Сербський ексгенерал, який першим отримав вирок за геноцид у Сребрениці, просить про помилування
Колишній сербський генерал Радислав Крстич, якого засудили за геноцид у Сребрениці, звернувся з проханням про помилування після відбуття більшої частини свого строку.
Про це пише “Європейська правда” з посиланням на боснійське видання Klix.ba.
Радислав Крстич на суді у 2000 році. Фото: EPAКрстич, засуджений до 35 років за участь у сребреницькій трагедії, подав клопотання до спеціального суду в Гаазі, що продовжує функції колишніх трибуналів щодо Югославії та Руанди, про дострокове звільнення.
Крстич подав свій запит ще в січні 2024 року, а в червні додав листа, у якому висловив каяття і зазначив, що нині підтримав би резолюцію ООН про Сребреницю.
У своєму листі він написав: “Я скоїв жахливий злочин, який неможливо пробачити. Я не прошу вибачення, не шукаю виправдань або розуміння, бо знаю, що не можу і не маю на це права”.
Крстич попросив оприлюднити його листа, висловивши надію, що мешканці колишньої Югославії усвідомлять, що подібне не має повторитися.
Він закликав розглянути його звільнення достроково, “після 26 років, чотирьох країн і семи в’язниць”. Радислава Крстича засудили у 2001 році, йому зараз 76 років. Його попередні клопотання про дострокове звільнення не задовольнили.
Нагадаємо, війна в Боснії і Герцеговині тривала з 1992 до 1995 року. У ній брали участь серби, хорвати та боснійці – представники трьох етнічних груп, які на той час проживали на території країни. Під час бойових дій загинуло близько 100 тисяч людей, а ще 2,2 млн стали переселенцями або біженцями. Наразі близько 40 тисяч осіб – як військових, так і цивільних – вважаються зниклими безвісти.
11 липня 1995 року в Сребрениці були вбиті понад 8 тисяч чоловіків та хлопчиків мусульманського віросповідання. Щороку цього дня в Боснії і Герцоговині вшановують пам’ять жертв геноциду. Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти продовжує підтримувати родини та допомагає ідентифікувати останки їхніх близьких.
Чотирирічний конфлікт завершився підписанням Дейтонських мирних угод. Завдяки йому сторони змогли провести обмін полоненими, але так і не розв’язали питання зниклих безвісти.
Незадоволені результатами домовленостей члени родин загиблих влаштовували масові акції протесту: перекривали рух на автошляхах, перевертали машини та закидали будинки камінням. Такими агресивними діями вони хотіли змусити державу, Міжнародний комітет Червоного Хреста та міжнародну спільноту дослухатися до їхніх вимог. Саме вони стали тією рушійною силою, яка дозволила запустити процес пошуку зниклих осіб у Боснії. І саме завдяки їхнім зусиллям були зібрані свідчення та інформація про ті події.
