У Києві правозахисники презентували модель люстрації для України після війни

Державні органи влади та суспільство вже мають розпочати дискусію щодо люстрації та інших елементів перехідного правосуддя. 

Таку думку 5 червня 2025 року висловили експерти та учасники презентації аналітичної записки “Як люстрація може стати одним із інструментів подолання наслідків російської збройної агресії проти України”, яка готувалася протягом двох років. Документ має на меті представити можливу архітектуру люстраційних заходів задля відновлення і забезпечення довіри до публічних органів влади, захисту демократичного і конституційного ладу, зокрема на деокупованих територіях.

Після початку повномасштабної війни Україна зіткнулася з необхідністю реагувати на факти співпраці громадян з окупаційною владою. На сьогодні кримінальне переслідування за колабораціонізм є основним засобом державної реакції, але воно не охоплює усіх випадків і не гарантує повноцінного відновлення довіри до органів влади.

У цьому контексті люстраційні заходи можуть стати важливим елементом перехідного правосуддя. Вони здатні не лише убезпечити державне управління від осіб, скомпрометованих співпрацею з агресором, а й сприяти формуванню прозорої політики меморіалізації, захисту демократичних інституцій та зміцненню довіри громад до державних рішень.

Модераторка пресконференції, адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова, розпочинаючи пресконференцію, наголосила, що підготовка аналітичної записки стала продовженням пошуку рішень для викликів, пов’язаних з подоланням наслідків збройної агресії проти України.

Альона Луньова

“Люстрація, або перевірки, – один з класичних інструментів, який використовується для подолання наслідків тоталітарного минулого, масових порушень прав людини. Україна мала досвід люстрації після 2014 року, але його складно назвати вдалим. Проте цей власний досвід точно варто враховувати у разі побудови нової люстраційної моделі. Наразі держава обмежується притягненням до кримінальної відповідальності у разі, коли особа могла скомпроментувати себе співпрацею з РФ чи її окупаційними органами. Проте з урахуванням масштабів викликів маємо думати й над іншими більш системними механізмами реагування”, — говорить Альона Луньова.

Постійна Представниця Президента України в АР Крим Ольга Куришко зазначила, що Україна має напрацьовані стратегічні документи реінтеграції деокупованих територій України, які включають елементи перехідного правосуддя. Ці документи є спільною роботою державних інституцій, правозахисних організацій та експертів.

“Ми розуємо виклики, спричинені триваючою окупацією території України і шукаємо шляхи їх вирішення. Один з них — це відновлення діяльності державних органів влади, перезапуск системи управління, формування стабільної кадрової політики. Розробка та впровадження механізму люстрації як складової перехідного правосуддя може допомогти у цих процесах”, – наголосила Представниця Президента.

Партнерка АО “Azones”, співавторка аналітичної записки Дар’я Свиридова, зазначила, що люстрація – це не просто спосіб очищення влади, це інструмент забезпечення довіри до існуючих та відновлених після деокупації органів влади. Правозахисниця звернула увагу, що попередня люстрація, яка почалася після Революції гідності стосувалася посадовців з режиму експрезидента Віктора Януковича. Утім, вона зачепила тих громадян, які скомпроментували себе співпрацею із Російською Федерацією, що на той момент розпочала свою військову агресію проти України. 

Крім того, вона нагадала, що люстрація – це важлива складова політики пам’яті, що дозволяє зафіксувати факти співпраці з ворогом, унеможливити реванш та вплив проросійських сил на державотворення.

“Відчуття справедливості у населення за наслідками  люстрації має забезпечити якість процедури її проведення. Міжнародні підходи передбачають фактично адміністративну процедуру люстраційних перевірок у форматі незалежного колегіального механізму з відповідним громадським контролем. До прикладу, для проведення люстрації в Україні міг би бути створений такий незалежний колегіальний орган чи то Комісія при центральному органі виконавчої влади або Українському інституті національної пам’яті”, – сказала правозахисниця.

Автори документа переконані, що сама архітектура люстрації має бути визначена на рівні закону, оскільки йдеться про обмеження прав. Такі обмеження можуть застосовуватись тільки тимчасово, а не на постійній основі.

В процедурах люстрації має бути передбачена процедура оскарження, отримання захисту в цьому процесі й повного інформування про проходження цих процедур. 

Автори люстрації пропонують запровадити адміністративний механізм, в рамках якого кожен кандидат на виборну посаду чи на посаду державної служби подає декларацію у формі, встановленій законом разом з іншими документами, згідно з вимогами посади. Надалі цей пакет документів буде оцінюватися люстраційною комісією. 

Правозахисники запропонували такий перелік посад, які будуть досліджуватися в межах люстраційних перевірок:

• посади в публічних органах влади, зокрема, органи правопорядку, Служби безпеки України, органи правосуддя, від яких залежить забезпечення прав людини чи стан демократії в країні;

• посади, які передбачають високий рівень відповідальності за формування урядових політик і практик, пов’язаних з демократією і правами людини, наприклад, посади прем’єр-міністра, міністрів, їхніх заступників, посади державної служби категорії “А” і певних категорій “Б”;

• окремі професійні групи, зокрема, адвокатура, медіаспільнота, банківські структури, нотаріат, втручання в які з боку держави обмежене, але за участі самої професійної групи застосування люстраційних процедур може бути розглянуто;

• окремі категорії виборних посад, зокрема, кандидатів у президенти України, кандидатів на посаду народного депутата Верховної Ради України.

Автори аналітичної записки запропонували перелік варіантів, як можуть виглядати люстраційні механізми, але ключовий підхід полягає у колегіальності люстраційної комісії з відповідним громадським контролем.

“Це може бути певна комісія при центральному органі виконавчої влади, яка включатиме до свого складу, зокрема, представників громадськості. Це може бути колегіальний орган – комісія при Українському інституті національної пам’яті. Такі моделі також існують у світі. Це також може бути взагалі окремо створений центральний орган виконавчої влади зі спецстатусом, при якому може діяти громадська рада, наприклад“, – окреслила варіанти правозахисниця Дар’я Свиридова.

При цьому вона звернула увагу на результати соціологічних опитувань, які показують, що суспільство схиляється до створення окремого механізму, а не до покладення цих повноважень на вже існуючі органи.

“Ймовірно, це свідчить про те, що наразі немає жодного органу влади, якому б суспільство одностайно довіряло проведення цих чутливих процедур”, – прокоментувала правозахисниця.

Експерт коаліції “Україна. П’ята ранку” Максим Єлігулашвілі зауважив, що і до початку повномасштабного вторгнення РФ, і вже під час нього суспільна думка чітко демонструє готовність та запит щодо комплексного підходу до забезпечення справедливості – комбінування інструментів правосуддя та інших, додаткових механізмів, що можуть дати гарантії та відчуття забезпечення справедливості. Другою важливою складовою стає готовність до адресності застосування цих механізмів.

“Як тільки запитання, що озвучуються респондентам, дають конкретику, можливості вибору — ми отримуємо доволі чіткі очікування щодо пріоритетів у забезпеченні справедливості, релевантних механізмів. На жаль, даний досить тривалий суспільний запит не знаходить свого врахування ні на рівні законодавчої влади, ні правоохоронної сфери“, – сказав Єлігулашвілі. 

Олександр Клюжев, експерт з реформування виборчого законодавства, радник голови Центральної виборчої комісії, наголосив, що захист демократичних інституцій є легітимним завданням держави в умовах збройної та гібридної агресії з боку Російської Федерації.

За його словами, як і інші демократичні суспільства, Україна має знайти оптимальний баланс між заходами безпеки та необхідністю збереження демократичних стандартів виборчого процесу. Водночас надзвичайно важливо дотримуватися Конституції України, визначаючи особливості захисту виборчого процесу від впливу осіб, скомпрометованих зв’язками з державою-агресором. 

“Знайти правильний баланс у таких умовах непросто для будь-якого суспільства. Водночас саме відкритий і всебічний діалог між державними інституціями передусім парламентом та сильним громадянським суспільством залишається перевагою України”, – сказав Клюжев.

Він також додав, що запропонована в записці модель розв’язання проблеми ставить у центр взаємодію між виборцями та кандидатами. Виборці повинні мати право отримувати повну та достовірну інформацію про минуле кандидатів у контексті російської агресії, а самі кандидати – бути зобов’язаними подавати правдиві відомості під час реєстрації, розуміючи санкції за введення в оману виборців.

На його особисту думку, відображена у записці модель заслуговує на подальше обговорення.

Щоб уникнути системних помилок під час люстраційного процесу, автори аналітичної записки врахували широку практику Європейського суду з прав людини, документи ООН, ПАРЄ та українську практику застосування Закону “Про очищення влади”.