Поліграф проти гідності: як безпековий інструмент може стати правозахисною проблемою

У листопаді 2025 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №14230, який визначає особливості працевлаштування в державних органах та органах місцевого самоврядування для громадян України, які мають громадянство іншої держави.

І хоча Україна не визнає нав’язане українцям громадянство РФ, а в законі про множинне громадянство прописані обставини недобровільного набуття громадянства держави-окупанта, зареєстрований законопроєкт передбачає перевірку “способу набуття громадянства РФ” за допомогою поліграфу для претендентів, які проживали на тимчасово окупованій території.

На переконання правозахисників норми законопроєкту у поточній редакції, зокрема запровадження перевірок із застосуванням поліграфа поза межами кримінального процесу, створюють ризики порушення конституційних прав та гарантій згаданих громадян України.

Про те, що насправді вимірює поліграф, якими є обмеження його застосування і чому держава не може будувати на ньому масові перевірки, читайте в матеріалі.

Чому поліграф не є “детектором брехні”

Поліграф має декілька сфер використання. У кримінальних справах його іноді застосовують для орієнтовної перевірки показань. У бізнесі — для перевірки персоналу та внутрішніх розслідувань. Окремо його застосовують у сфері державної та військової безпеки як спосіб отримати додаткову інформацію про можливі ризики нелояльності або співпраці з ворогом. Також використовують для вирішення особистих, сімейних конфліктів.

У медіа поліграф часто подають як “детектор брехні” — нібито нейтральну машину, яка здатна відрізнити правду від неправди. Але в реальному житті поліграф не вимірює брехню — він реєструє лише фізіологічні реакції організму, які можуть бути викликані страхом, тривогою, стресом, травматичним досвідом або очікуванням негативних наслідків.

Сучасний поліграф – це комп’ютерна система, яка фіксує низку основних типів фізіологічних реакцій:

• серцево-судинну активність (пульс, артеріальний тиск),
• дихання,
• електродермальну активність (провідність шкіри, пов’язану з потовиділенням).

Ці ж параметри описані в науковому журналі Crime Psychology Review, зокрема в статті “Огляд поліграфа: історія, методологія та сучасний статус” як базові канали, що практично не змінилися з часів перших поліграфів початку XX століття. Сучасна відмінність полягає лише у цифровому форматі фіксації та обробки сигналів.

Наукова проблема полягає в тому, що всі ці реакції є універсальними маркерами збудження нервової системи. Вони реагують на страх, тривогу, стрес, біль, очікування небезпеки, психологічну напругу, травматичні спогади.

У комплексному огляді наукових матеріалів “Поліграф і виявлення брехні” Національна рада з досліджень США (NRC) зазначає: фізіологічні реакції не мають специфічного зв’язку саме з брехнею. Вони свідчать про емоційне збудження. Поліграф лише фіксує, що організм людини по-різному реагує на питання. А поліграфолог, за задумом системи, не ухвалює рішень і не встановлює правду, а лише подає технічний висновок.

Поліграфологія в Україні

За оцінками керівниці Центру експертних поліграфних досліджень, президентки Всеукраїнської асоціації поліграфологів (ВАП) Тетяни Морозової, в Україні наразі налічується до 1000 поліграфологів, які практикують, та до 1300 поліграфів, враховуючи ті, які є на балансі установ і органів, але вже не використовуються через невідповідність сучасним вимогам. 

Вона підкреслює, що Україна має одну із найбільш розвинутих в нормативному забезпеченні поліграфологію. Станом на січень 2026 року в Україні наявні такі документи, які регулюють використання поліграфів та діяльність поліграфологів: 

• ДСТУ 8692:2016 “Поліграфи. Технічні умови” (ухвалений у 2016 році);
• ДСТУ 9266:2023 “Судова психологічна експертиза. Використання поліграфа. Загальні вимоги” (ухвалений у 2023 році);
• Методика проведення судових психологічних експертиз із використанням комп’ютерного поліграфа (у 2025 році включена до реєстру Міністерства юстиції України, реєстраційний код: 14.1.84);
• Стандарт професії “поліграфолог” (внесений до реєстру Національного агентства кваліфікацій 6 січня 2026 року).

Ці стандарти і правила також визначають вимоги до освіти, навчання та підвищення кваліфікації.

“В поліграфолога, безумовно, має бути базова вища освіта, безперервне очне навчання на базі закладу вищої освіти та підвищення кваліфікації в обсязі щонайменше 30 годин (1 кредит ECTS) протягом трьох років. Це обов’язковий мінімум”, — розповідає президентка Всеукраїнської асоціації поліграфологів.

В цих професійних стандартах закладено й жорсткі обмеження щодо того, коли дослідження взагалі не може проводитися. Якщо фізіологічні реакції не є інформативними або якщо стан людини не дозволяє отримати надійні дані, поліграфолог зобов’язаний припинити дослідження і вказати, що поліграми “не підлягають експертній оцінці”.

За словами Тетяни Морозової, поліграфологи мають орієнтуватися на пункти 5.11 і 5.12 стандарту “Судова психологічна експертиза. Використання поліграфа. Загальні вимоги” (ДСТУ 9266:2023).

Згідно зі стандартом, об’єктивними протипоказаннями до проведення судової психологічної експертизи з використанням поліграфа є підозра на наявність марення, переживання гострого болю, виражене фізичне, психічне виснаження, нестримний кашель та виражене порушення дихання тощо. 

Протипоказанням також є вагітність — якщо стан жінки не дозволяє провести якісне дослідження (токсикоз, друга половина вагітності), то його не проводять навіть у випадках, коли жінка сама наполягає на тестуванні.

ZMINA звернулася із запитами до Служби безпеки України та Національної поліції, щоб з’ясувати, скільки посадових осіб уже мають підготовку для проведення опитувань із використанням поліграфа та скільки апаратів перебуває в користуванні. 

У відповідь СБУ повідомила, що запитувані відомості є інформацією з обмеженим доступом, оскільки стосуються “організації, форм, методів та засобів, матеріально-технічного забезпечення та результатів оперативно-службової діяльності” органів державної безпеки, і тому не можуть бути надані. 

У Національній поліції повідомили, що загальна кількість посадових осіб відомства, які пройшли підготовку з проведення поліграфологічних тестувань, і на яких поряд з основними посадовими обов’язками покладено додатково посадові обов’язки щодо проведення таких опитувань, станом на 1 січня 2026 року становить 220 осіб, які розподілені по управліннях усіх регіонів України. Наприклад, на Київ припадає 8 таких фахівців, а на всю Вінницьку область – 4.  Зовнішніх експертів для проведення поліграфологічних тестувань установа не залучає.

В органах і підрозділах Національної поліції обліковується 115 комп’ютерних поліграфів. Упродовж 2025 року посадові особи Національної поліції провели 13 662 поліграфологічних тестувань.

Відмова від перевірки на поліграфі: чи можуть бути наслідки?

За словами кандидата юридичних наук, керівника кримінальної практики адвокатського об’єднання AZONES Миколи Мягкова поліграф не є джерелом доказів, це лише допоміжний інструмент, який за своєю природою не може бути обов’язковим і не може мати санкцій за відмову. 

Згідно з Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (від 08.10.98, № 53/5), компʼютерний поліграф може використовуватися з метою отримання орієнтувальної інформації за наявності письмової згоди того, хто проходить перевірку.

Натомість законопроєкт №14230 фактично перетворює його на фільтр доступу до прав і посад. Адже хоча формально документ передбачає проходження поліграфу за згодою особи, але не надання такої згоди тлумачиться як відмова від перевірки, що може мати негативні наслідки для людини.

Адвокат зазначає, що ідея “добровільного” поліграфа з негативними наслідками за відмову насправді є неконституційною.

“Є стаття 28 Конституції України – “кожен має право на повагу до його гідності”. У тексті зазначено, що “жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам”. Вільна згода передбачає, що людина має можливість обрати: робити щось чи не робити. Коли ж якась юридична норма вказує на будь-який негативний наслідок для людини, то це вже не вільний вибір”, – говорить Мягков.

На його думку, якщо законопроєкт №14230 буде ухвалено, то він суперечитиме не тільки статті 28 Конституції — право на повагу до гідності — а й міжнародним зобов’язанням України на рівні ООН і Ради Європи.

Різними нормативними актами передбачено використання поліграфів для перевірки працівників деяких правоохоронних органів, зокрема ДБР (№449 від 11.05.2017), НАБУ та САП (4560-IX від 31.07.2025), Національної поліції (№ 920 від 13.11.2017).

До прикладу, згідно з інструкцією про порядок використання поліграфів у Національній поліції України, відмова від проходження поліграфа не може тягти за собою утиск особи, порушення її законних прав та свобод. Така відмова не несе за собою будь-яких правових наслідків щодо такої особи та не свідчить про наявність у неї прихованої інформації.

Отже, застосування поліграфа як допоміжного засобу можливо, однак це має бути без будь-яких негативних юридичних наслідків для людини, якщо вона відмовляється від проходження або навіть якщо вона не пройшла поліграф. 

“Проводити певні перевірки з метою захисту держави потрібно, але це має відбуватися з повагою і не перетворюватися на дії з ознаками репресій”, — зауважив адвокат.

Перевірка поліграфом на скоєння злочинів мешканцями ТОТ: що з цим не так

Використання поліграфа для перевірки на можливі кримінальні правопорушення, зокрема колабораціонізм або пособництво державі-агресору, суперечить базовими засадами кримінального процесу. Згідно з законодавством (ст. 7, ст. 214 КПК України), будь-яке розслідування злочину починається з внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а всі докази мають збиратися виключно в межах кримінального провадження. Усі дані, отримані до цього або з порушенням порядку їх отримання, визнаються недопустимими.

Водночас законопроєкт №14230 фактично пропонує використовувати поліграф для з’ясування обставин, що можуть свідчити про вчинення тяжких злочинів проти основ національної безпеки, але при цьому не визначає, чи можуть ці відомості стати підставою для початку кримінального провадження і яким буде їхній процесуальний статус. Це створює простір для правової невизначеності та потенційних зловживань.

Позакримінальна перевірка на поліграфі позбавляє людину тих процесуальних прав, які вона має у межах кримінального провадження: права не свідчити проти себе і своїх близьких, права на захисника, права знати, у чому її підозрюють. Фактично йдеться про створення механізму “паралельного допиту”, який формально не є слідчою дією, але за змістом виконує схожу функцію — без жодних процесуальних запобіжників.

Це особливо небезпечно в контексті людей, які проживали на тимчасово окупованих територіях. Для багатьох із них отримання російських документів було не актом політичного вибору, а умовою виживання. Як показують численні дослідження правозахисників, людей примушували до “паспортизації” через позбавлення доступу до медицини, соціальних виплат, гуманітарної допомоги, загрозу втрати житла або депортацію. 

Людина, яка пережила окупацію, допити, погрози або примус, перебуває у підвищеному стані тривожності за замовчуванням. У такому стані будь-який “провал” на поліграфі може відображати не брехню, а наслідки пережитої травми.

Саме тому в науковій літературі поліграф розглядається не як інструмент встановлення істини, а як допоміжний метод для окремих типів тестів, зокрема тесту прихованої інформації (Concealed Information Test, CIT). Він ґрунтується не на спробі виявити брехню, а на фіксації реакцій на знайомі людині деталі, відомі лише причетному до події. 

Однак, згідно з дослідженням європейських та ізраїльських науковців “Правильний вибір елементів у тесті на приховану інформацію”, цей підхід має практичні обмеження: він вимагає наявності конкретних, перевірених деталей справи, які не стали публічними. У масових адміністративних перевірках він фактично непридатний.

Натомість інший поширений метод — тест контрольних запитань (Comparison Question Test, CQT), який найчастіше застосовують у кадрових перевірках, — з наукового погляду вважається проблемним. Він спирається на припущення, що винна людина сильніше реагує на “релевантні” запитання, а невинна — на “контрольні”. У нещодавньому науковому огляді “Психологія та індустрія детекторів брехні: п’ятдесятирічна перспектива” зазначено, що ця схема є вразливою до індивідуальних особливостей психіки, рівня тривожності та навичок самоконтролю.

Фактично законопроєкт №14230 пропонує поширити на велику кількість людей метод, який у самій науці залишається дискусійним і не має статусу надійного інструмента встановлення істини.