Цілеспрямовано затримувати чи брати в полон медиків, які не є комбатантами, заборонено – Офіс генпрокурора
Згідно з міжнародним гуманітарним правом (МГП), медичний персонал не є комбатантами. Оскільки медики мають спеціальний статус захисту і не є обʼєктом для нападу, їх не можна цілеспрямовано затримувати або брати у полон. У разі захоплення ворожа сторона має утримувати їх виключно для лікування військовослужбовців своєї ж армії.
Про це розповіла заступниця начальника департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу генерального прокурора Ірина Діденко.
Ірина Діденко. Фото: фейсбукВона розповіла, що під час нещодавнього обміну полоненими до України повернули більше як 20 бойових медиків. Представники генпрокуратури, спілкуючись зі звільненими з російської неволі лікарями, виявили факти порушення прав людини. Для надання правової характеристики статусу медиків у полоні Діденко навела низку прикладів з міжнародного гуманітарного права.
За її словами, попри те, що бойові медики вважаються військовими, вони не є комбатантами. Згідно з положеннями МГП, усі, хто під час війни виконує виключно медичні обов’язки, підпадають під категорію “медичний персонал”. До неї входять особи, які не лише надають допомогу пораненим та хворим, такі як лікарі, стоматологи, фармацевти, санітари та медсестри/медбрати, а і також адміністративні працівники (кухарі, прибиральники, водії тощо).
“Усі ці категорії належать до медичного персоналу, за умови, що вони виконують лише медичні обов’язки й не беруть участі в інших діях, які завдають шкоди ворогу. Отже, медики та працівники медичних підрозділів, навіть якщо вони мають військові звання, не є комбатантами, якщо не виконують завдань, пов’язаних із бойовими діями”, – наголошує заступниця.
Як зазначає Діденко, за нормами МГП медичний персонал і транспорт мають особливий статус, який гарантує їм захист під час пошуку, перевезення та надання допомоги пораненим. Вони не є військовими цілями, тому їх слід поважати й не ставити під загрозу. Щоб їх було легко розпізнати, медики носять спеціальну символіку на одязі, а в деяких випадках це навіть є обов’язковим.
“Їм слід надавати необхідну допомогу та не змушувати виконувати завдання, що не відповідають їхнім медичним обов’язкам”, – додає посадовиця.
Вона наголошує, що у разі потрапляння медиків у полон, вони не вважаються військовополоненими. Їх можуть утримувати виключно для надання медичної допомоги своїм військовослужбовцям, а не ворожим. Винятком є військові санітари, медсестри або носильники, які під час захоплення підпадають під статус військовополонених. Однак вони, як і медичний персонал, теж можуть надавати допомогу.
Діденко додає, що перешкоджання діяльності або цілеспрямований напад на медперсонал, евакуаційні транспортні засоби чи медичні установи є грубим порушенням законів та звичаїв війни відповідно до статті 438 Кримінального кодексу України.
“Медиків не можна затримувати та брати у полон. Однак за певних обставин вони можуть бути “утримані” протилежною стороною і залучені до надання медичних послуг, переважно військовополоненим своєї армії. У випадку такого утримання вони мають усі права, передбачені Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року”, – пояснює посадовиця.
Медичний персонал має низку прав і гарантій. Вони можуть виконувати свої професійні обов’язки відповідно до етики та військових законів країни, яка їх утримує, перебуваючи під керівництвом її компетентних служб. Їм має бути наданий доступ до військовополонених, які перебувають у трудових загонах або лікарнях поза межами табору. Держава, що утримує їх у полоні, зобов’язана забезпечити необхідний транспорт.
У таборах для військовополонених старший офіцер медичної служби відповідає перед військовою владою табору за роботу медиків. Медичні працівники та капелани мають право контактувати з адміністрацією та персоналом табору, а керівництво установи повинно створити для них умови для листування в межах табору. Водночас їх не можуть змушувати виконувати роботу, яка виходить за межі їхніх професійних обов’язків.
Діденко підкреслює, що, утримуючи цивільних та медперсонал у полоні, РФ нехтує нормами міжнародного права. З 24 лютого 2022 року прокуратура задокументувала тисячі випадків незаконного позбавлення волі та катувань цивільних. Це ж стосується і скоєних росіянами злочинів проти медиків.
“Більшість цих кримінальних проваджень розслідуються за місцем скоєння злочинів, тобто у тих областях, де представники влади РФ затримували чи брали у полон наших громадян. Крім того, Офіс генпрокурора здійснює процесуальне керівництво в кримінальному провадженні щодо медиків, в якому прокурори й слідчі збирають усі факти таких порушень, щоб довести системність цих злочинів та в перспективі передати ці докази у міжнародні судові інституції”, – зазначає представниця Офісу генпрокурора.
Вона просить родини полонених медиків звертатися до Офісу генпрокурора та повідомляти про такі випадки. Зокрема до їхньої приймальні за телефоном (044) 200-75-70 або на електронну пошту office@gp.gov.ua. Також сімʼї можуть повідомити місцеві прокуратури про скоєння таких злочинів.
Нагадаємо, станом на січень 2025 року Україні вдалося репатріювати з російського полону 4131 бранця, з яких понад три тисячі військових та лише сто сімдесят троє цивільних.
Проблематика повернення цивільних, одна з найбільш трагічних, кожна справа є індивідуальною і нешаблонною, що стає на заваді побудови типової моделі для звільнення. Саме тому найбільш ефективною моделлю репатріації цивільних бранців називають співпрацю між Коордштабом, правоохоронцями та правозахисним сектором. Зі звільненням військовополонених ситуація відрізняється.
