Реалізація норм закону про обов’язкову евакуацію ускладнить її, але не розв’яже проблем у цій сфері – експертка 

Матвійчук наголосила, що застереження правозахисників стосуються можливих наслідків застосування закону, а не евакуації загалом:

“Перше і головне – ми не виступаємо проти проведення евакуації, зокрема примусової. Наше звернення містить застереження щодо конкретного закону і наслідків, які він матиме. На нашу думку, закон написаний украй погано і містить купу проблемних питань. Найкритичніше – це відсутність будь-якої чіткості в ньому. Немає визначень ні що таке примус, ні як його будуть застосовувати”. 

На переконання Матвійчук, підписаний закон тільки ускладнить роботу гуманітарних організацій, які займаються евакуацією, оскільки він не розв’язує жодної із системних проблем у цій сфері: відсутність комплексного інформування населення та актуальної бази місць розміщення, несвоєчасне оголошення обов’язкової евакуації в окремих регіонах, а також недостатня підготовка громад, що приймають, до інтеграції людей.

“Саме ці чинники найчастіше стають реальними перепонами для ухвалення людьми рішення про виїзд із небезпечних територій. Закон № 4775-ІХ їх не усуває”, – говорить правозахисниця.

Окреме занепокоєння правозахисників викликає можливість розлучення дітей і батьків. За словами Матвійчук, ще 2022 року організації адвокатували примусову евакуацію дітей разом з батьками. Експертка додає, що відтоді підхід не змінився:

“Діти мають залишатись у сімʼї так довго, як це можливо, а після евакуації – отримувати умови для адаптації та інтеграції разом з батьками. Більшість сімей не виїжджає не тому, що батьки погані, а тому, що вони непоінформовані й не знають, що буде далі з ними і їхніми дітьми”.

На переконання представників гуманітарної спільноти, документ закладає модель, яка створює ризики неконтрольованого застосування примусу, зокрема щодо дітей, з подальшою їхньою інституціалізацією. 

За словами Матвійчук, станом на зараз держава не забезпечила повною мірою примусову евакуацію дітей з батьками, натомість хоче допустити примусову евакуацію дітей без батьків. Також викликає занепокоєння відсутність достатньої кількості ресурсів для забезпечення примусової евакуації, адже її мають забезпечувати поліцейські. Представники гуманітарної спільноти не можуть брати участі в примусових евакуаціях, зазначає правозахисниця.

Вона додає, що до написання закону № 4775-ІХ не долучили представників евакуаційних організацій, які значною мірою покривають здійснення евакуації в країні. Зокрема, від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну команда благодійного фонду “Схід SOS”, яка є співавтором звернення, сприяла евакуації більш ніж 97 700 людей, з яких 16 400 – представники маломобільних груп населення.

“Примус – це останній захід, який ми мали б використовувати. Але натомість ми навіть не розв’язали першочергових питань для евакуації населення”, – підсумувала Матвійчук.

Нагадаємо, 2 березня 2026 року президент України Володимир Зеленський підписав закон № 4775-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питання проведення обов’язкової евакуації”, який регулює питання евакуації, розміщення та життєзабезпечення евакуйованого населення, а також захисту дітей на територіях активних та можливих бойових дій.

За даними Міністерства розвитку громад та територій, станом на серпень 2025 року евакуації потребували понад мільйон людей, з них щонайменше 100 тисяч – діти та представники маломобільних груп. Правозахисники наголошували, що значна частина цих людей потребує постійного догляду, медичної допомоги та доступного житла. Водночас, за інформацією Національної соціальної сервісної служби України, наприкінці 2025 року в інтернатних закладах і стаціонарних відділеннях залишалися вільними лише 147 місць, що є недостатнім з огляду на масштаби евакуації.

Фото обкладинки: ДСНС