В Україні більше не складають переліку заборонених сайтів: пояснюємо, чому цю практику критикували експерти
Міністерство культури та інформаційної політики припинило формувати перелік сайтів, до яких пропонує заборонити доступ в Україні. З 2017 року правозахисники критикували механізм укладання цього переліку та навіть судилися з міністерством, щоб зрозуміти, за якими критеріями сайти потрапляли до нього.
Про припинення формування списків міністерство повідомило у відповіді на запит видання “Інтерфакс-Україна”.
Фото: USA TodayПерший список сайтів, рекомендованих для блокування, Мінінформполітики оприлюднило в червні 2017 року. Спочатку він містив 20 найменувань, зокрема ресурси “Русская весна”, “Новороссия”, “Антифашист”, “Антимайдан” та “Политнавигатор”. Згодом список розширили і , і у вересні 2018 року відомство планувало надіслати до СБУ вже третій перелік.
Пошук інформації, “поширення якої заборонено в Україні”, Мінінформполітики здійснювало відповідно до Доктрини інформаційної безпеки України. Однак у тексті доктрини немає ні чіткого порядку проведення таких перевірок, ні критеріїв, що саме слід вважати забороненою інформацією.
“З погляду засад правової визначеності мав би бути ухвалений закон, що врегулював би ці питання. Власне, про необхідність законодавчого врегулювання йдеться й у самій доктрині”, – розповідає в коментарі ZMINA керівниця правового напряму Лабораторії цифрової безпеки Віта Володовська.
Фото: University of PittsburghНе чекаючи нормативного врегулювання, Мінінформполітики почало вести моніторинг та складати списки. Механізм роботи виглядав так:
- у міністерстві створили робочу групу з його представників, що виявляли інформацію, “поширення якої заборонено в Україні”;
- результати моніторингу передавали до експертної ради при міністерстві, щоб отримати її висновок щодо характеру інформації;
- у разі позитивного висновку ради відомство передавало переліки ресурсів до правоохоронців, зокрема до Служби безпеки України;
- СБУ відповідно до своїх повноважень могла відкривати кримінальні провадження або вносила ці сайти до переліку своїх пропозицій РНБО щодо застосування санкцій.
Від самого початку складання переліків сайтів цю практику критикували правозахисники. У вересні 2018 року коаліція “За вільний Інтернет” навіть зверталася до міністерства із запитом, щоб там пояснили, за якими критеріями заносять до списків ті чи інші ресурси. Однак цю інформацію у відомстві відмовилися надати, стверджуючи, що критерії мають статус інформації для службового користування.
Віта Володовська. Фото: Docudays UA“Ми оскаржували цю відмову до суду, посилаючись на те, що такі дії МІП можуть у результаті призвести до обмеження доступу до вебсайтів, а тому критерії мають бути публічними, щоб можна було оцінити обґрунтованість та законність дій міністерства. Тим паче в умовах відсутності законодавчого регулювання. Але суд став на бік міністерства, посилаючись на те, що висновки МІП мають лише рекомендаційний характер“, – зауважує Володовська.
Згідно з відповіддю, яку надіслали цього року з міністерства журналістам “Інтерфакс-Україна”, складати перелік рекомендованих для блокування сайтів припинили через те, що створене у 2014 році Міністерство інформаційної політики реорганізували в Міністерство культури та інформаційної політики. За словами Володовської, реорганізація була однією з причин, чому правозахисники вирішили не подавати апеляції на рішення суду.
Нагадаємо, що в Україні з 2017 року заблокованими залишаються російські соціальні мережі “ВКонтакте”, “Одноклассники”, а також сервіси Яндекса, Mail.ru та ін. Юридичний аналіз запроваджених чотири роки тому президентом Петром Порошенком санкцій свідчить, що вони не відповідають ні українському, ні міжнародному законодавству.
Правозахисні й медійні організації неодноразово закликали владу відмовитися від неправомірних обмежень інтернету, а для боротьби з російською пропагандою та кібератаками рекомендують використовувати законні й прозорі способи. Однак, попри критику, минулого року президент Володимир Зеленський продовжив цю заборону.
Фотографія обкладинки: PCWorld
