Суд виправдав мешканця Харківщини, обвинуваченого у колабораціонізмі під час окупації

Диканський районний суд Полтавської області виніс виправдувальний вирок мешканцю смт Шевченкове Купʼянського району Харківської області, якого обвинувачували у пособництві державі-агресору (стаття 111-2 ККУ).

Про це повідомляє “Судовий репортер” із посиланням на вирок від 1 вересня.

Фото: фейсбук-сторінка суду

Згідно з матеріалами суду, чоловіка затримали у вересні 2022 року після деокупації села за підозрою в колабораціонізмі (ч. 7 ст. 111-1 КК). Початково вважалося, що він згодився на посаду керівника окупаційної поліції смт Шевченкове.

“З травня 2022 року, використовуючи формений одяг та стрілецьке озброєння, перебуваючи на території смт Шевченкове Харківської області, виконуючи функції та роль керівника поліції смт Шевченкове від окупаційної влади, допомагав збройним силам РФ розшукувати поліціянтів, які до моменту збройної агресії РФ працювали в Купʼянському РВП ГУНП в Харківській області, з метою подальшого схиляння останніх до переходу на бік держави-агресора РФ”, — йшлося у тексті підозри. 

Після звільнення селища у приміщенні, яке займала окупаційна поліція, знайшли “Грамоту” від 01 травня 2022 року на імʼя обвинуваченого. “Благодарность” від 16 червня 2022 року, трудовий договір без зазначення номера та дати, а також виписку із наказу окупаційної адміністрації від 27 червня 2022 року про розірвання трудового договору. 

Затриманий свою вину не визнав і наполягав, що є патріотом України, а його затримання відбулося внаслідок неправдивих звинувачень поліціянтів, які самі є колаборантами. Також обвинувачений вказав, що його затримали без жодної правової підстави 10 вересня 2022 року, а протокол про його затримання був складений лише 14 вересня. Він додав, що під час затримання його побили працівники поліції, і факт нанесення йому тілесних ушкоджень підтверджено листом ІТТ та Журналом первинного обстеження. У суді були допитані 19 свідків обвинувачення.

Троє місцевих поліціянтів свідчили, що обвинувачений погрожував іншому поліціянту вбити його, коли зміниться влада. Свідки вирішили, що йдеться про окупаційну владу. А ще співробітниця поліції нібито бачила, як обвинувачений разом із сином спокійно спілкувався з російськими військовими й показував останнім її місце проживання.

Декілька свідків повідомили, що бачили біля двору обвинуваченого автомобілі з буквою Z і  що в кафе матері обвинуваченого жили російські військові. Були очевидці того, що чоловік допомагав окупантам розвантажувати військову машину і носити ящики в кафе, називав окупантів побратимами, обнімався і розпивав з ними спиртні напої.

Один із мешканців селища розповів, що обвинувачений допомагав йому домовитися з окупантами, щоб вивезти зерно.

Інший місцевий житель стверджував, що обвинувачений здав його російським військовим, які силою витягли його з дому, надівши пакет на голову. В машині він впізнав обвинуваченого по голосу, який крикнув йому: “Слава Україні”, на що свідок відповів: “Героям слава” і одразу отримав прикладом по голові від кацапів. Але водночас чоловік почув, що обвинуваченого також вдарили за ці гасла, бо він став кричати нецензурною лайкою.

Також у суді заслухали 11 свідків захисту, в тому числі матір і співмешканку обвинуваченого та ще двох людей, які жили в їхньому будинку під час окупації, а також сусідів.

За показаннями свідків захисту, чоловік мав проукраїнську позицію, ходив лише в піксельній українській формі, співав українські пісні, посаду поліціянта в окупаційній владі не займав. Постійно конфліктував з окупантами, за що його двічі побили. 

Крім того, один зі свідків повідомив, що син його нової співмешканки служив у ЗСУ, але обвинувачений не здав його окупантам, а надав прихисток, дозволивши проживати у своєму будинку. Цей свідок підтвердив, що до будинку дійсно приїжджали російські військові, але це сталося, коли хтось з місцевих вбив одного з окупантів, тому росіяни їздили до багатьох. 

Один із місцевих показав, що його катуванням змусили російські військові працювати в новоствореній окупантами поліції, а про те, що обвинувачений також там працював, йому не відомо. Водночас за час окупації він бачив, як росіяни привезли обвинуваченого, і він був побитий.

Сам обвинувачений пояснював, що з поліціянтом, якому він нібито погрожував, мав неприязні стосунки і той мав причини його обмовити. Він дійсно погрожував йому розправою, коли прийде нова влада, але мав на увазі українську, оскільки вважав, що вже поліція перейшла на бік окупантів, оскільки на той час смт Шевченкове було повністю окуповано. На підтвердження своєї версії він надав відповідь із Шевченківської селищної військової адміністрації Купʼянського району про те, що смт Шевченкове перебувало в тимчасовій окупації в період з 26 лютого 2022 року по 8 вересня 2022 року.

Також чоловік спростовував інформацію, що віддав кафе своєї матері російським солдатам для проживання та харчування, оскільки воно було розграбоване і пошкоджене військовими з самого початку окупації. Він надав документи про початок досудового розслідування за фактом проникнення у кафе і його пограбування, фотографії приміщення кафе та складу, акт обстеження обʼєкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії, в якому йдеться про відсутність водопостачання, газопостачання і каналізації.

Менш аніж за місяць до вироку, коли розгляд справи було майже завершено, прокурор змінив обвинувачення на пособництво державі-агресору та її збройним формуванням (ст. 111-2 КК).

Тепер йшлося про те, що з третьої декади квітня і по кінець червня 2022 року обвинувачений добровільно надавав росіянам адреси проживання учасників АТО, осіб, які негативно налаштовані до окупаційних військ, працівників поліції, а також допомагав облаштовувати блокпости. Крім того, пропонував місцевим мешканцям посередницькі послуги у розв’язанні питань з військовим керівництвом окупаційної влади. 

У дебатах прокурор просив про 12 років тюремного ув’язнення із конфіскацією майна.

Проаналізувавши показання свідків і докази, суд вирішив, що обвинувачення не доведено.

Суд розцінює як припущення показання поліціянтки, яка нібито бачила, як обвинувачений разом з сином та російськими військовими йшли вулицею й обвинувачений повернув голову в бік її будинку, з чого вона зробила висновок, що він показує її місце проживання. За словами цієї жінки, російські військові потім до неї не приходили, будь-яких протиправних дій до неї не застосовували, хоча вона виїхала з окупованої території майже через місяць після вказаних подій.

Своєю чергою обвинувачений пояснював, що дійсно йшов повз будинок, де мешкає поліціянтка, але показував синові, де мешкає їхня спільна знайома — інша місцева жителька.

Суд визнав також сумнівними та недоведеними інші звинувачення в передачі інформації окупантам про місце проживання учасників АТО та працівників правоохоронних органів.

Показання свідків, що вони бачили автомобілі з позначкою Z біля двору обвинуваченого не вказують на ознаки злочину, ніхто прямо не вказав на співпрацю з окупаційними військами. Крім того, за поясненнями самого обвинуваченого, автомобілі дійсно стояли біля його будинку, коли росіяни перевіряли все селище з приводу вбивства російського солдата.

Суд зробив висновок, що обвинувачення забезпечується суперечливими й сумнівними доказами, а будь-яких інших об`єктивних доказів вини особи не надано.

Такі докази, як грамота, “благодарность”, трудовий договір та інші, були визнані недопустимими через процесуальні порушення.

Доручення т.в.о. начальника СВ Купʼянського РВП ГУНП в Харківській області про проведення досудового слідства слідчому слідчого відділу Купʼянського РВП ГУНП в Харківській області не відповідає вимогам КПК.

Цей документ не містить номера кримінального провадження, в якому доручено здійснювати досудове розслідування, та попередню кваліфікацію кримінального правопорушення і виготовлено не на офіційному бланку.

Це обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою особою.

Також суд вважає, що прокурор не довів, що грамота, “благодарность” і трудовий договір видані та підписані саме представниками окупаційної влади.

По епізоду, що обвинувачений допомагав росіянам облаштовувати незаконно зведені блокпости, в справі взагалі немає жодного доказу.

Суд погодився з доводами захисту про наявність ознак недопустимості доказів, але наголошує, це не має вирішального значення для рішення по суті справи, оскільки встановлена відсутність у діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення має пріоритетне значення для його виправдання.

Чоловіка звільнили в залі судового засідання. Він утримувався під вартою майже рік.

Правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк каже, що наразі такі виправдувальні вироки у справах про колабораціонізм українські суди виносять вкрай рідко.

За її словами, серед 607 вироків за статтею щодо колабораціонізму, винесених станом на 19 липня, був лише один виправдувальний вирок.

При цьому не було жодного такого вироку за частиною 7 статті 111-1 про “добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території”.

 “У багатьох справах за цією статтею доказом виступають документи, видані окупаційними органами влади. Їх достовірність сумнівна, адже підтвердити їх справжність складно. Навряд чи їх самих по собі можна вважати достатнім доказом”, – коментує експертка.

Щодо описаного вище випадку, то й інші докази у цій справі неоднозначні, внаслідок чого суд першої інстанції і виніс виправдувальний вирок.

“Можливо, таке рішення спонукатиме правоохоронні органи послуговуватися вищим стандартом доказування під час побудови справ за колабораційну діяльність”, – сподівається Онисія Синюк.