Жінки на фронті часто вимушені доводити, що мають право там бути, – військова кореспондентка Настя Станко

Жінки на фронті часто вимушені доводити, що мають право там бути, що вони гідні бути військовослужбовицями.

Таку думку озвучила військова кореспондентка, яка пише для Hromadske, Анастасія Станко під час онлайн-розмови, організованої ГО “Жінки в медіа” в партнерстві з Комісією з журналістської етики за підтримки Українського жіночого фонду.

Джерело: Главком

Згадала Анастасія ситуацію, яка сталася особисто з нею в лютому 2015 року. Військові мали невдовзі покинути Дебальцеве: всі думали тоді, що буде перемир’я за Мінськими домовленостями. Журналісти домовилися з військовими заздалегідь, що “слухатимуть тишу”, приїхали до них.

“У них буржуйка, тепло в бліндажі. І тут з’явився один з командирів, сказав: “Що тут робить жінка? Жінкам не місце на війні”. І я пішла на вулицю на мороз. Тим військовим, які нас запрошували, було незручно, але вони нічого не могли зробити, бо наказ віддала людина при погонах”, – розповіла військова кореспондентка.

З початку повномасштабного вторгнення таких ситуацій у журналістки не було, але часто трапляється інше: чоловіки-військові кажуть, що вона така “нещасна”, що їй довелося покинути дитину, щоб працювати. Тоді Настя перепитує їх, чи є в них діти, скільки їм років, чому вони покинули їх, пішли воювати, зокрема й добровольцями.

“Як би ми не хотіли, але є на війні ставлення до жінки, що їй там не зовсім місце. Або якщо вона залишила дитину, то це щось погане означає про неї, або не погане, а, наприклад, грошей не було чи іншого виходу. Коли спілкуємося з військовослужбовицями, бачу, як вони мусять бути кращими, мусять робити більше, щоб показати – вони здатні на більше. Щоб оцінили, чи гідна бути на війні”, – розповіла журналістка.

Раніше Настя Станко сказала, що фронтова журналістика в Україні має переважно жіноче обличчя, й пояснила це низкою об’єктивних причин.