43% прикордонників вважають, що у відомстві вже є ґендерна рівність – дослідження
Не зважаючи на те, що на керівних посадах Державної прикордонної служби працюють лише 9,5% жінок, 43% сержантського та офіцерського складу вважає, що у відомстві існує ґендерна рівність.
Як передає кореспондент Центру інформації про права людини, такі результати дослідження в межах проекту “Нове обличчя кордону” презентувала сьогодні на форумі “Ґендерна політика МВС: рівні можливості кожному” експертка представництва Міжнародної організації міграції в Україні Катерина Задоєнко.
Опитування серед офіцерського та сержантського складу прикордонслужби проводили влітку цього року. Експерти опитали 434 прикордонники (155 жінок та 279 чоловіків), що працюють на пунктах пропуску “Краківець”, “Бориспіль” та навчаються в Головному центрі підготовки особового складу, який розташований на Черкащині.
Згідно з результатами, 56% опитаних підтримують ідеї впровадження ґендерної рівності у відомстві. Жінок, які вважають, що між статями мають бути рівні права, виявилось більше на 15% (65% проти 50% відповідно). Проте є у відомстві й такі, що не підтримують ідеї ґендерної рівності: чверть чоловіків та 15% жінок негативно відповіли на це запитання в анкеті.
43% опитаних розповіли, що в Держприкордонслужбі сьогодні вже існує рівність між чоловіками та жінками; майже стільки ж працівників негативно відповіли на це питання (41%).
Експерти також поцікавились, чи знають прикордонники про нормативно-правові акти, пов’язані з ґендерною рівністю, що існують сьогодні в українському законодавстві.
“Чверть опитаних ніколи не чули про Закон “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”; 26% відповіли, що добре знають, про що йдеться в тексті документа. Щодо Закону “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”, то 24% опитаних не чули про нього, 17% мають поверхневі знання, а 29% відповіли, що знайомі з документом”, – зазначила Задоєнко.
Серед основних перепон, що заважають побудувати кар’єру жінці в Держприкордонслужбі, опитані назвали виконання материнських (16%) та сімейних обов’язків (17%); 6% назвали причиною чоловічий шовінізм. Водночас 37% прикордонників вважають, що для жінок не існує жодних перепон у побудові кар’єри.
За словами Задоєнко, дослідження також показало, що тільки чверть чоловіків у відомстві підтримують ідею того, щоб 30% керівних посад обіймали жінки. При цьому серед жінок, що підтримують таке розділення, 50% висловилися за.
“Жінки більші прихильні до гнучких змін, чоловіки ж виявили слабку готовність до вирішення ґендерних проблем”, – підсумувала вона.
Нагадаємо, Національна стратегія з прав людини до 2020 року зобов’язує Мінсоцполітики забезпечити роботу радників з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Окрім цього, до 2020 року міністерство та державні адміністрації мають забезпечити роботу груп з питань впровадження ґендерних підходів у роботу органів влади та місцевого самоврядування.
5 квітня уряд затвердив Концепцію Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року.
Програма має розширити доступ жінок і чоловіків до товарів і послуг шляхом урахування в нормативно-правових актах ґендерного компонента, створити комплексну систему реагування на випадки дискримінації за ознакою статі, зменшити розрив у рівні оплати праці жінок і чоловіків тощо.
Крім того, має зрости кількість жінок серед народних депутатів України, депутатів обласних та місцевих рад. 8 жовтня 2015 року Верховна Рада вперше включила до виборчого законодавства норму про ґендерну квоту. Відтоді в Законі України “Про місцеві вибори” з’явилися рядки про те, що “представництво осіб однієї статі у виборчих списках кандидатів у депутати місцевих рад у багатомандатних виборчих округах має становити не менше 30% загальної кількості кандидатів у виборчому списку”. Після того в парламенті третину депутатів мають становити жінки. Насправді у Верховній Раді їх лише 12%.
