СБУ та незаконні формування насильно утримують людей для обміну полонених на окупованому Донбасі – правозахисники

Дата: 12 Червня 2018
A+ A- Підписатися

Харківська правозахисна група заявляє, що Служба безпеки України насильно утримує людей для обміну на військових і полонених цивільних, які перебувають у полоні угруповань “ДНР” і “ЛНР”. Окрім цього, до таких злочинів вдаються незаконні збройні формування Донеччини та Луганщини.

Про це під час брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі 11 червня заявив Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи. Правозахисники оприлюднили звіт про насильницькі викрадення на сході України. 

“Йдеться про те, що СБУ формує так званий “обмінний фонд”: шукає людей, які причетні до скоєння злочинів, пов’язаних із сепаратизмом, державною зрадою, тероризмом й інших, які є в підслідності СБУ, затримує їх і пропонує обмін на заручників у “ЛНР” і “ДНР” замість кримінального переслідування і великих строків покарання. Затримані, як правило, погоджуються на обмін”, – зазначають правозахисники.

Після цього, за даними Харківської правозахисної групи, цих людей вивозять у невідомі місця попереднього ув’язнення СБУ, яких за законом у Служби безпеки бути не може. Там затриманих “тримають до обміну без будь-якої комунікації із зовнішнім світом”.

Євген Захаров

“Це може тривати достатньо довго. Це ніщо інше як насильницьке зникнення. На превеликий жаль, СБУ почуває себе абсолютно безкарною у цьому, і ці дії достатньо систематичні”, – додає Євген Захаров.

Правозахисник звертає увагу, що українська влада не врегулювала обміни відкритими актами. Відтак обміни повністю віддані на розсуд розвідувальної служби. Окрім цього, в Україні немає правового регулювання процедур затримання. Про таких громадян не вносять відомості у журналі реєстрації затримання. Також немає належного контролю місць утримання.

“Де саме розташовані ці “таємні тюрми СБУ” – незрозуміло. Окремі свідчення і звіти міжнародних організацій вказують на камери в управліннях СБУ східних міст України”, – йдеться у звіті “Насильницькі зникнення в Україні та зникнення безвісти під час воєнного конфлікту на сході в 2014-2018 роках”, – заявляють правозахисники.

У СБУ ці звинувачення поки що не коментували.

Раніше про так звані “таємні тюрми” українських спецслужб, а також неправомірні утримання людей із боку правоохоронних органів в Україні заявляли, зокрема, у міжнародних правозахисних організаціях Amnesty International і Human Rights Watch. На такі заяви правозахисних організацій українська влада обурювалась та відкидала їхні звинувачення. 

За словами правозахисників, неможливо встановити точну кількість зниклих безвісти, оскільки дані з різних джерел сильно відрізняються.

Вони наводять статистику СБУ на кінець грудня 2017 року. Це відомство заявляє про 403 безвісти зниклих.

“Є відкрита база даних зниклих безвісти, яку раніше вело МВС, а зараз веде Нацполіція. У цій базі також немало даних, і я думаю вони кореспондуються з даними Донецького обласного управління та Луганської військово-цивільної адміністрації. У цю базу потрапили зникнення лише з території, підконтрольній уряду України. Загалом можна очікувати, що, насправді, зниклих людей менше ніж вони вказують, тому що ці органи працюють за заявами про зникнення. Часто буває, що заява була подана, а людина знайшлася чи померла і ніхто в поліцію не повідомив про це. Таких ситуацій багато. Я сам так кілька людей зняв із розшуку”, – зазначив Євген Захаров.

Точну кількість зниклих безвісти також важко встановити через те, що від серпня 2014 року до МВС України з тимчасово окупованих території не надходили заяви про зникнення.

“З другого боку, так званий “Уповноважений з прав людини” так званої “ДНР” заявляла у липні минулого року, що в “ДНР” зникло 509 осіб. Перевірити ми це не можемо. Можемо тільки шукати інформацію різними шляхами”, – розповів Євген Захаров.

Правозахисники вказують, що найповніші дані про безвісти зниклих надають органи місцевого самоврядування. Від них дані отримує громадська організація “Мирний берег”. 

Правозахисники нагадують, що 17 червня 2015 року Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про захист всіх осіб від насильницьких зникнень, але за три роки так і не створила в національному законодавстві належної правової кваліфікації цього злочину. 
 
Євген Захоров вказує, що в українському законодавстві немає згадки, що викрадення може вчиняти представник держави. Він зауважує, що насильницькі зникнення — це одна із найсерйозніших порушень прав людини в Україні. А у деяких випадках, якщо насильницькі зникнення стаються масово за міжнародним гуманітарним правом вони можуть кваліфікуватись як злочин проти людяності.
 
У лютому 2015 року Верховна Рада визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо серйозних злочинів в Україні, скоєних після 20 лютого 2014 року без кінцевої дати. Наразі суд в Гаазі збирає інформацію і вивчає події на сході України, в Криму та під час Євромайдану. МКС визначається, чи є підстави для того, що він розслідував міжнародні злочини в України. 
Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: