“Руки геть від прав жінок”: як пройшов перший з початку повномасштабної війни Марш жінок у Києві
8 березня у Києві відбувся Марш жінок-2026, під час якого учасниці пройшли центральними вулицями міста, щоб публічно заявити про вимоги захисту прав жінок, забезпечення гендерної рівності у всіх сферах життя та звільнення українок, які перебувають у російському полоні.
Він став першою масштабною публічною ходою на підтримку прав жінок в Україні з початку повномасштабної війни – цьогоріч до нього долучилися понад три тисячі учасниць та учасників. Востаннє така акція відбувалася ще до великого вторгнення – у 2021 році. Після лютого 2022 року від проведення масових вуличних заходів відмовлялися передусім з міркувань безпеки.
Сьогодні активістки, правозахисниці та представниці громадських організацій несли плакати із закликами припинити сексизм у війську, забезпечити належну підтримку військовослужбовиць і не допустити обмеження прав жінок у нових законодавчих ініціативах.
Команда Центру прав людини ZMINA також долучилася до акції та розповідає, як відбувався Марш жінок у столиці.
Марш жінок 8 березня 2026 року, Київ. Фото: Олександра Єфименко / ZMINA“Права жінок – права людини”: які вимоги активісток?
Перед початком ходи активістки, правозахисниці та представниці громадських організацій, які зібралися у парку імені Тараса Шевченка, пояснили, чому цього року жінки знову вийшли на вулиці Києва і про які проблеми вони говорять.
У виступах звучала передусім тема рівності у війську. Голова громадської організації “Інсайт” та співзасновниця “Маршу жінок” Олена Шевченко нагадала, що багато років жінки фактично брали участь у війні на рівні з чоловіками, але держава довго не забезпечувала їм базових умов служби. Йдеться про відсутність спорядження, адаптованого до жіночої анатомії, а також про системні проблеми з доступом до екіпірування і форми. Лише нещодавно почалися зміни, але процес і досі потребує суспільного контролю.
Олена Шевченко. Фото: Олександра Єфименко / ZMINAОкремо правозахисниця наголосила на необхідності створення безпечного середовища для жінок, які вирішують служити в армії. Вона підкреслила, що кожна жінка, яка добровільно стає до оборони країни, має бути захищена від дискримінації, принижень і сексуальних домагань.
Інша промовиця, голова правління благодійної організації “Позитивні жінки” Олена Стрижак, звернула увагу на проблему дискримінації жінок, які живуть із ВІЛ. Вона зазначила, що в Україні таких жінок понад 75 тисяч, і вони регулярно стикаються зі стигматизацією у медичних установах. За її словами, ці порушення носять не поодинокий, а системний характер. Саме тому колона, яка представляла цю спільноту, вийшла на марш із гаслом: “Медицина лікує, а не таврує”.
Олена Стрижак. Фото: Олександра Єфименко / ZMINAДо учасниць та учасників акції також звернулися представники міжнародних організацій. Вони наголосили, що жінки в Україні щодня підтримують свої громади, воюють на фронті та допомагають армії, але їхню працю часто залишають непоміченою. Міжнародні партнери підкреслили, що гендерна рівність є не привілеєм, а базовим правом, і висловили солідарність з українськими жінками.
Під час виступів звучала і різка критика нової редакції Цивільного кодексу, яку активістки вважають загрозою для прав жінок. Ухвалення такого документа без широкого суспільного обговорення може зашкодити євроінтеграційним процесам і звузити гарантії гендерної рівності. Учасниці та учасники маршу закликали відкликати законопроєкт і розпочати його повне доопрацювання.
Окремо слово взяла звільнена бранка Кремля, кримськотатарська активістка Леніє Умерова, яка нагадала про українських жінок, яких незаконно утримують у російському полоні. Вона зауважила, що на тимчасово окупованих територіях російські військові викрали тисячі людей, серед яких понад дві тисячі жінок. Дівчина закликала не забувати їхні імена та вимагати звільнення всіх українських цивільних заручниць.
Леніє Умерова. Фото: Олександра Єфименко / ZMINAПісля виступів організаторки подякували присутнім і наголосили, що держава не повинна ухвалювати рішення, які впливають на життя жінок, без участі самих жінок. Після цього почався сам марш.
Сотні голосів зливалися в один: які посили лунали під час акції?
Колони рушили ходою центральними вулицями Києва – від парку імені Тараса Шевченка через бульвар Шевченка та Бессарабську площу до Хрещатика, де фінішувала біля будівлі Київської міської державної адміністрації.
На одних плакатах, що несли учасниці та учасники, містилися вимоги забезпечити повагу та захист жінок у Збройних силах України, припинити сексизм у війську та гарантувати належне забезпечення військовослужбовиць. На інших – заклики звільнити українських жінок, які перебувають у російському полоні, – над натовпом піднімалися написи “Повернути кожну” та “Звільнити кожну”.
Попри різноманітні меседжі, усіх обʼєднувала спільна ідея – захист прав жінок як невіддільної частини прав людини та демократичного розвитку України.
Помітною темою заходу стала і критика нового проєкту Цивільного кодексу: активістки та активісти скандували: “Цивільний кодекс – крок назад, не допустимо відкат”, “Цивільний кодекс – це відкат, зупинися, депутат”, “Цивільний кодекс та його клони – нашим правам перепони”. У цих гаслах звучало занепокоєння, що окремі законодавчі ініціативи можуть звузити гарантії рівності та вплинути на європейський курс України.
Марш жінок 8 березня 2026 року, Київ. Фото: Олександра Єфименко / ZMINAСеред інших кричалок лунали: “Повага та захист жінкам в ЗСУ”, “Ні сексизму в армії”, “Прогрес чи стагнація? Євроінтеграція”, “Мовчати не можна – правда переможе”. Частину гасел учасниці та учасники вигукували у відповідь одне одному, і вони розходилися хвилями по всій колоні.
Плакати поєднували політичні вимоги та особисті історії. На них можна було побачити заклики до рівності, вимоги звільнення полонених українок, а також меседжі про солідарність між різними жіночими спільнотами.
Марш жінок 8 березня 2026 року, Київ. Фото: Олександра Єфименко / ZMINAБезпеку під час ходи забезпечували волонтерки та волонтери маршу – їх можна було впізнати за спеціальними жилетами та повітряними кульками. Вони супроводжували колони, допомагали орієнтуватися на маршруті та координували рух. На випадок надзвичайних ситуацій під час акції також чергувала бригада швидкої медичної допомоги.
Організаторки наголошували, що марш залишається одним із небагатьох інструментів публічного тиску, завдяки якому громадянське суспільство може прямо заявити про свою позицію. Такі акції дають можливість не лише озвучити вимоги, а й продемонструвати, що в Україні існує активна спільнота, готова відстоювати права жінок навіть під час війни. Правозахисниці підкреслювали: коли громадськість мовчить, рішення ухвалюють без її участі – тому публічна видимість цих вимог залишається принципово важливою.
Про що говорили під час “вільного мікрофону”?
Після завершення ходи учасниці Маршу жінок зібралися на фінальну частину акції, де відбувся “вільний мікрофон”. До слова могли виходити активістки, правозахисниці та учасниці різних колон, щоб публічно озвучити свої вимоги та підтримати одна одну.
Перші виступи торкнулися теми Цивільного кодексу. Промовиці стверджували, що спроби ухвалити документ без широкого суспільного обговорення виглядають як намагання скористатися війною, щоб обмежити права громадянок. Учасниці та учасники у відповідь скандували, що не дозволять “закрутити гайки” та повернути країну до практик, які суперечать принципам рівності та демократії. Серед іншого згадували норми, які, на думку активісток, можуть погіршити становище жінок у шлюбі та обмежити їхні можливості самостійно ухвалювати рішення про розлучення. Йдеться, зокрема, про дозвіл на шлюб з 14 років, заборону розірвання шлюбу за окремих дискримінаційних обставин і можливість звільнення від сплати аліментів.
Під час виступів звучала і ширша теза про роль громадянського суспільства. Активістки нагадували, що саме вуличні протести не раз ставали механізмом контролю за владою – від часів Помаранчевої революції до сьогодні. За їхніми словами, українське суспільство не дозволить ухвалювати рішення, які суперечать правам людини, навіть під час повномасштабної війни.
Окремий блок виступів стосувався українських жінок, які перебувають у російському полоні. Голова Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик нагадала про історію кримської активістки Ірини Данилович – медсестри з Феодосії, яку у 2022 році викрали російські окупанти. За словами Печончик, після викрадення жінку тривалий час утримували в ізоляції, а згодом засудили за сфабрикованими обвинуваченнями. Правозахисниця наголосила, що українське суспільство має продовжувати говорити про всіх цивільних бранок Кремля, доки кожна з них не повернеться додому. Після цього учасниці маршу разом скандували: “Звільнити кожну!”.
Марш жінок 8 березня 2026 року, Київ. Фото: Олександра Єфименко / ZMINAДо мікрофона також виходили активістки з регіональних організацій. Президентка Харківського жіночого обʼєднання “Сфера” Анна Шаригіна говорила про сексизм у військових підрозділах і подякувала жінкам, які служать у Збройних силах України. Вона згадала, що багато військовослужбовиць продовжують відстоювати принципи рівності навіть у бойових умовах, і закликала суспільство підтримувати їхню боротьбу.
Президентка громадської організації “Ла Страда–Україна” Марина Легенька у своєму виступі наголосила, що права жінок – це питання справедливості, гідності та свободи. Вона підкреслила, що українки одночасно тримають фронт і тил, але навіть сьогодні змушені доводити право на рівність. Також вона звернула увагу на необхідність системної боротьби з гендерно зумовленим насильством і сексуальними домаганнями.
Під час “вільного мікрофону” звучали й інші теми: підтримка матерів, протидія дискримінації жінок з інвалідністю, права квір-жінок і солідарність між різними жіночими спільнотами. Учасниці наголошували, що жодна з цих проблем не може залишатися “другорядною” навіть у час війни, адже саме повага до прав людини визначає демократичне майбутнє країни.
Марш жінок 8 березня 2026 року, Київ. Фото: Олександра Єфименко / ZMINAФінал акції перетворився на спільне скандування гасел “Права жінок – права людини” та “Руки геть від прав жінок”. Насамкінець організаторки подякували учасницям за солідарність і наголосили, що готові й надалі виходити на вулиці, якщо влада намагатиметься ухвалювати рішення, які обмежують права жінок.
