Гнила риба та фейкові статті: як тиснуть на екологинь та журналістку, які захищають природу Карпат

Промислові вітропарки, які хочуть зводити в українських Карпатах, часто подаються як символ “зеленої” енергетики. Але там, де йдеться про гірські хребти, заповідні ліси, червонокнижні види та охоронювані території, вітряки часто перетворюються на інструмент руйнування. У високогір’ї Карпат вітропарки несуть не лише ризики для ландшафтів і флори – вони можуть знищити праліси, пошкодити водні ресурси, вплинути на кліматичний баланс регіону й порушити міжнародні природоохоронні зобов’язання України.

Крім того, зведення таких обʼєктів завжди супроводжується будівництвом доріг, встановленням бетонних платформ, вирубкою лісу, пересуванням важкої техніки та втручанням в незаймані екосистеми. Тож це не просто турбіни, а повноцінні інфраструктурні комплекси у серці дикої природи.

Тим часом екологині, науковиці, журналістки й активістські ініціативи, які виступають не проти енергетики, а проти знищення унікальної природи під її приводом, стикаються з переслідуваннями, погрозами, анонімними кампаніями дискредитації та судовими позовами.

Про тиск, якого протягом останніх місяців зазнають біологиня Оксана Станкевич-Волосянчук, активістка Наталя Вишневська та журналістка Олена Мудра, читайте у статті ZMINA.

“Зелена” енергетика чи потенційна екологічна катастрофа? 

Оксана Станкевич-Волосянчук – біологиня, доцентка Ужгородського національного університету та співзасновниця громадської організації “Екосфера”. Вона вже понад 25 років займається охороною природи й нині є однією з найвідоміших публічних опоненток вітрових проєктів, які загрожують екосистемам Карпат. Через свою активну позицію Оксана опинилася під тиском. Її намагаються дискредитувати, але вона продовжує говорити вголос і звертається по допомогу.

Будівництво вітропарків на полонині Руна – лише частина великого проєкту, який передбачає зведення восьми таких об’єктів, більшість із яких – у високогір’ї. Йдеться про території, які мають охоронний статус і є частиною Смарагдової мережі. На таких землях будівництво промислових об’єктів не лише шкодить природі, а й порушує міжнародні зобов’язання України.

Ілюстрація: “Економічна правда”

“Вітропарк – це не просто “зелена” енергетика. Це промисловий майданчик із дорогами, кабелями, підстанціями. Якщо будувати все це в дикій природі – це вже не “зелена” енергетика, а підміна понять”, – пояснює Оксана.

За її словами, компанії, які стоять за проєктами, неодноразово порушували закон: будували без дозволів, знищували заказники, вирубували праліси, завозили техніку в обхід погоджень. У кількох випадках були відкриті кримінальні справи, але на лаві підсудних опинялися не замовники будівництва, а, наприклад, водій бульдозера, який виконував завдання.

Будівництво на полонині Руна (Рівна). Фото: “Закарпаття-онлайн”

У відповідь на активну позицію Оксани щодо збереження карпатських екосистем почалися спроби тиску і залякування. Кампанії дискредитації включали не лише публічні звинувачення, а й кібератаки.

“Перша спроба нейтралізувати мене була минулого року, коли через мої публікації на моїй власній сторінці у фейсбуці мій акаунт намагались зламати і викрасти через фішінг. Це майже вдалося, бо я не могла керувати своєю сторінкою близько трьох місяців. Лише фахівці Лабораторії цифрової безпеки і змогли допомогти мені повернути контроль за моєю сторінкою. На сайт громадської організації “Екосфера” тоді ж здійснили потужну DDOS-атаку, яка на місяць паралізувала роботу сайту”, – поділилася Оксана.

Згодом, після того як вона стала однією з підписантів звернення щодо необхідності оцінки впливу майбутніх вітрових проєктів у Карпатах, у мережі з’явилась хвиля анонімних матеріалів, які намагались дискредитувати особисто Оксану Станкевич, її наукову репутацію та діяльність громадської організації “Екосфера”.

Оксана Станкевич-Волосянчук

У цих публікаціях діячку звинувачували в співпраці з російськими структурами, підтасовували факти про її наукову діяльність, вигадували зв’язки з політиками та приписували участь у фейкових подіях. Одна з хвиль дискредитації була спрямована на те, щоб апелювати до гомофобних настроїв у регіоні – зокрема, йшлося про вигадану подію нібито “екологічного ЛГБТ-віче” на полонині Руна, до якої намагалися прив’язати як Оксану Станкевич, так і низку інших активістів. Ці фейки активно розганяли анонімні чи фіктивні акаунти та маловідомі інтернет-ресурси, більшість з яких використовувалися для публікації подібних замовних матеріалів.

“Усі ці звинувачення є повністю вигаданими й не мають жодного підґрунтя. Нічого з того, що мені закидають, я не робила. Це класична інформаційна кампанія, яка має на меті дискредитацію через фейки, домисли та апелювання до стереотипів”, – запевняє Оксана.

Наразі науковиця готується до можливого юридичного реагування на дискредитаційну кампанію. Її інтереси представляє адвокатка ZMINA Ольга Веретільник, яка готує відповідну претензію. Подробиці щодо її змісту та адресата поки не розголошуються. Про подальші кроки екологиня говоритиме після завершення підготовки документа, однак уже зараз наголошує: суспільство має знати правду – як про масштаби нищення природи, так і про ціну, яку платять захисниці довкілля.

Судові позови і дискредитація – ціна висвітлення в медіа питань, пов’язаних з екологією

Олена Мудра пише журналістські розслідування на екологічні теми на Закарпатті. Її інформаційно-адвокаційний проєкт, спрямований на роботу з громадами, охоплює тему злочинів проти довкілля. Кампанія, пов’язана з протидією забудові Карпат вітропарками, стала частиною її проєкту.

Олена Мудра займається розслідуваннями з 2017 року. Вона зауважує, що реакція правоохоронних органів на журналістські матеріали під час війни суттєво змінилася у порівнянні з 2021 роком: якщо раніше вони реагували на публікації, то зараз або взагалі ігнорують, або надсилають формальні відписки у відповідь на заяви та звернення.

Журналістка Олена Мудра

Минулого року журналістка створила власну громадську організацію – “Код 21”, залучила донорське фінансування і почала системно працювати над висвітленням екологічної тематики.

Компанії, які планують побудувати вітроелектростанції на семи заповідних високогірних хребтах у Карпатах, розпочали проєкти у 2022 році, але публічний спротив їхнім проєктам почався на початку 2024 року, коли стало зрозуміло, що норм чинного законодавства вони не дотримуватимуться. Саме тоді Олена почала публікувати перші тексти, які порушували екологічні проблеми регіону.

Наслідки цієї діяльності не змусили себе довго чекати. Зокрема, проти неї та її громадської організації подали два позови, кожен з яких передбачає компенсацію в 50 тисяч гривень. 

27 червня Олена звернулася до поліції із заявою про перешкоджання журналістській діяльності та втручання в приватне життя – за цим фактом відкрито кримінальне провадження. Юридичну підтримку їй надають громадські організації “Жінки в медіа” та “Платформа прав людини”.

У заяві Мудра описала серію інформаційних атак, які тривають з початку червня 2025 року. Низка сайтів у своїх матеріалах закидає їй зв’язок з Кремлем, участь у “синдикаті псевдоекологів” та протидії розвитку “зеленої” енергетики. У цих публікаціях використовували змонтовані зображення й образливу лексику. Крім того, оприлюднили її особисті дані – місце народження та дівоче прізвище.

Журналістка попередила поліцію, що отримала інформацію про можливу загрозу своєму життю, і попросила вжити заходів безпеки.

Попри це, дискредитаційна кампанія проти неї триває. Уже 28 червня на сумнівних сайтах без вихідних даних з’явилися нові публікації, побудовані на мові ворожнечі. У них журналістку без будь-яких доказів звинувачують у шахрайстві, проросійських зв’язках і навіть підриві енергетичної незалежності. Зокрема, використовуються фейкові звинувачення та графічні маніпуляції (наприклад, зображення з логотипом “Газпром Грант”).

Ці тексти повторюють певні шаблони: схожа лексика – “синдикат псевдоекологів”, “зрада”, “консерва”, а про саму Олену пишуть, що вона нібито входить до “угруповання”, яке діє в інтересах РФ. Усе це, як наголошує організація “Жінки в медіа”, оприлюднюють без жодного підтвердження, з метою дискредитації, залякування та витіснення з професійного поля.

Кров, гнила риба і написи на стіні: коли боротьба за природу стає небезпечною

Наталія Вишневська очолює громадську організацію “Зберегти Пікуй”, яка діє на території Жденіївської громади Закарпатської області. Спочатку команда займалася екологічними проблемами місцевого масштабу – боротьбою з джипінгом у ботанічному заказнику “Пікуй” та питаннями сміттєзвалищ. Але з часом зосередилася на серйозніших викликах – незаконному видобутку ресурсів, а згодом і на протидії будівництву вітропарків на Закарпатті.

Активістка Наталія Вишневська

“Наше протистояння з забудовниками почалося тоді, коли у Привододільному заказнику зрубали заповідний ліс, щоб завезти щоглу. Це стало точкою неповернення”, – розповідає Наталія Вишневська.

За її словами, на території громади хочуть звести вітропарки на двох мальовничих хребтах – Вододільному та горі Острий. Активістка наголошує: захисники природи виступають не проти відновлюваної енергетики, а проти її реалізації з порушенням законодавства в унікальних природоохоронних територіях.

З початком кампанії спротиву Наталія, як і її колеги, зіштовхнулася з інформаційним тиском. Але нещодавній випадок, за її словами, став особливо тривожним.

“Я не читаю всі ці вкиди – вже звикла. Але коли йдеться про погрози, то це вже зовсім інше”, – зазначає вона.

Так, 21 червня біля дверей квартири родичів Наталії невідомі залишили зіпсовану рибу та тваринні рештки, облили все кров’ю, а стіни та двері ліфта розписали образливими написами з погрозами. Зокрема, її публічно звинувачували у “зраді” та називали “агентом Кремля”.

“Я маю відео того, що залишили біля дверей, і навіть запис із камери, де видно людей, які це зробили”, – каже Вишневська.

За її словами, подібні дії спрямовані на те, щоб залякати й вибити з інформаційного простору тих, хто намагається ставити незручні запитання.

Водночас активістка підкреслює: мета її дій – не блокувати розвиток, а захистити природну спадщину. Вона не виключає, що публічний розголос стане ще одним інструментом захисту – як для неї особисто, так і для її команди.

Юридичні виклики: як захищають репутацію в умовах анонімних дискредитаційних кампаній

Юридичний супровід у справах, пов’язаних з поширенням недостовірної інформації в інтернеті, стає дедалі складнішим через анонімність та швидку зміну власників сайтів, які розповсюджують такі матеріали. Адвокатка Ольга Веретільник, яка ознайомилася з ситуацією, що відбувається навколо Станкевич-Волосянчук, Мудрої та Вишневської, дала свою оцінку цим подіям.

“Фактично йдеться про системне оприлюднення недостовірної інформації, яка шкодить їхній діловій репутації, з метою усунення активісток з публічного життя. Тож це можна назвати інформаційною кампанією, спрямованою на дискредитацію”, – пояснює адвокатка.

За її словами, головною ознакою цього є те, що інформація публікується на підозрілих ресурсах або вебсайтах, які вже неодноразово були помічені в подібній діяльності. Проблема, за словами Ольги, полягає в тому, що через анонімність власників цих сайтів дуже ускладнюється судовий захист. Крім того, сайти, які поширюють недостовірну інформацію, дуже швидко переносять контент на інші платформи. 

“Ми не можемо дізнатися, до кого позиватися. Це не прослідковується через стандартні сервіси та не вказано на сайті. Навіть якщо через низку механізмів (адвокатські запити, забезпечення доказів) ми отримаємо цю інформацію, то все одно витратимо на це доволі багато часу, і шкода репутації вже буде нанесена“, – констатує адвокатка.

Утім, в українській судовій практиці вже почали з’являтися поодинокі випадки визнання такої інформації недостовірною в окремому провадженні в порядку визнання факту. 

“Це позитивна практика, але вона не є дуже типовою, не є розвиненою і не є традиційною для цього виду спорів. Це прогалина в українському законодавстві, вона потихеньку заростає за рахунок судової практики, але я не певна, що наразі діє достатньо ефективний і швидкий механізм”, – додає Веретільник.

Тож подати повноцінний позов у звичайному позовному провадженні, за її словами, практично неможливо, оскільки поширювач докладає максимум зусиль, щоб його не ідентифікували.

Швидкість реагування є критичною, адже інформація може розповсюджуватися десятки разів ще до того, як позов встигнуть підготувати. У таких випадках адвокатка рекомендує користуватися й іншими інструментами – подавати скарги в гугл та інші електронні цифрові платформи, де поширюється така інформація, надсилати претензію поширювачу з вимогою спростувати. Якщо є підстави – слід писати заяви до правоохоронних органів про вчинення злочину, а саме – порушення недоторканності приватного життя (незаконне збирання та поширення конфіденційної інформації про особу).

Насамкінець Веретільник радить орієнтуватися і на медійні способи захисту: “Варто поширювати іншу версію подій і працювати над тим, щоб вона була більш доступна і відома, ніж та версія, яку намагаються нав’язати суспільству такі недобросовісні люди”.

Примітка: Редакція Центру прав людини ZMINA звернулася до компанії “Вітряні парки України” із запитом на коментар щодо реалізації проєктів вітроенергетики у Карпатах, зокрема на територіях, що мають охоронний статус. У листі ми запропонували компанії відповісти на запитання про місця розташування проєктів, наявність екологічних оцінок, дотримання законодавства та реакцію на зауваження екологічної спільноти.

Станом на момент публікації цього матеріалу відповідь від компанії не надійшла. Щойно ми її отримаємо – оновимо текст і додамо позицію компанії.