Як зупинити терор Лукашенка: експерти й правозахисники про порятунок демократії в центрі Європи
Нинішні проблеми Білорусі стосуються не лише її громадян. Є надія, що після інциденту з примусовою посадкою літака в Мінську та викраденням опозиційного блогера Романа Протасевича це ясно зрозуміли і Європейський Союз, і США, і наша Україна, якій не пощастило разом із режимом Олександра Лукашенка мати в сусідах ще й Російську Федерацію з Володимиром Путіним.
Тривалий час після початку протестів у Білорусі через сфальсифіковані результати президентських виборів реакція демократичного світу на те, що там відбувається, була більше на рівні “глибокої занепокоєності”. А ті три пакети санкцій, що були запроваджені проти самопроголошеного президента, деяких місцевих посадовців і компаній, багато хто з експертів вважає неефективними й такими, що не здатні вплинути на ситуацію.
Якщо важелів реального впливу на нинішній білоруський режим не знайдеться, прямо посеред Європи на довгі роки “оселиться” жорстока диктатура. Союз лукашенківської Білорусі з такою ж авторитарною, але амбітнішою Росією значно посилить її й дасть потужну можливість впливати на сусідів.
Чому це небезпечно для світу загалом та України зокрема? Чи вдасться Лукашенку повністю знищити незалежну пресу в країні? Які санкції та міжнародні дії можуть ефективно зупинити перетворення Білорусі на таку собі “Північну Корею” в центрі Європи? І як запобігти остаточному злиттю двох диктаторських режимів – лукашенківського і путінського?
Про це ZMINA говорила з експертами й правозахисниками.
Фото: УНІАНСанкцій, що існують, не досить
У травні нинішнього року режим Лукашенка вчинив чергову масовану атаку на цифрові медіа – фактично єдине незалежне джерело інформації про те, що відбувається в країні. Адже наразі там практично відсутні незалежні традиційні медіа.
18 травня відбулись обшуки в редакції та в журналістів TUT.BY, 21-го – затримали шістьох журналістів “Белсату”, 22-го – заблокували спортивний сайт, редактор якого критикував Лукашенка, а ще створив Фонд солідарності на підтримку білорусів, що втратили роботу через участь у протестах.
А 23 травня білоруські силовики під приводом загрози вибуху примусово посадили в Мінську літак рейсу Афіни – Вільнюс ірландської компанії Ryanair і затримали засновника, ексголовреда незалежного телеграм-каналу NEXTA Романа Протасевича. Як це відбувалося – взагалі за межею розуміння з погляду дотримання прав людини.
Водночас Лукашенко ухвалив низку законів, які майже унеможливлюють проведення масових протестів, діяльність незалежних журналістів та існування опозиційних ЗМІ.
США, країни ЄС, Велика Британія заявили, що не визнають підсумків виборів у Білорусі. Значна частина міжнародної спільноти засудила дії влади Білорусі. З такими заявами виступили Європейський Союз, Рада ООН з прав людини, Рада Європи, ОБСЄ та ПАРЄ. Окрім цього, санкції проти влади Білорусі ввели як окремі країни (США, Литва, Латвія, Естонія, Канада), так і міжурядові організації (ЄС).
Ситуація зі свободою преси та станом з дотриманням основних прав і свобод людини в країні неодноразово ставали приводом для заяв і закликів громадських організацій до режиму Лукашенка припинити наступ на демократію.
Зокрема, 16 лютого 2021 року українські активісти та правозахисники звернулися до влади України з вимогою жорстко відреагувати на репресії проти незалежних білоруських журналістів.
15 квітня допомогти зупинити репресії в Білорусі закликали міжнародні організації українські правозахисники.
25 травня українські активісти виступили за припинення польотів до Білорусі й санкції для білоруських олігархів.
26 травня вийшла заява Незалежної медійної ради “Білорусь у небезпеці”, яку підписала рекордна кількість українських медійних і правозахисних організацій і яка має на меті посилення тиску на білоруський режим.
У документі наголошується на тому, що “Європа і весь світ спізнилися з належною відповіддю “білоруському Мілошевичу”.
“Чемберленівське “я приніс мир” укотре показало свою нежиттєздатність. Диктатори розуміють лише мову сили – економічної, політичної чи навіть військової. А надто диктатори, породжені тоталітарним СРСР – країною, що винищила десятки мільйонів власних громадян”, – йдеться в тексті документа.
Раніше, 12 березня, члени ради вже оприлюднювали заяву щодо численних порушень прав журналістів на території Білорусі та заходів, які треба вжити для протидії цьому, з боку іноземних та українського урядів. У ній наголошувалося на тому, що ситуація зі свободою вираження поглядів у Білорусі є неприпустимою і вимагає швидких і рішучих дій для захисту та забезпечення прав людини і громадянина.
Тоді від української влади та відповідних міжнародних інституцій належної реакції не було, і це призвело до набагато серйозніших загроз демократії не тільки в Білорусі, але й країнах Європи.
У своєму черговому зверненні активісти разом з вимогою до влади Білорусі негайно звільнити всіх затриманих та припинити переслідування журналістів, звернулися до президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів та Міністерства закордонних справ. Зокрема, вони вимагали публічно засудити репресії проти журналістів, терміново розглянути питання про посилення Україною санкцій проти високопосадовців Білорусі, причетних до порушень прав людини, а також закликати уряди країн-партнерів до запровадження суворіших санкцій проти цих високопосадовців.
Лише після кричущого випадку з Протасевичем український уряд почав хоча б частково вдаватися до адекватних заходів тиску на режим Лукашенка.
Так, 26 травня Україна припинила авіасполучення з Білоруссю. Наступного дня на сайті Верховної Ради з’явився текст проєкту постанови про звернення до світових організацій визнати режим Олександра Лукашенка таким, що становить загрозу міжнародній безпеці.
Цього ж дня Нацкомісія з енергетики та тарифів (НКРЕКП) України ухвалила заборону на імпорт електроенергії з Білорусі й Росії до 1 жовтня 2021 року (хоча про це говорили й раніше – через потенційну загрозу енергобезпеці нашої країни).
Із 29 травня Кабмін заборонив використання авіапростору України повітряними суднами, зареєстрованими в Республіці Білорусь.
Водночас міністри закордонних справ ЄС на неформальній зустрічі в Лісабоні підтримали рішення про пришвидшення роботи щодо нового пакета санкцій проти режиму Лукашенка. Країни ЄС також заборонили своїм авіакомпаніям перельоти в білоруському авіаційному просторі.
Але цього не досить, вважають експерти.
Допоможуть наджорсткі економічні санкції
Володимир Яворський – український правозахисник, який довгий час жив у Білорусі з родиною, але був змушений виїхати через переслідування і тиск силовиків у квітні 2021 року, вважає, що міжнародні механізми від ООН, ОБСЄ тощо не здатні реально вплинути на режим Лукашенка.
На його переконання, зараз у Білорусі триває громадянська війна, де одна сторона застосовує масове насильство (в певних випадках можна говорити навіть про скоєння міжнародних злочинів), а інша – намагається мирними протестами цьому протидіяти.
Військових важелів для врегулювання ситуації точно ніхто не застосовуватиме, тож допоможе лише введення жорстких економічних санкцій, вважає Яворський:
“Режим Лукашенка перебуває за крок від економічної кризи, оскільки йому доводиться утримувати величезний апарат міліції, служб безпеки. Білорусь – світовий лідер за кількістю правоохоронців на душу населення. Вони отримують величезні зарплати, фінансову допомогу. Очевидно, що всі, хто торгує з Білоруссю, підтримують цей режим. Звичайно, це Китай та Росія, але й Україна на мільярди доларів купує місцеві товари”.
На думку правозахисника, щоб змінити ситуацію, потрібна відповідальна політика з боку нашої країни та країн ЄС:
“Зараз триває дискусія, що санкції вдарять по людях. Але ситуація в країні й так б’є по незгодних білорусах: у них забирають майно, закривають їхній бізнес, їх звільняють з роботи, ув’язнюють. Виходить, долі одних людей ламають, а про інших треба думати, як зберегти їхні гроші на рахунках? Я так не вважаю”, – заявив правозахисник.
Також, на його думку, Україна має припинити мовлення телеканалу “Білорусь-24” – джерело лукашенківської пропаганди та дезінформації.
Крім того, допомога і підтримка з боку України необхідна білорусам, учасникам протестів, які вже перебувають на її території або будуть вимушені тікати з Білорусі через переслідування.
Велика помилка Лукашенка
На думку медіаекспертки, голови громадської організації “Інститут масової інформації” Оксани Романюк, традиційну пресу, яка позиціювала себе як незалежна, Лукашенко на своїй території вже давно “зачистив”.
“Те, що транслюють у місцевих ЗМІ коштом держбюджету Білорусі, – звичайна пропаганда диктатора й не має жодного стосунку до якісних медіа”, – констатувала вона.
Зараз наступ ведеться вже не на класичну, а на кібержурналістику – нові формати в інтернеті, які, сподівається експертка, Лукашенку зачистити не вдасться.
“Так, він затримав одного з керівників NЕХТА, але йому не вдалося закрити сам телеграм-канал. Навпаки, ситуацією із затриманням Протасевича Лукашенко максимально привернув увагу до Білорусі. Так активно світ не реагував ні на тортури, ні на затримання інших білоруських журналістів. Раніше Європа була просто “стурбована”, зараз реакція серйозніша, оскільки йдеться про міжнародний повітряний простір, який має бути безпечним. Фактично – про тероризм”, – пояснила Романюк.
Якщо Європа та світ хочуть зберегти демократію в Україні, Грузії, Вірменії, Молдові, країнах Балтії, вони повинні якось відреагувати, переконана експертка:
“Білорусь – це диктатура, яка підживлюється Путіним, Російською Федерацією. А якщо на диктаторів не зважати, у них виростають крила. Вважаю, що саме зараз гостро має постати питання надання Україні плану дій щодо вступу до НАТО, бо йдеться не тільки про нашу фізичну безпеку, захист від можливої ескалації з боку РФ, а й про загрозу демократичним цінностям усієї Європи”.
Якщо ж належної реакції не буде, каже Романюк, це однозначно послабить регіон:
“Ми платимо життями наших громадян за те, щоб інші країни почувалися в безпеці від агресії Росії. Тож підтримати нас – це обов’язок для Європи. Якщо не буде реакції, РФ “з’їсть” ще якусь країну та наблизиться до кордонів НАТО. Тоді вони межуватимуть з агресором безпосередньо”.
Серед заходів, які можуть сприяти поваленню режиму Лукашенка, Романюк також назвала надання білорусам альтернативного доступу до інтернету, розвиток інфраструктури, економічні санкції, поширення їх не тільки на урядовців і вищих посадовців, але й на силовиків, директорів департаментів, людей, які відповідальні за переслідування, тортури.
Окремо директорка ІМІ зупинилася на підтримці кібержурналістики:
“Це не традиційна журналістика, але це джерело інформації, засіб комунікації. Подібне ми спостерігаємо на окупованих територіях України, де знищуються реальні медіа. Замість них виникають групи в соцмережах, де люди обмінюються інформацією, дізнаються правду”.
Водночас Україна має надавати максимальну підтримку біженцям, журналістам, активістам – усім, хто протестує проти самопроголошеного президента Білорусі:
“Звісно, багато залежить від самих білорусів. Я не згодна з думкою деяких українців щодо нібито невеликої активності протестів. Ми не можемо давати оцінку білорусам, можемо лише висловити свою безперечну підтримку. У кожного свій шлях. Зрештою, Лукашенко теж білорус, тож білорусам видніше, що робити з ним. Як українцям було видніше, що робити з Януковичем”.
Крім того, дуже важливо говорити про дезінформацію, що йде від білоруського режиму, має бути консолідована міжнародна відповідь на це, уточнила експертка.
Тим часом 28 травня стало відомо про те, що Виконавча рада Європейського мовного союзу (EBU) ухвалила рішення про зупинення членства Белтелерадіокомпанії (БТРК) в союзі. Країні дали два тижні, щоб дати відповідь, перш ніж рішення EBU набуде чинності.
Боротьба з білоруським режимом – це “гра в довгу”
Білорусь досі не є членом Ради Європи, тож не підпадає під дію Європейської конвенції про захист прав людини. Відповідно, білорусів позбавили можливості звертатися до Європейського суду щодо порушень прав людини та інших злочинів, пояснює адвокат, медіаюрист, засновник проєкту JustCraft Сергій Заєць:
“Але можливість звернення до Комітету ООН з прав людини існує. Білоруські юристи практикують таке, пишуть відповідні скарги. І хоча вони, на жаль, видаються неефективними тут і зараз, робити це треба – для формування певної бази задля подальшого впливу в довгостроковій перспективі”.
Попри те що цей комітет не є судом, його процедура має квазісудовий характер. Висунення тій чи іншій державі обвинувачення в порушенні стандартів прав людини, міжнародного пакту про громадянські та політичні права надає їй можливість виправдатися. І дуже важливо, що це не політичне рішення.
“Білоруси посадили літак, ми припиняємо сполучення з ними” – це політичне рішення. Завтра вирішать, що економічно вигідно мати відносини з Білоруссю, і сполучення відновлять. А коли йдеться, зокрема, про Комітет ООН, він ухвалює рішення раз і назавжди”, – наводить приклад експерт.
За його словами, надалі це може бути підставою для тиску на Білорусь для того, щоб вона вживала якихось заходів для виправлення становища:
“Доповіді, моніторинги – це класно, але всім їм, на мій погляд, не вистачає ваги та ґрунтовності. А коли є такі речі, як рішення Європейського суду або висновки Комітету ООН з прав людини, – це вже предметно, їх не забудуть. Попри їхню ймовірну неефективність саме зараз, вони важливі на перспективу. Це елемент “гри в довгу”. Згадаємо Німеччину за часів Гітлера: 1941–1942 роки, фашисти почуваються переможцями. Вже через три роки Берлін лежить у руїнах, а в 90-х країна ще виплачувала компенсацію постраждалим від нацизму”.
16 травня 2021 року білоруський опозиціонер, режисер Микола Халезін, який був вимушений покинути країну після виборів 2010 року й наразі мешкає у Великій Британії, заявив про те, що до Палати досудових слухань Міжнародного кримінального суду подано пакет документів з вимогою почати розслідування злочинів, скоєних владою Білорусі за останні кілька років.
У його основі – історії постраждалих білорусів, які вимушено емігрували з країни. Позов подано від імені чотирьох неурядових організацій. Попри те що Білорусь не визнає Римського статуту, тож МКС не може розглядати справи проти цієї країни, позивачі сподіваються на те, що Палата досудових слухань таки дасть справі хід. Тоді до позову зможуть під’єднатися не тільки неурядові організації, але й сусідні з Білоруссю країни, які визнають Римський статут, пояснив Халезін. І справа може бути взята до розгляду судом у Гаазі, як це вже було за прецедентом М’янми та Бангладеш (право народу рохінджа на захист від геноциду). Принаймні саме на це сподіваються позивачі.
Головне – не штовхнути Білорусь в обійми Путіна
Прихильників жорстких економічних санкцій як засобу тиску на режим Лукашенка багато. Але є й ті, хто побоюється, що такі заходи можуть пришвидшити зближення Білорусі з РФ.
З цього погляду стає зрозумілою запроваджена ЄС нова політика щодо Білорусі. Так, на саміті лідерів країн ЄС, що відбувся 24 травня, ухвалили рішення про виділення країні економічного та інвестиційного пакета на суму в 3 млрд євро. Ці гроші отримає, звісно, не Лукашенко, а майбутня – демократична – влада Білорусі.
Яких ще заходів задля протидії режиму Лукашенка можна чекати від міжнародної спільноти найближчим часом?
На думку очільниці Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук, одним з дієвих засобів підтримки громадянського суспільства країни є підтримка біженців – громадян Республіки Білорусь, які вимушені покинути територію країни у зв’язку з політичними переслідуваннями. Йдеться про різні інструменти, починаючи зі спрощення процедури отримання статусу тимчасового перебування і закінчуючи спеціальними програмами навчання білоруських студентів.
Друге питання – розроблення стратегії стосовно тиску на Лукашенка для того, щоб він та його влада поводилися відповідно до норм міжнародного права і стандартів прав людини.
“Я кажу саме про стратегію, тому що ми постійно зараз чуємо про санкції, але їх запровадження чи посилення треба розглядати в комплексі до того, як це вплине на сам режим і наскільки стимулюватиме Лукашенка ще тісніше інтегруватися з РФ. Останнє – явно не входить до інтересів самих білорусів і загалом міжнародної спільноти. Тож необхідна продумана, виважена стратегія, що визначить місце як санкцій, так і інших засобів впливу на Білорусь: дипломатичних, політичних тощо”, – вважає Матвійчук.
Дійсно, після запровадження перших санкцій через придушення протестів у Білорусі Лукашенко вже вдавався до своєрідного шантажу Заходу, демонструючи своє палке бажання зблизитися з путінською Росією. Але поки що далі демонстрацій справа не пішла. Чи буде так і надалі? Судячи з висловлювань і вчинків самопроголошеного білоруського президента, ділитися владою у “своєму колгоспі”, як кажуть самі білоруси, він не збирається.
Тож посилення і персональних, і секторальних економічних санкцій цілком може відіграти свою роль у падінні режиму Лукашенка. І шанси будуть тим більшими, якщо Захід зважиться на одночасний тиск проти його основного донора – Російської Федерації.
