“Ми вчимося на помилках”: як українська система правосуддя дає раду з міжнародними злочинами
На кінець жовтня 2023 року Офіс генерального прокурора зареєстрував уже понад 110 тисяч міжнародних злочинів, скоєних тільки під час повномасштабного вторгнення Росії.
Фіксують такі порушення не тільки державні органи, а й українські неурядові організації, міжнародні спостерігачі, слідчі та правозахисники. Усі вони наголошують, що відомі сьогодні злочини – лише верхівка айсберга, адже складно оцінити реальну ситуацію на окупованих територіях.
Більшість із цих злочинів розслідуватимуть саме національні правоохоронні органи. І це безпрецедентний виклик для всієї правової системи країни, зазначають експерти.
Досвід попередньої окупації Криму і частин Донецької та Луганської областей мав би підготувати українську правову та політичну систему до роботи з міжнародними злочинами. Однак, як зазначають експерти, цим питанням майже не опікувалися до повномасштабного вторгнення.
Як нині Україна дає раду російським злочинам та що ще треба зробити задля реального правосуддя, розбиралася ZMINA.
Будувати з нуля
Після окупації Криму і початку збройного конфлікту в Донецькій та Луганській областях правоохоронні та судові органи з цих регіонів перемістилися на підконтрольні Україні території.
Перед ними постало безпрецедентне завдання – не тільки працювати без доступу до окупованих районів та частини колишніх співробітників, а й першими в країні розслідувати міжнародні злочини, скоєні в умовах бойових дій. Та протягом років ці завдання розв’язували надто повільно.
Так, коли у 2016 році змінилося керівництво прокуратури Криму, відомство довелося створювати ледь не з нуля, зазначив теперішній керівник прокуратури півострова Ігор Поночовний під час дискусії на міжнародній конференції “Глобальний Крим. Зрозуміти Україну через Південь”.
“Кілька років прокуратура Криму виконувала церемоніальні функції. По суті, просто існувала”, – зауважив він.
За словами Поночовного, він та його колеги зіткнулися з критичною нестачею прокурорів та правоохоронців, які б розумілися на міжнародному гуманітарному праві та мали б досвід розслідування відповідних злочинів.
Крім того, до 2022 року правоохоронні органи півострова часто не враховували у своїй роботі окупацію, зауважив голова прокуратури Автономної Республіки Крим.
“Вбивство політичного активіста могли кваліфікувати як звичайне побутове вбивство, а не як воєнний злочин. Чи депортацію кримських татар за межі півострова могли розглядати як умисне позбавлення волі”, – пояснив Поночовний.
Правники зауважують, що подібні проблеми з кваліфікацією злочинів були доволі поширеними до повномасштабного вторгнення.
Так, з 2014 по 2022 рік за статтею 438 “Порушення законів та звичаїв війни” прокуратура України зареєструвала лише 439 злочинів. Водночас із початку повномасштабного вторгнення таких порушень зафіксували понад 108 тисяч.
Голова Прокуратури АР Крим та м. Севастополя Ігор Поночовний на конференції “Глобальний Крим. Зрозуміти Україну через Південь”Стратегічно планувати
Правоохоронці, юристи, правозахисники сходяться на тому, що Україна зіткнулася з безпрецедентною кількістю злочинів, пов’язаних зі збройним конфліктом.
“До такого випробування неможливо було бути готовим”, – зазначає керівниця Ukrainian Legal Advisory Group Надія Волкова.
Проте за майже два роки ефективних змін у правоохоронній системі так і не відбулося.
Трапляються, зокрема, випадки, коли органи досудового розслідування місяцями не проводять жодних дій після відкриття провадження щодо воєнного злочину.
Таку бездіяльність пояснюють, зокрема, великим навантаженням та відсутністю фізичної змоги працювати над порушеннями на окупованих територіях чи на лінії розмежування.
Водночас юристи громадських організацій наголошують, що навіть у таких умовах певні слідчі дії можливі. Це опитування потерпілих, наприклад, пошук свідків, цифрових матеріалів, що могли б стосуватися справи, а також моніторинг соціальних мереж чи медіа.
Волкова зазначає, що сьогодні Україні на всіх рівнях не вистачає стратегічного розуміння того, як працювати з міжнародними злочинами загалом.
“Ми бачимо тільки те, що перед нами, і не дивимося на ширшу картину”, – зазначає юристка.
Так, за її словами, не всі порушення, які вчиняють сили РФ чи підконтрольні їм збройні формування, є окремими злочинами. Це можуть бути різні епізоди одного злочину, зокрема такого, що триває. Тому відкриттю проваджень має передувати ґрунтовний та якісний аналіз.
“Без такого підходу, на мою думку, ми втрачаємо час, зусилля та ресурси”, – зазначає Волкова.
Крім того, додає юристка, правоохоронна система і досі орієнтується в роботі на кількісні показники. Це, своєю чергою, призводить до поспіху в слідстві та, як наслідок, до помилок.
Суттєвою проблемою, що лежить в основі багатьох викликів, є неготовність законодавчої та політичних систем до реалій воєнного часу. Зокрема, багато чинних норм не відповідають стандартам належного розслідування та притягнення до відповідальності за найтяжчі злочини, наголошує правниця.
Так, Україна досі не має правил захисту свідків чи потерпілих від воєнних злочинів. Хоча таке зобов’язання країна взяла на себе після змін у законодавстві щодо співпраці з Міжнародним кримінальним судом.
“Якщо Україна, наприклад, не убезпечить свідків або потерпілих у процесах МКС, то це відповідальність України насамперед”, – зауважує Волкова.
Директорка Ukrainian Legal Advisory Group та представниця Коаліції “Україна. П’ята ранку” Надія ВолковаПравники та правозахисники відзначають також проблему з представленням міжнародних злочинів у Кримінальному кодексі України.
Ще 2021 року Верховна Рада підтримала законопроєкт, який би мав погодити національне кримінальне законодавство з нормами міжнародного гуманітарного права. Він передбачав, зокрема, уточнення визначень злочинів агресії та геноциду, розширення статті про воєнні злочини переліком типу порушень, унормування принципу універсальної юрисдикції. Однак президент цей закон так і не підписав.
Натомість у 2022 році уряд запропонував альтернативний законопроєкт, що викликав багато запитань у юридичної спільноти. Він досі перебуває на розгляді в комітетах парламенту.
Дотримуватися права на справедливий суд
Недосконалість законодавства щодо міжнародних злочинів впливає й на роботу судових органів України, зазначили експерти Асоціації правників України під час презентації результатів впровадження проєкту “Моніторинг судових проваджень у справах про воєнні злочини”.
Юристи зазначають, що нині найбільше справ, пов’язаних зі збройним конфліктом, відкрито за статтею 438 – порушення законів та звичаїв війни.
Водночас ця норма не містить у собі повного переліку дій, що підпадають під воєнні злочини. Стаття відсилає до інших міжнародних документів, які ухвалила Україна.
Це, за словами правників, створює для прокурорів та суддів проблеми у визначенні типу злочину та аргументації цього вибору. Так, під час моніторингу експерти виявили справи, у яких кваліфікація не відповідала складу злочину.
Крім того, розмитість статті 438 призводить до переобтяження судових рішень посиланнями на міжнародні норми, зазначила експертка проєкту Оксана Кваша. Так, у вироках трапляються згадки законів та норм, що не мають принципового значення для справи та не можуть лягти в основу обвинувачення за воєнні злочини.
“Іноді складається враження, що цей масив обґрунтувань переходить з одного вироку в інший”, – додала юристка.
Експерти мають зауваження і щодо процесуальних норм. Це стосується, зокрема, положень про виклики та повідомлення учасників суду. З одного боку, українські органи виконують усі національні норми щодо цього – публікують оголошення в “Урядовому кур’єрі” чи на сайті суду.
З іншого – ці положення не повною мірою відповідають статті 6 Конвенції про права людини, що закріплює право про справедливий суд, наголошують експерти. Так, велику частину державних українських сайтів заблоковано на території Росії, а отже підозрювані не завжди матимуть фізичну змогу дізнатися про виклик на суд, наприклад.
Суди натомість могли б надсилати повідомлення на електронну пошту, у месенджер, через соціальні мережі чи на телефон, наприклад, зазначив Геннадій Зеленов, начальник управління аналітичної допомоги касаційним судам та Великій палаті Верховного Суду.
“Стороні обвинувачення потрібно шукати шляхи для того, щоб поінформувати обвинувачених про кримінальні провадження щодо них”, – наголосив він.
Спостерігачі відзначають також неактивність захисників у судових засіданнях та випадки, коли адвокати пропускали слухання. Так, з липня по жовтень 2023 року в Харкові та Харківській області більшість засідань перенесли саме через неявку сторони захисту, наголошують експерти.
Попри емоційну складність подібних процесів українські правоохоронці та судді зобов’язані виконувати положення статті 6 Конвенції про права людини, наголошує юридична радниця ZMINA Наталія Охотнікова.
“Дотримання прав відрізняє нас від варварської Росії, де це перетворилося на фікцію і де судовий розгляд – це ще один механізм тиску тоталітарної машини на людину”, – додає правниця.
Крім того, забезпечення справедливого суду має стратегічне значення для України: що якісніше будуть дотримані права росіян в українських судах, то менше шансів, що ті в майбутньому подадуть проти України заяви до Європейського суду з прав людини.
“Будьте впевнені, в Росії є десятки, а то й сотні організацій, які радо візьмуть “шефство” над такими заявами, адже це – ще один напрям, за яким можна скомпрометувати Україну”, – наголошує Охотнікова.
За словами правниці, якщо міжнародна спільнота виявить систематичні та комплексні порушення в національних процедурах, частину розслідувань щодо злочинів в Україні можуть закрити взагалі. Отримані з порушеннями докази та свідчення не матимуть жодного значення в міжнародних механізмах, додає експертка.
“Дотримання всіх процедур щодо росіян, зокрема й забезпечення права на захист, – це обов’язок юридичної спільноти. Його важко нести, але він допоможе довести справи до кінця та не дати забруднити імідж України в міжнародному полі”, – підкреслила юридична радниця ZMINA.
Вчитися на помилках
Хиби на шляху до правосуддя можуть стати уроками в майбутньому, наголошує Волкова. Однак до того моменту можна втратити не тільки час, а й докази, свідків чи потерпілих.
“Так уже було в інших ситуаціях, в інших збройних конфліктах”, – додає юристка.
Недостатня спроможність законодавства та політичні проблеми ставали причинами відтермінування справедливості для багатьох країн, підкреслив Юрген Шурр, керівник лівійської організації “Адвокати за справедливість” під час дискусії на міжнародній конференції “Глобальний Крим. Зрозуміти Україну через Південь”.
Так, воєнні злочини в Афганістані від 2003 року документували лише громадські організації, своєю чергою зазначив національний координатор Міжнародного центру перехідного правосуддя Афганістану Ехсан Каане. Часто це робили разом з іноземними експертами, зокрема з ООН. Однак МКС не може прийняти більшість із цих матеріалів, адже їх зібрано не за стандартами суду, наголосив правозахисник.
“Минуло забагато часу. Тож, боюся, безкарність за ті злочини триватиме”, – додав Ехсан.
Дискусія “Чи існує реальна перспектива правосуддя в Україні? Що про це говорить міжнародний досвід”Досвіди пошуків справедливості інших держав можуть допомогти Україні успішно поєднати міжнародні стандарти з національним контекстом, зауважує Волкова. Сама ж юристка та її колеги регулярно залучають до своєї роботи партнерів з інших країн.
“Ми робимо аналіз, даємо контекст та формулюємо чіткий запит до іноземних колег”, – додає вона.
Це допомагає швидше та точніше адаптувати українське законодавство до міжнародних стандартів.
До того ж партнери швидше йдуть на зустріч та пропонують допомогу, коли бачать прагнення українських колег працювати над міжнародними злочинами та шукати винних, зауважив Поночовний.
“Ми не можемо бути просто прокуратурою Криму, яка не може нічого вдіяти, бо не має доступу до територій, – наголосив голова відомства. – Ми повинні робити все від нас залежне, щоб бути максимально ефективними в цих умовах”.
