Росію мають визнати державою-правопорушником: що може отримати Україна від першого вироку Міжнародного суду ООН

У перший день публічних слухань у справі України проти Росії в Міжнародному суді ООН частина російської делегації вийшла з Палацу миру сміючись. Із жартами та веселощами вони сіли в авто, що під’їхало під самий вхід до палацу, та поїхали.

Цього дня в залі суду українські делегати звинувачували їхню країну у фінансуванні тероризму на Донеччині та Луганщині, що призвело до численних смертей цивільного населення, а також у систематичних утисках, викраденнях та вбивствах людей у Криму. 

Загалом протягом відкритих усних слухань кожна сторона мала подати інформацію, яку вона збирала протягом більш ніж п’яти років, відповісти на запитання суддів та резюмувати сказане.

Україна надавала докази порушень, пояснювала причинно-наслідкові зв’язки, аргументувала свою позицію. Росія ж не спростовувала сказане – представники держави-агресора заперечували саму можливість такого звинувачення та, як завжди, перекладали відповідальність на саму Україну.

Орієнтовно за шість місяців 15 суддів Міжнародного суду ООН ухвалять рішення щодо цього позову. 

ZMINA запитала експертів, що цей вирок може принести Україні, зокрема як він може вплинути на відшкодування збитків, завданих Росією, та до якої відповідальності може бути притягнута країна-агресор.

Розгляд справи України проти Росії по суті

У 2017 році Україна подала до Міжнародного суду ООН заяву щодо порушення Росією міжнародних договорів: Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. У позові йдеться про події в Криму, на Донеччині та Луганщині у 2014–2015 роках. 

Зокрема, українська сторона вказує на те, що РФ має відповідати за фінансову та матеріальну підтримку незаконних збройних формувань в Україні, що призвело до масових жертв серед цивільного населення. Українські делегати нагадали суду, що саме російським коштом та з російської зброї збили пасажирський літак над Донеччиною, поцілили в блокпост біля Волновахи, обстріляли Маріуполь та Краматорськ, а також вчинили серію вибухів у Харкові.

Друга частина обвинувачення стосується систематичних утисків прав кримських татар та українців в окупованому Криму. Зокрема, українська сторона вказує на те, що Росія заборонила Меджліс кримських татар та назвала його “екстремістською організацією”, переслідує мусульманських і українських релігійних діячів та вірян, а також майже вилучила з освітнього процесу українську мову.

Протягом усього розгляду справи суд тричі проводив публічні слухання. Так, за результатами перших, у березні 2017 року, судді постановили, що Росія має припинити порушувати вказані конвенції. Другі слухання, що відбулися на початку червня 2019 року, стосувалися юрисдикції справи – чи може Міжнародний суд ООН розглядати саме цю справу.

Останні відкриті слухання закінчилися 14 червня 2023 року. 

Під час виступів представники держав максимально коротко виклали все, що передавали суду письмово впродовж усього процесу.

Публічні слухання в справі України проти Росії в Міжнародному суді ООН. Фото: ONU / CIJ-ICJ / Wiebe Kiestr

У перший день фінальних виступів експерти від України представили багато доказів щодо кожного з епізодів, що вони висвітлили в справі.

Росіяни ж переважно не надавали контраргументів: вони або вдавалися до старої тактики перекладання відповідальності, або намагалися довести незаконність цього процесу.

Так, представники Росії хочуть переконати суддів у тому, що Україна намагається використати Конвенцію про протидію расовій дискримінації тільки для того, щоб оскаржити територіальний статус Криму. Натомість українська влада буцімто сама дискримінує кримських татар, додають росіяни.

Ще одна позиція російської делегації полягає в тому, що Україна взагалі не може висувати звинувачення за вказаними конвенціями, бо вони начебто не стосуються подій, про які йдеться. 

“Росія не може оскаржити (представлені. – Ред.) факти. Натомість вона неправдиво стверджує, що Конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму ніколи не мала на меті обмежити постачання зброї терористам”, – підкреслив під час виступу української сторони Гарольд Хунджу Кох, правник та професор міжнародного права.

Крім того, делегація РФ заявляє, що не можна засудити їхню країну за фінансування тероризму, адже на окупованих територіях Донеччини та Луганщини немає терористів. 

Така позиція спирається на нечіткі визначення в Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, зазначає експерт у галузі міжнародного права Захар Тропін. Зокрема, що таке тероризм та хто такі терористи, що охоплює поняття “фінансування” тощо.

“Міжнародний суд ООН уперше розглядає справу за цією конвенцією. Тобто ще немає прецедентів, які б могли показати, як саме тлумачить її суд”, – зазначає правник.

Серед інших заяв Росії на суді й те, що ситуації в Криму та в східних областях України геть різні та звинувачення за ними не можна подавати в одній судовій справі.

Агент України в Міжнародному суді ООН Антон Кориневич натомість нагадав, що Росія постійно зневажала український народ та його волевиявлення. Зокрема, протистояла потребі в чесних виборах, що українці декларували під час Помаранчевої революції, чи бажанню єднатися з європейськими державами, яке серед іншого відстоювали під час Революції гідності. 

“Ця справа та порушення договорів, про які йдеться, виникли через відмову Росії прийняти наш вільний вибір”, – підкреслив Кориневич.

Під час перших відкритих слухань у цій справі тодішня агентка української сторони Олена Зеркаль наголосила, що РФ систематично не дотримується міжнародного права.

“Україна звернулася до цього суду, щоб захистити основні права свого народу, який зіткнувся з порушенням Росією прав людини та міжнародного права”, – підкреслила вона 6 березня 2017 року.

Трохи більш як за п’ять років цю ж фразу нагадав суддям Міжнародного суду ООН і теперішній агент України. Він додав, що нинішня агресія Росії – це наслідок недостатньої реакції світу на її попередні злочини:

“Сьогоднішня ситуація добре показує, що Україна мала рацію, коли била на сполох та попереджала світ про збільшення порушень Росією міжнародного права”.

Антон Кориневич, агент України в Міжнародному суді ООН, на відкритті публічних слухань у справі України проти Росії. Фото: UN Photo / ICJ-CIJ / Wiebe Kiestra

“Дії Росії – це дії держави-терориста”

Судове рішення в цій справі має для України стратегічне значення в багатьох напрямках, зазначає Наталія Хендель, дослідниця Женевської академії міжнародного гуманітарного права і прав людини, експертка Фонду підтримки фундаментальних досліджень.

“Перше – визнання самого факту, що Росія порушує міжнародне право та договірні зобов’язання”, – говорить правниця.

Міжнародні судові установи не є єдиною системою. Вони діють на основі різних договорів та мають різну юрисдикцію. Водночас судді чи сторони процесу можуть посилатися в одній справі на рішення інших інституцій.

Зокрема, українська делегація додала до матеріалів рішення Окружного суду Гааги, у якому судді визнали, що Росія контролювала окуповані території Донеччини з 2014 року та постачала туди зброю. 

Резолюції та рішення міжнародних установ і національних судів на користь України вказують на спільне бачення міжнародною спільнотою ситуації, зазначає Хендель. 

Рішення Міжнародного суду ООН своєю чергою може стати вагомим аргументом в інших міждержавних спорах, провадженнях в МКС і під час посилення санкцій щодо Росії та конфіскації активів РФ на користь України. 

На відкритті публічних слухань агент України Кориневич заявив, що дії Росії – це дії держави-терориста. І визнання цього на міжнародному рівні – ще одна мета української сторони.

Якщо Міжнародний суд ООН визнає, що Росія порушила Конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму, опосередковано це означатиме й визнання її державою – спонсором тероризму, додає Тропін:

“Констатація цього факту стане дуже вагомим юридичним аргументом для подальшої ізоляції Росії на міжнародній арені”.

Так, Україна зможе вимагати від міжнародної спільноти та окремих держав посилення санкцій проти РФ, обмеження торгівлі та фінансових операцій з нею. 

Ще одна перспектива, яку дає позитивний вирок Міжнародного суду ООН – можливість подати позов щодо відшкодування збитків, завданих протиправними діями.

У цій процедурі показовою є справа Демократичної Республіки Конго проти Уганди в Міжнародному суді ООН. У 2005 році суд визнав, що Уганда незаконно розпочала збройну агресію проти Конго, вдерлася на її територію, частину – окупувала, порушувала міжнародне гуманітарне право та права людей на захоплених територіях. 

Разом з тим судді постановили, що сторони спочатку мають спробувати домовитися про розмір відшкодування збитків, а якщо не вийде – повернутися до Міжнародного суду ООН. 

Через десять років ДРК заявила, що перемовини з Угандою не вдалися, і звернулася до суду з проханням визначити суму репарацій. 

Ще за сім років, у 2022 році, суд зобов’язав Уганду виплатити Демократичній Республіці Конго 325 мільйонів доларів, що було суттєво менше за ту суму, що просила держава-позивач. Однак судді відкинули частину претензій Конго через те, що минуло забагато часу, частину доказів втрачено, а отже неможливо встановити факти заподіяння шкоди.

“Тому, зокрема, важливо від самого початку конфлікту фіксувати докази заподіяної шкоди та оцінювати збитки. Ця інформація є дуже важливою для майбутніх процесів щодо репарацій у цьому суді, а також для інших механізмів відшкодувань”, – наголошує Наталія Хендель.

Як змушуватимуть Росію виконувати зобов’язання?

Після другого виступу російської сторони, 14 червня 2023 року, судді Міжнародного суду ООН закрили публічні слухання та пішли ухвалювати рішення.

Зазвичай це займає близько пів року, зазначають в апараті суду. Про це говорить і Захар Тропін.

Кожна держава-член ООН зобов’язана виконувати рішення Міжнародного суду ООН, яке стосується її, йдеться в статті 94 Статуту ООН. 

Якщо ж одна держава не дотримується приписів суду, інша сторона може звернутися до Ради Безпеки ООН, щоб та надала рекомендації чи навіть вжила заходів для виконання рішення.

Зустріч Ради Безпеки ООН. Фото: UN Photo / Eskinder Debebe

Однак таку заяву Радбез має схвалити голосуванням, на яке Росія може накласти вето. 

Водночас у тій самій статті Статуту ООН, що надає постійним членам організації право блокувати рішення, міститься й можливість подолати таке вето, зазначає Хендель. Так, у параграфі 3 статті 27 йдеться про те, що сторона, яка бере участь у збройному конфлікті, має утриматися від голосування під час ухвалення рішень щодо цього збройного конфлікту.

Це правило використали 12 разів за 15 перших років існування ООН. Зокрема, у 1951 році Індія не голосувала щодо Резолюції 91, яка стосувалась індійсько-пакистанського конфлікту.

Та з 1960 року Радбез перестав користуватися цим приписом. Держави, які були сторонами в збройних конфліктах, усе одно голосували щодо пов’язаних з конфліктом питань навіть тоді, коли інші члени ООН посилалися на цю норму. Від 2003 року питання щодо залучення цього параграфу не порушували взагалі.

Однак це не означає, що механізмів реального впливу на Росію немає.

“У багатьох епізодах юридичного протистояння Росії в цій війні Україна виступає першопроходцем у застосуванні певних норм міжнародного права”, – підкреслює Тропін.

Щоб притягнути Росію до відповідальності, українські фахівці намагаються одночасно використовувати різні правові механізми, додає Хендель. 

Так, Україна подала кілька заяв щодо дій Росії до Європейського суду з прав людини та до Міжнародного кримінального суду. 

“Спланована політика щодо захисту національних інтересів на міжнародному рівні – це сильна сторона України в цій війні”, – зазначає правниця.