“Їдемо на розстріл”: атовець Валерій Фатєєв розповів про катування в ізюмській залізничній лікарні

Бригадирівку, що на Ізюмщині, захопили на початку березня. Росіяни одразу розмістили там свою техніку та поселилися у покинутих будинках. Окупаційна влада шукала учасників АТО та волонтерів. Так військові РФ знайшли Валерія Фатєєва, який у 2014 році брав участь в АТО, а під час окупації рідного селища займався волонтерством. Чоловіка забрали на початку червня з власного будинку і відвезли в Ізюм, де два тижні катували.

Про це Валерій Фатєєв розповів в інтервʼю Медійній ініціативі за права людини.

Валерій Фатєєв. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

На початку червня у селі з’явилася місцева окупаційна влада, і одна з місцевих жительок самообралася “старостою”. Згодом у село приїхали військові з Ізюма і після розмови з нею прийшли прямо до будинку Валерія.

“Приїхало чотири чоловіки. Наручники на мене надягли й вивели, мов бандита, на вулицю. У дружини запитували про мої нагороди. Вона їм відповіла, що немає. Я сказав, що спалив їх”, – розповідає чоловік.

Його привезли до Ізюма. У приміщенні залізничної лікарні росіяни влаштували катівню, а полонених утримували в гаражах на території лікарні.

“У гаражах нас тримали, а у приміщення лікарні водили на допити. Мішок на голові, очі зав’язані. Народу було багато. В одному гаражі нас було 16–17 людей. На цементі спали, в іншому гаражі – так само. Ще була одиночна камера, для жінок”, – каже Фатєєв.

За його словами, у гаражі утримували різних людей. Наймолодшому хлопцю було 16 років, найстаршому чоловіку – 73. 

“Сусіди здали, сказали, що найстарший “свободівцем” був. У його домі знайшли прапор “Свободи”, забрали, сюди привезли, він тиждень з нами сидів. Його не катували, а потім вивели. Він у камері рушник забув, але росіяни сказали, що йому вже не потрібно, бо його ведуть на розстріл. Не знаю, що з ним сталося далі”, – згадує чоловік.

Людей здебільшого привозили з Ізюма та з села Бабенкове. Там затримали ще одного колишнього атовця, на ім’я Євген, якого катували три години – били струмом. Внаслідок тортур у чоловіка повністю відмовили руки, тому інші полонені доглядали за ним, бо той не міг самостійно їсти та ходити в туалет. Згодом Євгена відпустили. 

“Жінок на допити водили, так само як і чоловіків. Ми чули, як вони кричали. Одна з мішком на голові всю ніч біля охорони просиділа. Катували всіх, били по голові. Поки я там був, тільки діда не чіпали”, – зазначає Валерій.

На допиті у Фатєєва запитували, чи він азовець, з ким служив, чи може назвати їхні імена. Чоловік відповідав, що він – прикордонник, служив у 2014 році, жодних імен не пам’ятає. Натомість росіяни зазначили, що знають, як він радів збитому російському літаку неподалік. Хтось із місцевих повідомив окупантам, що чоловік передавав координати місцезнаходження російської техніки.

Фатєєв говорить, що здебільшого це були військові з Росії. Він запам’ятав позивні двох із них – “Мангуст” та “Беркут”. 

Люди в камері постійно змінювалися. Когось забирали, на їхнє місце приводили нових. Після двох тижнів полону Валерія та ще трьох чоловіків вивели з гаража, накинули мішки на голову та завели в приміщення лікарні. 

“Поставили до стінки, побили. Потім зав’язала руки, мішок зняли й замотали очі скотчем. Кинули до машини й сказали: “Їдемо на розстріл”. Привезли на розбиту заправку, завели до вбиральні, розв’язали руки, сказали: “За 10 хвилин ви – вільні”, – додав Валерій. 

Так чоловік повернувся додому. Після цього до нього більше не приходили. Росіяни, що були у селі, втекли у навколишні села після того, як українські Збройні сили завдали удару по їхніх позиціях.  

Нагадаємо, що коаліція “Україна. П’ята ранку”, до якої входить і Центр прав людини ZMINA, збирає та документує воєнні злочини та злочини проти людяності під час російського вторгнення для національних та міжнародних механізмів правосуддя.

 Такими злочинами вважають:

• умисні вбивства та заподіяння тяжких страждань;
• катування і нелюдське поводження;
• зґвалтування;
• руйнування і привласнення майна, не спричинене військовою необхідністю;
• примус цивільних чи військовополонених служити в збройних силах РФ;
• використання населення як “живих щитів”;
• депортація до Росії чи на окуповані нею території;
• викрадення і незаконні арешти цивільних;
• взяття заручників;
• напади на військових, які припинили брати участь у воєнних діях;
• віроломне використання форми чи знаків протилежної армії, емблеми Червоного Хреста;
• використання забороненої зброї (наприклад, касетних боєприпасів);
• використання отруйних речовин;
• напади на релігійні й культурні установи;
• розграбування суспільної та особистої власності тощо.

Надсилайте інформацію і докази про такі злочини у вашому населеному пункті на електронну адресу warcrimeSOS.UA@gmail.com. Перед цим ознайомтеся з детальною пам’яткою, як робити це правильно.

Якщо у вас є дані про викрадення або страти активістів, волонтерів, журналістів, представників органів місцевого самоврядування, повідомте про них нам на адресу: tp@humanrights.org.ua.

Якщо ви бажаєте пройти навчання і долучитися до команди волонтерів коаліції “Україна. П’ята ранку”, які документують воєнні злочини, заповніть онлайн-форму.

Раніше ZMINA оприлюднила перелік організацій, куди можна звернутися як по безкоштовні, так і платні психологічні консультації.