“Засипали землею живцем у канаві разом із трупами, витягали й знову кидали назад”: житель окупованої Херсонщини став свідком смерті іншого полоненого

Євген – житель Херсонської області, якого росіяни утримували в полоні 148 днів. За цей час він побував у двох СІЗО в Сімферополі, пройшов поліграф у ФСБ та утримувався на турбазі на Арабатській стрілці, де став свідком смерті співкамерника. Його били та погрожували, щоб він погодився записати відео із “зізнанням” у співпраці з СБУ.

Історія Євгена розповідається в матеріалі МІПЛ.

Турбаза, де російські військові утримують ув’язнених українців. Скриншот з відео

Євгену (ім’я змінено з міркувань безпеки. – Ред.) 24 роки. Наприкінці липня він разом з батьками та братом виїжджав з окупованої Херсонщини до Криму, щоб потім виїхати до Європи. На пропускному пункті в Армянську була фільтрація, до якої Євген, як він думав, підготувався та видалив з телефона інформацію, що могла зацікавити росіян. 

Росіяни за допомогою спеціального софту відновили видалені файли та дізналися, що Євген передавав ЗСУ інформацію про переміщення техніки окупантів. 

“Ефесбівці сказали, що перевірять мене на поліграфі, аби з’ясувати, чи не приховую щось від них. Обіцяли, що це займе не більше семи днів. Мене відвезли до відділення ФСБ в Армянську. Росіяни заспокоювали мою родину, обіцяли, що скоро мене повернуть, але батьки рушили слідом”, – розповів Євген.

Через декілька днів його перевезли до відділення ФСБ у Сімферополь, де протримали ще кілька днів до першого допиту та приїзду слідчого. Слідчий повідомив Євгена, що його можуть засудити на строк від 12 до 20 років за шпигунство, тому краще зізнатися добровільно. Також Євген мав передати паролі від усіх соціальних мереж.

Після допиту Євгена зі зв’язаними за спиною руками доправили до СІЗО №1 Сімферополя в багажнику автівки.  

“Щойно мене витягли з автомобіля, російські військові, які всюди в СІЗО супроводжують українців, заламали мені руки й наказали опустити голову до рівня колін. У будівлі мене роздягли, обшукали й вдарили в живіт. Чоловік, якого привезли до СІЗО разом зі мною, почав обурюватися, що росіяни не мають права його бити. За це йому дісталося ще більше, ніж мені”, – пригадав Євген. 

У СІЗО він мав заповнити анкету, де вказав паспортні дані, місце проживання, склад сім’ї, політичні погляди. Також підписав згоду надати кров для аналізу. 

Пригадує, що його повели коридорами з мішком на голові та періодично били в живіт. У самій камері вдарили ще приблизно 10 разів. Медичну допомогу в СІЗО №1 Сімферополя полоненим українцям не надавали.

Майже через місяць утримання в СІЗО Євгена привезли до будівлі ФСБ в Сімферополі для проходження поліграфа: 

“Питання ділилися на умовно прості та складні. Прості – це, мовляв, чи сиджу я на стільці, чи сьогодні середа. Складні – це, наприклад, чи приховую я щось від росіян під час допиту, чи боюсь я, що вони дізнаються всю правду. Чоловік, який проводив тест, постійно клацав запальничкою, тому було складно зосередитися”.

У середині жовтня Євгена перевили до СІЗО №2 Сімферополя. В автозаці він їхав з міським головою Голої Пристані Олександром Бабичем.

“Хоча побутові умови стали кращими, ставлення змінилося на суворіше. Був листопад, багато хто на той час уже пів року не бачив сонця, нас почали виводити на прогулянки. Хлопці, в яких не було теплого одягу, стояли надворі в літніх капцях і мерзли. Але жалітися чи відмовитися від прогулянки не можна, бо за це били”, – пояснив Євген.

Вранці та ввечері камери перевірялися, у кожній камері був відеонагляд. Працівники СІЗО стежили за поведінкою полонених, робили зауваження. Ув’язненим забороняли займатися спортом.

Батьки найняли для Євгена адвоката, який писав скарги та клопотання до російської прокуратури та ФСБ, щоб зустрітися з підзахисним. Це спрацювало, і росіяни відповіли адвокату, де утримують Євгена та що він “має належні умови утримання і нічого не потребує”. 

Євген розповів, що росіяни змусили його записати на відео “зізнання”, де він розповідає про співпрацю з СБУ. Також на відео він каже, що на час розслідування добровільно погодився сісти в СІЗО і не має претензій до адміністрації. Після запису відео конвоїри побили Євгена дорогою назад у камеру.

Наприкінці листопада його викликав капітан і на камеру оголосив Євгену “офіційну пересторогу” в тому, що він усвідомлює, що своїми діями міг завдати шкоди РФ, і більше так не робитиме. Євген підписав цей документ.

Наступного дня його перевезли до однієї з баз відпочинку на Арабатській стрілці. Ночівля пройшла в готелі в одному номері з двома ефесбівцями.

“Вони повідомили мені, що ЗСУ звільнили Херсон та підірвали керченський міст. Уважно слідкували за моєю реакцією. Сказали, що їм цікаво, чи обрусів я за час полону. Я щосили намагався приховати радість, почав казати, що дуже переживаю, чи не постраждали цивільні під час цих операцій”, – згадав Євген. 

На Арабатській стрілці росіяни утримували полонених українців на березі Азовського моря в старих дерев’яних будиночках. За припущенням Євгена, на турбазі перебувало понад 30 ув’язнених. Периметром бази чергували російські військові.

У будиночку Євгена було ще 10 чоловіків. Людей узимку утримували в старих дерев’яних будиночках, призначених для літнього відпочинку. Підлога була заслана матрацами, де спали чоловіки, яким доводилося тулитися один до одного, щоб не замерзнути. 

У туалет виводили двічі на день. У самому будиночку було два відра для цих цілей.

“На допити цивільних водили в інший будиночок, били руками й ногами, змушували зізнаватись, але не казали в чому. Якщо людина не зізнавалася, до її пальців під’єднували струм”, – розповів Євген. 

Євген пригадав одного зі своїх співкамерників, 70-річного колаборанта з Херсонщини, якого росіяни підозрювали в корупції з грошима, які РФ виділила для окупованих територій. Його так сильно катували струмом, що пальці безконтрольно згиналися, не міг тримати ложку. Цей колаборант лаявся на росіян, але додавав, що “все одно любить Росію”.

На очах Євгена помер інший співкамерник, 52-річний Славік. Його звинувачували в переданні інформації про переміщення російських військових ЗСУ. Славіка сильно катували, били струмом, майже не годували. Він розповів, що його засипали землею живцем у канаві разом із трупами, витягали звідти та знову кидали назад.

“Однієї ночі Славіку стало зле. Він лежав поруч зі мною, коли раптом став важко дихати й хрипіти, в нього сильно боліла голова, очі були розплющені, він ні на що не реагував. Хлопці стали грюкати у двері, вимагаючи, щоб конвоїр привів лікаря. За п’ять хвилин до будиночка ввійшов молодий росіянин, військовий лікар. Він дав Славіку заспокійливі та лишив ще одну пігулку. Здавалося, що Славіку стало краще, він намагався нам щось сказати, але мова була нерозбірливою. Він пробував то сісти, то лягти – і так безліч разів. Потім заспокоївся, ліг і заснув, а за деякий час припинив дихати. Знову прибіг лікар, запитав, хто з нас уміє робити масаж серця. Серед заручників був колишній працівник ДСНС, він намагався врятувати Славіка, але марно”, – згадує Євген.

Він не знає, куди потім поділи тіло Славіка.

Також він переповів слова співкамерників, яка розповідали, що на цій турбазі утримували українських військовополонених з Херсонського напрямку. Українських військових так тримали в будиночках, а потім відправляли на обмін. За словами Євгена, повз їхній будиночок проводили до туалету трьох полонених українських льотчиків. Дорогою до туалету цих льотчиків змушували гудіти, щоб зімітувати шум гелікоптера.

21 грудня працівники ФСБ вивезли Євгена до Генічеська. Повернули паспорт і дали 200 рублів.

“Коли автівка зупинилася, вони сказали вийти, рахувати до шістдесяти, а після зняти шапку з очей і йти на всі чотири боки”, – описав завершення свого російського ув’язнення Євген.

Читайте також: “Змушували ходити в туалет на українську військову форму”: Володимира з Пісків-Радьківських забрали до підвалу через шеврон

Як повідомляла ZMINA, прокуратура виявила 54 катівні й зафіксувала понад 5 тисяч випадків катувань на деокупованих територіях.

Також стало відомо, що 2022 року внаслідок повномасштабного вторгнення РФ в Україну загинули 16 502 особи. Національна поліція виявила 21 масове поховання на деокупованих територіях, з яких ексгумовано 1033 тіла цивільних та військових.

Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує випадки тортур, скоєних під час російської збройної агресії проти України.  

Якщо ви стали потерпілим або свідком тортур, залиште інформацію про себе у формі за або ж напишіть на електронну адресу oh@humanrights.org.ua. Наш представник зв’яжеться з вами.  

Отримана інформація за згодою заявника буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, зокрема до Комітету ООН проти тортур, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Міжнародного кримінального суду  тощо для розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні.