“Правда робить людину вільною, а значить переможною”: у Києві показали документальний фільм про утиски священників в окупованому Мелітополі

У столиці 29 травня відбувся спеціальний показ документальної стрічки No God But Theirs (“Не буде Бога, крім їхнього”), створеної командою журналістів-розслідувачів The Kyiv Independent. Фільм створено англійською мовою для міжнародної аудиторії, тож київську прем’єру провели з українським перекладом. Захід зібрав велику кількість глядачів – зал був переповнений, а після показу відбулася дискусія з авторами про створення стрічки та її меседж.

Про це пише журналістка видання ZMINA.

Скриншот з фільму

Основна тема стрічки – переслідування християнських спільнот в окупованому Мелітополі. Журналісти висвітлюють репресії, яких зазнають як священники та пастори, так і віряни, зокрема протестанти й греко-католики: арешти, допити, обшуки, закриття церков і вилучення їхнього майна.

Часто їм доводиться залишати місто або діяти підпільно через постійний тиск. У фільмі є свідчення пасторів протестантської церкви “Слово життя” Дмитра Бодю, церкви “Благодать” Михайла Бріцина, церкви євангельських християн Ігоря Іващука та греко-католицького священника Олександра Богомаза. Усі вони розповідають про реалії релігійного життя в окупації.

“Зранку до мене додому приїхала невелика “армія”, яка оточила весь район. Люди перестрибнули через паркан у повній амуніції й зі щитами. Це була комедія. Я двері відчинив – вони направили на мене зброю. Ми зайшли всередину. Вони обшукали весь будинок, забравши з собою комп’ютери, телефони, всі носії, документи. З дому повезли в церкву, де допитували та знову обшукували. Мене звинуватили у співпраці з ЦРУ. Казали, що їм потрібні мої канали зв’язку у США. Говорили, що я координую підпільну діяльність у місті, керую протестами, фінансую ЗСУ“, – розповідає у стрічці про своє затримання Бодю, якого згодом окупанти відпустили.

Мелітополь опинився під контролем Росії в перші дні широкомасштабної війни. На тлі загального хаосу церкви стали для місцевих жителів не лише духовною опорою, а й символом єдності та спротиву. Це викликало особливу агресію з боку окупаційної влади, яка реагувала репресіями. У хід йшла пропаганда, духовенство звинувачували в зберіганні зброї чи співпраці з українськими військовими.

Розслідування авторів фільму дозволило виявити конкретних посадовців, які причетні до цих релігійних переслідувань. Серед них — представник окупаційної адміністрації Запорізькій області Артем Шарлай. Він з початку 2000-х відстоював проросійські позиції у Запоріжжі, де на той час проживав. Потім колаборант підтримував “Антимайдан”, а пізніше приєднався до бойовиків терористичного угруповання “ДНР”. А у 2022 році почав боротися з “сектами” на окупованій території.

Скриншот з фільму

Як з’ясували журналісти, керівником департаменту внутрішньої політики окупаційній адміністрації був Олександр Данилов. Свого часу, проживаючи у Криму, він працював на адміністративних посадах та відверто підтримував проросійську сторону. Після повномасштабного вторгнення чоловік переїхав до Мелітополя.

У одному підрозділі з Даниловим працює Андрій Зінченко, який теж 2000-х роках виступав проти різних релігійних організацій. Чоловік свого часу керував центром “Діалог”, де нібито рятували людей від впливу “протестантських церков”. Є ймовірність, що він давно співпрацював з УПЦ Московського патріархату.

Очолює всіх названих екснардеп та всевдогубернатор Євген Балицький. Саме він підписав розпорядження про заборону всіх “неугодних” церков, позбавивши їх усього рухомого та нерухомого майна.

“Він же сам мелітопольський, знає вплив мелітопольських церков, він знає особисто людей, пасторів, священників, чим вони займалися. Я думаю, що його ненависть саме до того, що хтось намагається жити не так, як він собі уявляє, це просто його дратує. Тому злість на цих священників, злість на цих пасторів, дає йому оцю ненависть, вона підживлює його бажання зачистити все геть“, — говорить у фільмі Брицин.

Окупанти у відібраних приміщеннях церков розташували свої органи влади: “міністерство молоді Запорізької області”, “міністерство культури” та “міністерство внутрішніх справ”.

Під час обговорення фільму Брицин наголосив на тому, що після окупації міста люди дуже змінилися. Давні друзі намагаються зробити вигляд, що вони тебе не знають. На його думку, у такі важкі моменти важливо зрозуміти для себе, на яку сторону ти стаєш.

“Диявол намагається захопити кожну душу. Він окуповує гріхом. І коли місто окуповане гріхом, кожний вирішує, на якому він боці. Чи хочеш ти стати на сторону добра? Чи хочеш ти стояти за правду? Чи там десь заховався, ухилився, зрадив тощо. Ті, що сьогодні вмирають та захищають країну, це не лохи, а герої, які стоять на стороні добра. Якщо ти хочеш стояти на стороні добра, тобі доведеться робити складний вибір вже сьогодні, бо окопи є у житті кожного. Правда робить людину вільною, а значить переможною”, – каже пастор.

За словами головної редакторки The Kyiv Independent Ольги Руденко, фільм покликаний не лише задокументувати факти, а й звернути увагу західної аудиторії на цю проблему. Особливо важливим він може стати для американського суспільства, де релігійна свобода має надзвичайне значення. Переслідування протестантських громад у XXI столітті в Європі – потужний сигнал, що порушення прав людини на окупованих територіях потребують міжнародної реакції.

Нагадаємо, російське повномасштабне вторгнення в Україну значно погіршило становище церков та інших релігійних громад. На окупованих територіях майже всі релігійні спільноти стикнулися з репресіями, частину з яких російська влада використовувала роками до цього у себе в країні. 

До того ж деякі релігійні споруди розграбували російські військові або ж закрила чи перепрофілювала в адміністративні будівлі окупаційна влада. Захоплення релігійних споруд російською армією та використання їх як військових баз або для прикриття вогневих позицій призводить до ще більших руйнувань. 

Найбільше церков, молитовних будинків, синагог і мечетей росіяни зруйнували: 

• на Донеччині (щонайменше 146); 
• на Луганщині (щонайменше 83); 
• на Херсонщині (щонайменше 78);
• на Київщині (73); 
• на Харківщині (щонайменше 62),
• на Запоріжжі (щонайменше 51);
• на Миколаївщині (щонайменше 41).

За конфесійною ознакою від російської агресії постраждало найбільше православних храмів (щонайменше 246), а більшість з них (187) – це храми УПЦ (МП). Великим називають дослідники й масштаб руйнувань молитовних будинків євангельських церков – загалом щонайменше 206. Окрім цього, 32 релігійні споруди захопили російські військові чи окупаційна влада.

На окупованих територіях церкви опинилися сам-на-сам із російськими військовими. Спочатку, як звертають увагу дослідники, росіяни не приділяли їм уваги, не вважаючи самостійними та впливовими суб’єктами громадянського суспільства, але невдовзі священників і пасторів почали безпідставно звинувачувати. 

Серед звинувачень були співробітництво зі Службою безпеки України, зберігання зброї, перевезення вибухівки, заклики до збройного повстання проти окупаційної влади. Принаймні декілька священників, які мали канонічний зв’язок із Московським патріархатом, пережили погрози, напади, незаконні арешти й тортури за те, що зберегли українську ідентичність.

Раніше ZMINA повідомляла про те, що станом на січень 2025 року з початку повномасштабного вторгнення від рук російських окупантів загинули 67 служителів різних українських церков і релігійних організацій.