Правозахисники закликають до співпраці державні органи у документуванні міжнародних злочинів

Багато воєнних злочинців уникнуть відповідальності.

Так вважає виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Аркадій Бущенко, йдеться  на сторінці правозахисної організації.

“Ми не можемо розраховувати на те, що коли скінчиться війна, то ми тоді займемося розслідуванням злочинів, які були вчинені під час військового конфлікту, бо докази зникають. Це властивість доказів. А це означає, що багато воєнних злочинців уникнуть відповідальності, багато жертв не отримають ані компенсації, ані навіть певної справедливості бачити злочинців засудженими. Тому ми не можемо чекати”, – каже він.

Правозахисник наголосив, що розрізнена праця у напрямку документування шкодить справі і запросив до спільної роботи державні органи.

Деякі механізми співпраці з СБУ та МВС не є досконалими, каже керівник аналітичного напрямку УГСПЛ, в рамках якого діє Центр документування, Олег Мартиненко. Він вказує на близько 350 матеріалів, які можуть стати потенційними справами, втім їхня доля не є певною через певну “підвішеність”, з якою слідчі не можуть собі дозволити працювати.

Правозахисники вказують на неефективність механізму супроводу людей, які вийшли з полону.

Геннадій Щербак, голова громадської організації “Мирний Берег” повідомив про 12 чоловік, які вийшли з полону і не були вчасно задокументовані. Наразі цінна інформація, носіями якої вони були, втрачена, оскільки деякі з них загинули, а деякі повернулись на фронт.

Також часто полонені протягом місяців не можуть вилучити себе з баз розшуку після того, як вони вийшли з полону, нарікають експерти.

Олег Мартиненко пояснює, що ефективне фіксування фактів злочинів необхідне задля історичної правди.

“Саме історичну правду видають як продукт ці центри документування, яким користується, після аналітичного опрацювання, значно ширший спектр зацікавлених людей. Це, звичайно, і органи правосуддя. Це і ті люди, що пишуть закони. Це люди, що добиваються виконання цих законів. Це різноманітні релігійні та етнічні спільноти, які використовують історичну правду для аргументації та розвитку своїх спільнот. І таким чином Центр документування – це не стільки центр розслідування, скільки саме центр фіксації для встановлення історичної правди”, – каже він.