Урядові сили і незаконні збройні формування вдаються до сексуального насильства – доповідь ООН
Люди, які пережили сексуальне насильство під час збройного конфлікту в Україні, часто позбавлені доступу до правосуддя, належних послуг та психологічної підтримки. Це призводить до повторної їх віктимізації.
Такі висновки зробили автори доповіді ООН “Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом в Україні (14 березня 2014 – 31 січня 2017 рр)“.
У першій доповіді на тему сексуального насильства констатується, що українській системі правосуддя бракує законів, інституційної спроможності та досвіду, аби ефективно розслідувати та розглядати в судах такі справи. Через це злочинці лишаються безкарними.
“Навіщо мені розповідати, що сталося зі мною? Ніхто не зможе допомогти, ніхто не зможе знайти тих, хто це зробив. Ніхто їх не покарає”, – цитують автори доповіді одну із постраждалих.
В ООН вивчали свідчення постраждалих по всій території України разом із Автономною Республікою Крим. При цьому дослідники особливу увагу звертали на контрольовані озброєними групами території східних областей країни.
У доповіді констатується, що урядові сили та незаконні збройні формування використовують сексуальне насильство як метод катувань і жорстокого поводження. Постраждалі переживають побиття, зґвалтування, погрози зґвалтуванням, примусове оголення та ураження електричним струмом в області статевих органів жінок та чоловіків. Злочинці таким чином намагаються принизити або отримати зізнання. Більш того, аби посилити тиск, вони погрожували затримувати рідних, викрадати, ґвалтувати, травмувати їх або вбивати. Погрози також лунали на адресу дітей постраждалих.
“…Він сказав, що якщо я відмовлюся писати, злочинці приведуть мою… доньку та змусять мене дивитися на те, як вони по черзі ґвалтують її. Після цього я написала вісім сторінок тексту, який мені надиктував цей чоловік”, – сказала жінка.
Автори доповіді кажуть, що озброєні групи використовували сексуальне насильство, аби змусити ув’язнених та затриманих відмовитися від свого майна. Їм також наказували виконати інші дії як очевидну умову їхньої безпеки та звільнення.
Автори документу вказують на брак допомоги постраждалим. Особливо це стосується тих районів Донеччини та Луганщини, які контролюють озброєні групи.
“Загалом в країні, працівникам державних медичних та соціальних установ і служб бракує конкретних знань та навичок для роботи з жертвами катувань та сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Відповідно послуги цим категоріям населення переважно надають організації громадянського суспільства у рамках програм, що фінансуються донорами, а також агентствами ООН і міжнародними організаціями”, – кажуть автори доповіді.
“Така допомога є критичною особливо для життєво важливої постконтактної профілактики, яка має бути надана протягом 72 годин з моменту, коли могло відбутися зараження ВІЛ та іншими хворобами. Обмеження озброєних груп істотно звужують можливість громадськості та гуманітарних діячів реалізовувати свої програми, особливо ті, які пов’язані з захистом та соціально-психологічною підтримкою”, – йдеться у доповіді.
“Розслідування та засудження злочинців, які вчинили сексуальне насильство, є вкрай необхідним для жертв, які мають право на справедливість та відшкодування. Це також може мати визначальний вплив на те, щоб запобігати цим жахливим злочинами. Безкарність лише заохочує злочинців продовжувати те, що вони робили”, – заявив Верховний комісар ООН з прав людини, Зейд Раад Аль Хусейн.
Доповідь має 29 рекомендацій українському уряду, незаконним збройним формуванням та Росії, які мають запобігати випадкам сексуального насильства, покращити реагування на ці випадки та гарантувати справедливість для жертв.
