В Україні досі немає ефективних програм реабілітації для постраждалих від російсько-української війни – правозахисник

Дата: 06 Травня 2021
A+ A- Підписатися

В Україні на сьомий рік російсько-української війни немає дієвих комплексних програм реабілітації цивільних, а програми для військовослужбовців неефективні. 

Про це під час правозахисної програми “RIGHTS NOW!” фестивалю Docudays UA сказав правозахисник та аналітик Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Богдан Мойса

Десятеро поранених українських військових летять літаком румунських Військово-Повітряних сил “C-27 J Spartan” на лікування та реабілітацію до Румунії, 29 квітня 2015 року

Правозахисник нагадав, що з 2014 року в Україні діє закон про реабілітацію осіб з інвалідністю. На початку збройного конфлікту він стосувався лише людей, яким встановлено інвалідність. Однак респонденти опитування УГСПЛ в межах програми “Права людини в дії” нарікали, що термін встановлення інвалідності міг варіюватися від двох місяців до року. Це означало, що військові втрачали можливість отримати вчасно необхідну допомогу. 

Поступово до цього закону, за словами Мойси, народні депутати вносили зміни. До нього ввели категорію громадян, які не набули інвалідності, зокрема потерпілих учасників бойових дій та цивільних. Це все ж таки дозволило надавати їм засоби реабілітації та медичного призначення.

Утім, учасники дискусії констатували, що в Україні досі немає ефективного системного індивідуального підходу до відновлення постраждалих громадян України.

Міноборони каже, що така реабілітація проводиться, але коли ми спілкуємося з військовими, то розуміємо її неефективність.

Богдан Мойса

Під час дискусії на відсутність психологічної допомоги поскаржився військовослужбовець Максим Сіденко:

“У нас виходить: тільки вчора твій друг загинув, ти приїжджаєш із цією думкою додому, приходиш у свою лікарню, а тобі банально не можуть запропонувати психолога. За три з половиною роки служби зі мною тільки один раз спілкувався психолог. Він говорив не щодо війни, а з приводу поранень, і то для себе”, – розповів він.

Його дружина Ірина Сіденко розповіла про складнощі з пошуком реабілітаційних програм. Про реабілітаційні можливості вони дізнавались і через інтернет, і через свою клініку. Про такі програми не знали лікарі їхньої лікарні.

“Реальної допомоги було важко домогтися. Через колапс із коронавірусом усе було закрите або були постійні перешкоди. Нам говорили “ми не приймаємо” або “наш лікар захворів”. Дізнавалися все самі. Було багато проблем у військкоматі, пенсійному фонді, клініках МВС та Нацгвардії, навіть якщо ти живеш у місті. А якщо в селі, то ситуація ще гірша. Якщо хлопцям сказали “ні” або “не знаємо”, вони розвернуться і поїдуть додому. Бо в нього маршрутка раз на тиждень ходить і проїзд дорогий. Йому їздити туди-сюди немає сенсу”, – прокоментувала Сіденко. 

Постійний представник президента України в Автономній Республіці Крим Антон Кориневич сказав, що через розгорнуту Росією інформаційну блокаду Криму тамтешнім українським громадянам ще складніше дізнатися про реабілітаційні можливості в Україні. 

За словами Богдана Мойси, наприкінці 2020 року Верховна Рада ухвалила закон про реабілітацію у сфері охорони здоров’я, який почне діяти в другому півріччі 2021 року. Цей документ пропонує надавати реабілітаційні послуги всім, хто цього потребує, і визначає надання допомоги з моменту набуття порушень здоров’я і на довготривалий період.

Крім того, в Україні діє закон про статус ветеранів війни та гарантії їхнього соціального захисту. Він містить заходи захисту, пов’язані з отриманням медичних послуг та послуг з реабілітації. Зокрема, для осіб, які набули інвалідності внаслідок війни, чи для учасників бойових дій. Цей документ серед іншого встановлює пільги й соціальні гарантії. Утім, він, за словами аналітика УГСПЛ, не узгоджується з ухваленим законом про реабілітацію у сфері охорони здоров’я та із законом про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні.

Богдан Мойса

Богдан Мойса вважає, що наразі в Україні законодавство недосконале і воно існує формально, оскільки зрештою реальність така: що більше повноважень отримують громади, то важче потерпілим отримати реабілітаційні послуги. Богдан Мойса наполягає на узгодженні між собою законів у цій царині так, щоб, зокрема, реабілітаційні послуги надавалися регулярно стільки, скільки це необхідно для відновлення здоров’я людини. 

“Ще є низка стратегічних документів, які передбачають заходи з реабілітації. До прикладу, ухвалили концепцію охорони психічного здоров’я. Зараз формується її план дій. Хотілося б більше бачити в цих стратегічних документах якраз питань надання психологічної допомоги та психологічної реабілітації особам, що постраждали внаслідок збройного конфлікту”, – сказав правозахисник. 

Він наголошує, що військовослужбовці мають відразу отримувати необхідний набір реабілітаційних послуг, а не тоді, коли з’явиться путівка до закладу, де можуть надати психологічну допомогу. А для цього, за його словами, необхідно збирати дані про потреби. Він також наполягає, що без належного збору даних про потерпілих неможливо спланувати потреби.

“Коли людина отримала психологічну чи фізичну травму в закладі, куди вона потрапила, команда лікарів та психолог мають формувати перелік потреб потерпілого. Це має бути чітко індивідуальний підхід, проведення оцінки людини. Якщо йдеться про цивільних людей, то український уряд часто керується даними міжнародних організації чи моніторингових місій про кількість поранених. Ми не володіємо даними щодо цивільних, які могли мати захворювання чи психологічні травми безпосередньо без поранення. А ці дані теж мали б збиратися”, – пояснив він. 

Раніше низка правозахисних організацій дійшла висновку, що найнезахищенішими в російсько-українській війні лишаються діти. В Україні досі немає закону про соцзахист дітей, які отримали статус дитини, постраждалої внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, і розроблення комплексної державної цільової програми їхньої реабілітації. 

Експерти також наголошували, що достовірний та уніфікований офіційний облік постраждалих цивільних – необхідна умова формування адекватної та ефективної державної політики щодо цієї категорії громадян, і наполягають на створенні відповідного державного реєстру. 

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: