Російські суди масово порушують право українців на справедливий суд і фабрикують докази – Комісія ООН

Суди Російської Федерації та створені нею “суди” на окупованих територіях систематично порушують право українців на справедливий суд і використовують сфабриковані докази.

Про це йдеться у звіті Незалежної міжнародної комісії з розслідування порушень в Україні при Раді ООН з прав людини.

Фото: “Мост”

Комісія дослідила проведення судових процесів у контексті повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Для цього експерти вивчили 128 інтерв’ю, 218 документів, 28 відео та 1216 матеріалів із відкритих джерел.

У центрі дослідження опинилися 72 судові процеси. Їх проводили чотири суди в Росії та вісім “судів”, які російська влада створила на окупованих територіях України. Ці справи стосувалися 68 цивільних українців і 60 військовополонених.

У 69 випадках суди винесли обвинувальні вироки, ще три справи залишаються на розгляді. Обвинувачених судили за російським кримінальним законодавством. Найчастіше їм інкримінували тероризм, шпигунство або насильницьке захоплення влади. Суди призначали покарання від восьми до 25 років ув’язнення або довічні строки.

Порушення базових гарантій справедливого суду

Комісія встановила, що під час цих процесів суди порушували основні гарантії справедливого суду, передбачені міжнародним правом прав людини та міжнародним гуманітарним правом.

Йдеться, зокрема, про порушення таких принципів:

• презумпції невинуватості;
• заборони застосовувати закон заднім числом;
• права не свідчити проти себе;
• права не визнавати вину під примусом;
• права на розгляд справи незалежним і неупередженим судом.

Крім того, російська влада депортувала цивільних українців до Росії, щоб судити їх там. Такі дії суперечать міжнародному гуманітарному праву.

Ще одним порушенням стало те, що російські суди відмовляли українським військовим у статусі військовополонених. Російська влада пояснювала це тим, що нібито проводить “спеціальну військову операцію”. Зокрема, суди засуджували військовополонених із підрозділів “Азов”, “Айдар” та “Донбас” лише через їхню службу в цих частинах. При цьому суди ігнорували норму міжнародного гуманітарного права, яка забороняє карати комбатантів лише за участь у бойових діях у складі армії своєї держави.

Росія також поширила дію свого кримінального законодавства на окуповані території України та підпорядкувала їх своїй судовій системі, що також суперечить міжнародному гуманітарному праву.

Серед обвинувачених були чоловіки і жінки віком від 18 до 74 років на момент затримання. Також у справах фігурували троє 16-річних хлопців і одна 17-річна дівчина.

Російські суди переслідували людей за дії, які нібито відбувалися на окупованих територіях шести областей України, в Автономній Республіці Крим, а також у Курській області Росії.

Серед обвинувачених були:

• працівники Запорізької атомної електростанції;
• колишні учасники антитерористичної операції;
• родичі військовослужбовців Збройних сил України;
• військовополонені з окремих українських підрозділів.

Також Комісія встановила, що російські силові структури систематично фабрикували докази для судових процесів.

Катування та інші порушення під час утримання

Співробітники ФСБ, Слідчого комітету Росії та інших органів застосовували тортури і жорстоке поводження, щоб змусити людей визнавати провину, підписувати документи та давати свідчення проти себе або інших.

У деяких справах дати затримання в документах не збігалися з фактичними. Людей певний час утримували без офіційної реєстрації, а їхнє місцезнаходження залишалося невідомим.

У цей період окупанти збирали або створювали “докази”, які згодом приймали суди.

Свідки також повідомляли про численні суперечності у матеріалах справ. У деяких випадках обвинувачені фізично не могли вчинити інкриміновані дії, оскільки перебували в іншому місці.

Частину свідчень проти обвинувачених давали співкамерники після того, як самі пережили насильство. Інколи свідками виступали люди, яких обвинувачені ніколи не бачили, або анонімні свідки.

В одному випадку суд визнав цивільну жінку винною у вбивстві чоловіка, з яким вона ніколи не була знайома. Після завершення процесу головна свідка зізналася їй, що співробітники ФСБ змусили її дати такі свідчення.

Маніпуляції зі свідченнями

Слідчі також інсценували затримання і “місця злочинів”, записували ці відео та використовували їх у суді.

Такі матеріали російська влада передавала і державним медіа для пропаганди.

Під час розслідувань і судових процесів російська влада утримувала обвинувачених у місцях несвободи, де раніше вже фіксували масове застосування катувань.

За даними Комісії, затримані переживали незаконне утримання, депортацію або переведення до ізоляторів у Росії чи на окупованих територіях, насильницькі зникнення, тортури, сексуальне насильство, включно зі зґвалтуванням, а також жорстоке та нелюдське поводження.

Свідки розповідали, що російські окупанти застосовували тортури навіть під час перевезення до суду або в приміщеннях судів. Судді та прокурори ігнорували видимі сліди побиття на обвинувачених.

Російська влада також змушувала родичів обвинувачених свідчити проти своїх близьких.

Щоб добитися цього, окупанти затримували родичів і погрожували їм. У деяких випадках вони заявляли, що завдадуть шкоди затриманим, якщо родичі не співпрацюватимуть.

Ігнорування позиції захисту

Суди зазвичай не брали до уваги аргументи обвинувачених або їхніх адвокатів.

Навіть коли захист заявляв, що слідчі отримали свідчення під тортурами, суди відхиляли ці доводи. В одному з вироків суд спирався на свідчення правоохоронців, які проводили розслідування, щоб відкинути заяви про катування.

Комісія встановила, що судді не діяли незалежно і не дотримувалися принципу неупередженості.

У багатьох вироках суди з самого початку виходили з того, що обвинувачені винні. Судді здебільшого підтримували позицію обвинувачення і ігнорували аргументи захисту.

Люди, які пройшли через такі процеси, розповідали Комісії, що сприймали суди як постановку з наперед визначеним результатом, де судді виконували отримані вказівки.

Ще до початку судових процесів російські державні медіа та пов’язані з владою канали у соцмережах поширювали версію слідства як доведену. У таких матеріалах обвинувачених називали “нацистами” або людьми, здатними на тяжкі злочини. Це формувало в суспільстві упереджене ставлення до підсудних і підривало їхні шанси на справедливий суд.

Наслідки для обвинувачених і їхніх родин

Кримінальні переслідування без реальної можливості захистити себе мають тяжкі наслідки для обвинувачених і їхніх родин. Як зазначають експерти комісії, тривале ув’язнення, насильницькі зникнення, депортації, катування та сексуальне насильство завдають людям глибоких фізичних і психологічних травм. Довгі строки ув’язнення також змушують родини жити в постійній невизначеності щодо того, чи побачать вони своїх близьких знову.

У деяких випадках люди поверталися в Україну під час обмінів полоненими. Однак більшість засуджених залишаються у російських тюрмах.

Жінки, які часто залишаються на окупованих територіях без чоловіків чи синів, стикаються не лише з емоційними втратами, а й з економічними труднощами.

Ті, хто повертається з полону, часто мають серйозні фізичні та психологічні наслідки. Якщо вони походять з окупованих територій, їм складно повернутися додому через ризики для безпеки. Через це багато людей змушені починати життя заново, шукаючи житло і роботу.