Чому російських воєнних злочинців, засуджених в Україні, не оголошує в розшук Інтерпол: пояснюють у МІПЛ

Понад 10 років росіяни скоюють воєнні злочини на території України. З початком повномасштабного вторгнення їхня кількість зросла в геометричній прогресії. Українські суди періодично ухвалюють вироки російським воєнним злочинцям. Водночас усі запити на міжнародний розшук цих злочинців через Інтерпол наразі були відхилені. 

Чому так відбувається і як можна розв’язати проблему, пояснює у своєму матеріалі правозахисна організація МІПЛ.

Проблема в Статуті Інтерполу

Інтерпол – міжнародна організація кримінальної поліції, яка займається та сприяє пошуку людей, обʼєктів, куди сьогодні входить 196 країн світу. Вона не є силовим органом. Утім, саме ця організація координує роботу правоохоронних органів окремих країн, коли йдеться про міжнародну боротьбу зі злочинністю.

“Її база даних про розшукуваних осіб доступна для правоохоронців з усіх країн – членів Інтерполу”, – пояснює адвокат і експерт МІПЛ з Міжнародного гуманітарного права Андрій Яковлєв.

Для того щоб оголосити підозрюваного в розшук Інтерполу, спочатку потрібно оголосити його в національний розшук, а згодом передати дані до міжнародної організації. 

Проте в статті 3 Статуту Інтерполу йдеться про те, що “організації суворо заборонено здійснювати будь-яке втручання або діяльність політичного, військового, релігійного або расового характеру”. Хоча у формулюванні використано слово “military”, тобто йдеться про військові злочини, які стосуються порядку несення або проходження військової служби, а не воєнні злочини (war crimes), але ця стаття однаково ускладнює переслідування російських воєнних злочинців через Інтерпол.

Адже Інтерпол не розмежовує “військові” та “воєнні” злочини, кажуть в Офісі генпрокурора, тому стаття 3 охоплює всі без винятку справи, пов’язані з російсько-українською війною. ОГП неодноразово звертався до Інтерполу щодо розшуку та затримання росіян, яких Україна підозрює в скоєнні воєнних злочинів, однак щоразу отримував відмову.

Російсько-українська війна – це далеко не унікальний випадок, коли перед Інтерполом постають виклики, пов’язані з воєнними злочинами. Наприклад, Югославські війни в 1991–2001 роках, громадянська війна в Сьєрра-Леоне у 1991–2002 роках і геноцид у Руанді 1994 року змусили організацію переосмислити власну політику, зафіксовану в третій статті статуту.

“Після Югославської війни країни світу почали піднімати це питання та вимагати від Інтерполу використання їхніх інструментів. Тож Генеральна асамблея Інтерполу ухвалила вольове рішення відкрити таку можливість і, зокрема, розглядати запити країн щодо використання інструментів Інтерполу відносно справ, де розглядаються воєнні злочини, злочини проти людяності і геноцид”, – пояснює МІПЛ полковник поліції Віталій Касап, начальник Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Нацполіції України.

Двосторонні угоди як альтернатива Інтерполу

У листопаді 2010 року Генеральна Асамблея Інтерполу в Катарі ухвалила спеціальну резолюцію AG-2010-RES-10, яка чітко визначає три випадки, коли можна оголосити в розшук підозрюваних у воєнних злочинах, злочинах проти людяності та геноциді:

• коли запити подають міжнародні трибунали;
• коли запити подають суб’єкти, створені Радою Безпеки ООН, з урахуванням конкретних домовленостей щодо таких запитів;
• коли запити подають країни – члени Інтерполу, за винятком випадків, коли запит стосується громадянина іншої країни-члена і ця держава висловлює протест проти цього запиту протягом 30 днів.

З одного боку, Катарська декларація дозволяє Україні подати запит проти громадянина РФ, з іншого – Інтерпол може оголосити в розшук воєнного злочинця, тільки якщо Росія не заперечуватиме проти цього.

Із 2014 року Національне центральне бюро Інтерполу (НЦБІ) неодноразово зверталося до Генерального секретаріату Інтерполу із запитами на розшук підозрюваних у скоєнні злочинів на окупованих територіях Донецької, Луганської областей і Криму, але отримувало відмови. Після 24 лютого 2022 року НЦБІ сформувало новий кейс із найрезонансніших справ воєнних злочинів, скоєних громадянами РФ на території України. Його скерували на розгляд до генерального секретаріату, але через півтора року консультацій знову отримали відмову. Допомогти зрушити ситуацію з мертвої точки може обраний 5 листопада 2024 року новий генсекретар Інтерполу Вальдесі Уркіза.

Правозахисник Андрій Яковлєв. Фото: МІПЛ

Сьогодні для українських правоохоронців єдиним доступним інструментом міжнародного розшуку підозрюваних у скоєнні воєнних злочинів росіян є двосторонні угоди про співпрацю з іншими країнами.

“Найпростіший варіант для України – це співпрацювати в межах таких угод. Але в такому разі потрібно комунікувати з кожною країною окремо”, – каже Андрій Яковлєв.

Наприклад, українські правоохоронці дізнаються про перебування підозрюваного на території країни, з якою укладено угоду, і скеровують відповідний запит на його арешт. Але на практиці малоймовірно, що російські військові злочинці опиняться в країні-партнерці й одночасно українські правоохоронці отримають достовірну інформацію про їхнє місце перебування. Тому наразі таких прецедентів затримання немає.

“Проблема в тому, що в нас має бути достатньо підстав для звернення. Тобто ми маємо переконатися, що ця людина дійсно перебуває на території третьої держави. А це не так просто зробити, бо для цього потрібні оперативні джерела”, – розповідає заступниця начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу генпрокурора України Ірина Діденко.

Очевидним фактом є те, що наявні механізми міжнародного розшуку російських військових злочинців не відповідають запитам України. Тому в Офісі генпрокурора хочуть розробити власну інфраструктуру, яка б стала альтернативою Інтерполу.

“Одним з кроків у цьому напрямку стало підписання в лютому 2024 року Любляно-Гаазької Конвенції, яка “спрямована на сприяння та зміцнення міждержавної співпраці, виходячи з універсального обов’язку держав розслідувати та притягувати до відповідальності за серйозні порушення міжнародного права”, – наголошує Діденко.

 Як Росія оминає обмеження Статуту Інтерполу 

В Офісі генпрокурора зауважують, що Росія намагається оминути міжнародні обмеження, оголошуючи в розшук українців нібито за скоєння загальнокримінальних, а не воєнних злочинів. Або ж намагається задіяти лояльні до Москви держави для розшуку українців.

Оскільки Інтерпол не перевіряє законність звинувачення, то РФ висуває звинувачення у вбивстві, крадіжці чи шахрайстві щодо незаконно ув’язнених українців і оголошує їх у міжнародний розшук. 

“Якщо пояснювати простими словами, то Інтерпол не може звернутися до країни, яка подає особу в розшук, і попросити матеріали справи, щоб перевірити, умовно, наявність доказів. Країна-член організації за замовчуванням гарантує, що має такі докази провини людини, яка переслідується”, – коментує Ірина Діденко.

Нагадаємо, що до бази Інтерполу вносять дані про зрадників і колаборантів з Харківщини, які можуть перебувати на території Євросоюзу.