Чоловікам заборонено? Верховний Суд захистив компанію, яка не пустила чоловіка в декрет

Верховний Суд України визнав законними дії компанії, яка не відпустила чоловіка у декретну відпустку і звільнила його за прогули.

Про це свідчить рішення суду по справі Публічного акціонерного товариства “Укргазвидобування”, яке вимагало скасувати рішення інших судів про поновлення на роботі заступника голови правління ПАТ.

У цій справі Судова палата у цивільних справах ВСУ залишила в силі рішення районного суду, який визнав законним звільнення позивача (заступник голови правління ПАТ) з роботи за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, скасувавши при цьому інші судові рішення, прийняті на користь позивача.

Розглядаючи справу, суд досліджував наступну ситуацію.

У зв’язку з народженням сина позивач звернувся до керівництва ПАТ (відповідач) із заявою про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Після направлення заяви з 19 серпня 2015 року позивач здійснював догляд за дитиною, однак 1 жовтня 2015 року отримав лист ПАТ про відмову в наданні йому вказаної відпустки із зазначенням про необхідність надати пояснення про причини його відсутності на роботі з 19 серпня 2015 року.

У відповідь позивач повторно направив до ПАТ заяву про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, однак 13 жовтня 2015 року отримав наказ від 9 жовтня 2015 року про звільнення його з роботи за прогул без поважних причин з 19 серпня по 8 жовтня 2015 року.

Чоловік оскаржив звільнення в суді. Шевченківський райсуд 4 грудня 2015 року визнав дії відповідача законними. Але Апеляційний суду м. Києва 3 лютого 2016 року задовольнив позов чоловіка і прийняв рішення про відновлення його на роботі у ПАТ “Укргазвидобування”. Це рішення 24 травня 2017 року залишив в силі і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Апеляційний суд, задовольняючи позов, виходив з того, що відсутність позивача на роботі з 19 серпня 2015 року була пов’язана з доглядом за малолітньою дитиною, про надання відпустки для догляду за якою позивач звертався з відповідною заявою до відповідача, а отже, він був відсутній на роботі з поважних причин.

Втім, Верховний Суд України не погодився з таким підходом і сформував іншу правову позицію.

У ній, зокрема, йдеться про те, що відповідно до частини третьої статті 179 КЗпП України за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною (частина 7 статті 179 КЗпП України).

“Згідно із частиною четвертою статті 20 Закону України “Про відпустки”, особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону, відпустка для догляду за дитиною надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати)”, – йдеться у поясненні ВСУ.

Водночас суд нагадує, що роботодавець має право звільнити працівника за прогул, яким вважається відсутність на роботі без поважних причин більше трьох годин.

“Невихід на роботу у зв’язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника чи уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника”, – зазначено у позиції суду.

ВСУ вказує, що “суди апеляційної та касаційної інстанції дійшли помилкового висновку про незаконність звільнення позивача у зв’язку з тим, що позивач вчинив прогул з поважних причин, оскільки надання соціальної відпустки є обов’язком роботодавця, а не є його правом”.

Водночас юристка, яка спеціалізується на ґендерній тематиці, Олена Уварова вважає, що у разі звернення зі скаргою на рішення ВСУ до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) останній може визнати його дискримінаційним.

За її словами, головною проблемою в цьому рішенні є те, що суд узаконює нерівні підходи до відпустки по догляду за дитиною.

“Суд сказав, що, по-перше, на відміну від матері дитини, щодо чоловіка роботодавець може вирішувати – давати відпустку по догляду за дитиною чи ні. І це головна проблема в цьому рішенні – тут явна дискримінація, тому що в питаннях відпустки по догляду за дитиною мають існувати абсолютно ідентичні підходи, незалежно від того, про кого з батьків йдеться. По-друге, суд вказав, що працівник мав подати заяву про відпустку й чекати рішення роботодавця. Що також суперечить суті відпустки по догляду за дитиною”, – зазначила Олена Уварова у коментарі для Центру інформації про права людини.

За її словами, ЄСПЛ вважає, що відпустка по догляду за дитиною і належні виплати підпадають під дію статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки вони сприяють сімейному життю і неодмінно впливають на спосіб, у який воно організоване.

Також, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі “Konstantin Markin v. Russia” від 22 березня 2012 року, чоловіки перебувають в аналогічному з жінками становищі щодо відпустки по догляду за дитиною (на противагу відпустці за вагітністю і пологами) і належних виплат.

Дискримінаційним вважає рішення ВСУ і ґендерна експертка Олена Стельник.

За її словами, батьківські відпустки є надважливим інструментом досягнення гендерної рівності. Європейські країни впроваджують різні механізми включення чоловіків у догляд за дітьми, у тому числі через систему окремих відпусток для батька (в Норвегії, Швеції, Фінляндії). У цих країнах не просто задекларовано право чоловіка на цю відпустку (як в Україні), а й продумано механізми стимулювання користуватися цим правом.

Наприклад, у Швеції від 2007 року обоє батьків мають право на оплачувану відпустку: із загальної відпустки тривалістю 480 днів 60 днів є “квотою” для матері, 60 днів – для батька, решту 360 днів батьки можуть розподілити між собою на власний розсуд. Якщо хтось із батьків не користується цією квотою, то цей період відпустки “прогорає”. Як наслідок, 90% шведських татусів користуються цією квотою.

“Поки забезпечення ґендерної рівності не буде стосуватися однаковою мірою сфери публічного (політики, економіки) та сфери приватного (у т.ч. рівного розподілу репродуктивної праці), жінки пересічно будуть сприймати цю рівність як подвійне навантаження за кшталт “тягти на собі все””, – говорить Стрельник у коментарі для Центру інформації про права людини.

Вона також наголошує, що рішення Верховного Суду суперечить Конвенції № 156 “Про рівне ставлення й рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов’язками” (ратифікована 22 жовтня 1999 року), яка постановляє, що для забезпечення цілковитої рівності ставлення та можливостей для чоловіків і жінок, які працюють, необхідно надати особам із сімейними обов’язками, які виконують або бажають виконувати оплачувану роботу, можливість здійснювати таке своє право, не зазнаючи дискримінації, й за змогою гармонійно поєднувати сімейні та професійні обов’язки.