Звинувачення у екстремізмі, викрадення та тортури: як живуть релігійні громади у російській окупації?

Російське повномасштабне вторгнення в Україну значно погіршило становище церков та інших релігійних громад, а на окупованих територіях України майже всі релігійні спільноти стикнулися з репресіями, частину з яких російська влада використовувала роками до цього у Росії. 

Про це йдеться у дослідженні “Віра під вогнем”, що підготувала Місія Євразіяі .  

Фото: Ivor Prickett/The New York Times

Автори доповіді нагадують, що свобода віросповідання в Україні розвивалася “завдяки релігійному плюралізму та відсутності державної церкви”. Так, попри історичне домінування, православ’я в країні залишається розділеним і представлене кількома церквами різних юрисдикцій – ПЦУ та УПЦ (МП). Католицизм також має свої особливості, оскільки, крім Римсько-католицької церкви, досить популярною, особливо в західних областях, є Українська греко-католицька церква. Водночас євангельські церкви різних напрямів, як от баптисти, п’ятидесятники, адвентисти чи харизмати, разом становлять майже третину від усіх українських релігійних громад.

“Відсутність однієї панівної церкви в Україні стала запобіжником від зрощення держави та церкви, втрати останньою здатності бути сіллю та світлом суспільства, підкорення її державним апаратом, як це сталося в Росії з Російською православною церквою. І хоча певні політичні сили намагалися заручитися підтримкою тих чи тих релігійних кіл і використати це в передвиборчій боротьбі, в Україні ці спроби не були настільки ефективними”, – кажуть дослідники.

Фото: Valentyn Ogirenko\ Reuters

До того ж деякі релігійні споруди навмисно розграбували російські військові або ж закрила чи перепрофілювала в адміністративні будівлі окупаційна влада. Захоплення релігійних споруд російською армією та використання їх як військових баз або для прикриття вогневих позицій призводить до ще більших руйнувань. 

Найбільше церков, молитовних будинків, синагог і мечетей росіяни зруйнували: 

• на Донеччині (щонайменше 146); 
• на Луганщині (щонайменше 83); 
• на Херсонщині (щонайменше 78);
• на Київщині (73); 
• на Харківщині (щонайменше 62),
• на Запоріжжі (щонайменше 51);
• на Миколаївщині (щонайменше 41).

Скриншот сторінки дослідження

За конфесійною ознакою від російської агресії постраждало найбільше православних храмів (щонайменше 246), а більшість з них (187) – це храми УПЦ (МП). Великим називають дослідники й масштаб руйнувань молитовних будинків євангельських церков – загалом щонайменше 206. Окрім цього, 32 релігійні споруди захопили російські військові чи окупаційна влада.

На окупованих територіях церкви опинилися сам-на-сам із російськими військовими. Спочатку, як звертають увагу дослідники, росіяни не приділяли їм уваги, не вважаючи самостійними та впливовими суб’єктами громадянського суспільства, але невдовзі священників і пасторів почали безпідставно звинувачувати. 

Серед звинувачень були співробітництво зі Службою безпеки України, зберігання зброї, перевезення вибухівки, заклики до збройного повстання проти окупаційної влади. Принаймні декілька священників, які мали канонічний зв’язок із Московським патріархатом, пережили погрози, напади, незаконні арешти й тортури за те, що зберегли українську ідентичність.  

Ще одним фактором утисків релігійної свободи у російській окупації є використання української мови під час богослужінь.

“Україномовні релігійні діячі страждали від частіших і суворіших переслідувань з боку представників російської влади. Окупаційна адміністрація визнавала екстремістською релігійну літературу українською мовою, а також видану за кордоном, та забороняла її використання. Крім того, російські військові цілеспрямовано знищували духовну літературу українською мовою в бібліотеках духовних навчальних закладів, на складах церков і місій. Наприклад, у приміщенні Місії Євразія в Ірпені на Київщині й у Таврійському християнському інституті на Херсонщині”, – говорять дослідники. 

У доповіді автори розповіли й про випадки, коли до релігійних громад на богослужіння приходили співробітники російських спецслужб або засилали спостерігачів, які були дуже помітними серед решти вірян, котрі зазвичай відвідували церкву.

Динаміку відносин окупаційної влади з релігійними організаціями в одному з неназваних регіонів України дослідники показали на діаграмі. 

До відкритих репресій на окупованих територіях почали вдаватись з літа 2022 року й охопили вони як міста, так і невеликі селища. Утиски спрямували проти парафій Православної церкви України, церков євангельського протестантського спрямування, католицьких і мусульманських спільнот. Винятком були лише парафії Української православної церкви, афілійованої з Московським патріархатом, за умови, що їхні священники підтвердили свою лояльність до окупаційної влади. 

Для демонстрації проблеми дослідники показали плив російської агресії на три основні конфесії в межах однієї області України, назву якої не наводять. Так,  станом на червень 2023-го в першій конфесії з 20 релігійних громад діє лише одна, в другій конфесії з 16 громад не залишилося жодної, в третій конфесії із 48 громад діють чотири. 

Тих, хто не підкорявся новим правилам, після захоплення храмів чи молитовних будинків змушувати виїхати з окупованої території, а також тиснули через рідних. До прикладу, дослідникам відомо про факт, коли росіяни викрали сина священника й тримали його тижнями в камері, щоби чинити тиск на батька.

“Більшість служителів проводили під арештом від декількох днів до декількох місяців. Водночас відомо, що два священники Бердянської парафії Української греко-католицької церкви, ієромонах Іван Левицький і о. Богдан Гелета, перебувають у російському полоні понад рік – з листопада 2022-го”, – йдеться у доповіді. 

Дослідники, підсумовуючи отримані дані, кажуть, що російська влада грубо порушує норми міжнародного гуманітарного права, що вимагає кращого ставлення до священників. 

Нагадаємо, що торік у Північній Кореї на довічно відправили у трудовий табір батьків з дитиною, у яких знайшли Біблію.