розробляють власні стратегії безпеки.

Правоохоронні органи в Європі та інших регіонах також почали попереджати активістів про конкретні загрози. У Франції поліція разом зі службою внутрішньої безпеки допомогла засновнику російської правозахисної організації уникнути ймовірного замаху: його переміщували між безпечними місцями, поки не затримали підозрюваних. У Бельгії поліція попередила депутатку Дар’ю Сафай про ризик викрадення після її закликів внести Корпус вартових ісламської революції до списку терористичних організацій ЄС. У Коста-Риці журналіста з Нікарагуа спецслужби повідомили, що його життю загрожує небезпека, і порадили змінити місце проживання та уникати публічних місць. Такі попередження, особливо якщо вони супроводжуються розслідуваннями та арештами, допомагають захистити людей. Водночас реальну поліцейську охорону отримує дуже обмежене коло осіб, а решта змушена самостійно підтримувати високий рівень безпеки, що потребує значних ресурсів.

Попри зусилля, прогалини в захисті залишаються. У Великій Британії, де влада активно працює над цією темою – проводить навчання для поліції, парламентські розслідування і створює спеціальні групи, – у 2025 році все одно сталися напади на відомих дисидентів. Наприкінці року прихильники колишнього прем’єра Пакистану Імрана Хана, які перебувають у вигнанні, заявили про скоординовані атаки і залякування. Одного з його колишніх радників побили біля будинку, а до оселі іншого намагалися прорватися невідомі. Окремо правозахисник Рошаан Хаттак, який навчається в Кембриджі, не зміг отримати належної допомоги від університету та поліції після погроз, пов’язаних із його дослідженнями зникнень у Белуджистані та адвокацією на підтримку свого родича – політичного в’язня в Пакистані. Ці випадки показують, що навіть за політичної волі на найвищому рівні системні ризики залишаються.

Міграційні системи також можуть сприяти транснаціональним переслідуванням, навіть якщо інші державні інституції намагаються їм протидіяти. США раніше запровадили низку механізмів реагування – навчання правоохоронців, фіксацію загроз і міжвідомчу координацію, які згодом перейняли інші країни.

У 2025 році американська влада продовжила притягувати винних до відповідальності: засуджувала оголошення винагород за активістів з Гонконгу, запроваджувала візові обмеження проти посадовців Таїланду через примусове повернення уйгурів до Китаю та домоглася вироку у справі про замовне вбивство іранського активіста.

Водночас зміни в міграційній політиці, які почалися у 2024 році, створили нові ризики. Часткове призупинення розгляду заяв на притулок на південному кордоні США, а також посилення затримань і депортацій поставили під загрозу людей, які тікають від переслідувань через свою громадянську позицію.

Упродовж минулого року американські органи затримали низку вигнаних активістів, чим підвищили ризик їхнього переслідування. Серед них – колишній політичний в’язень з Нікарагуа Марлон Кастельйон Убілья, документаліст Гуань Хен, який знімав центри утримання в Сіньцзяні, та учасник студентських протестів у Венесуелі Грегорі Санабрія. Частина з них залишилася в США, однак двох росіян – дисидента і дезертира – депортували до Росії, де їх одразу затримали. Також десятки шукачів притулку, серед яких були християни-новонавернені, учасники протестів “Жінки, життя, свобода” та ЛГБТІК+, повернули до Ірану чартерними рейсами. Їхня подальша доля невідома.

Правозахисники повідомили, що перед депортаціями американська міграційна служба допустила іранських консульських працівників до затриманих, щоб ті переконували їх повернутися. Один із рейсів відбувся вже у 2026 році, після того як іранська влада почала жорстко придушувати мирні протести.

Демократичні країни, на відміну від авторитарних, зазвичай не допомагають іноземним спецслужбам переслідувати опонентів за кордоном і намагаються захищати людей від насильства. Проте через практику затримань і депортацій вони все ще можуть опосередковано сприяти транснаціональним переслідуванням. Ризики зростають, коли держави посилюють міграційний контроль і послаблюють гарантії належної правової процедури.

Freedom House наголошує, що для ефективної протидії держави мають узгодити визначення транснаціональних переслідувань на рівні всіх органів влади, застосовувати санкції до посадовців, які сприяють таким практикам, посилити контроль за використанням механізмів Інтерполу, розвивати співпрацю з діаспорами і забезпечити, щоб міграційна політика не наражала людей на додаткову небезпеку.