“Працівниці СІЗО могли схопити за волосся і вдарити головою об стінку”: як окупанти утримують бранців у Курському СІЗО №1
Від початку повномасштабної війни СІЗО №1 у Курську став одним з основних місць утримання українських полонених – військових і цивільних, чоловіків і жінок. Як розповідають самі бранці, жінок там змушували співати гімн Росії – на повний голос, подекуди аж до хрипоти. Отримати медичну допомогу було надзвичайно складно, а коли лікаря таки викликали, він і сам міг відмовитися приходити.
Про це пише Медійна ініціатива за права людини з посиланням на слова українців, яких утримували у Курському СІЗО.
Фото: Медійна ініціатива за права людиниСлідчий ізолятор №1 у місті Курськ – це комплекс будівель, який складається з одного старого корпусу та трьох нових, розрахованих на утримання понад 900 осіб. Кожна камера, згідно з офіційною інформацією, розрахована на 4 осіб, однак звільнені з полону українці розповідають, що у кожній камері було від 12 до 22.
У цьому СІЗО впродовж одного місяця перебувала жінка, на імʼя Анна. Вона каже, що у шестимісній камері їх було 11. Місця не вистачало, але у порівнянні з попередніми місцями утримання умови тут були дещо кращими.
“Тут був нормальний туалет, повністю відділений від основної кімнати. Вікна були без ґрат, але з двору затягнуті плівкою, тож нічого не було видно. Ми могли відчиняти вікно самі, коли забажаємо”, — розповідає жінка.
День для українських бранців у Курському СІЗО розпочинався о 6:00. Прокидалися вони під гімн Росії, який усі зобовʼязані були співати. Полоненим також видавали надруковані тексти пісень і віршів, у яких прославляли Росію. Їх впродовж години треба вивчити напамʼять. Радіо також грає весь день, вимикати його заборонено.
Після цього – сніданок. Його розносять місцеві в’язні, яких залишили у СІЗО як обслуговуючий персонал. У кожній камері призначають чергового, який доповідає про ситуацію в камері, коли туди заходить хтось з охорони. Він також стежить за посудом, який видають.
Фото: Медійна ініціатива за права людиниПотім починаються допити. На них забирають не всіх, прізвища називають вибірково. Далі – обід і вечеря. За словами полонених, найжорсткішим випробування в цьому ізоляторі є нестача їжі. Її часто забирали охоронці та показово їли поблизу камер з полоненими. Після цього рештки каші заливали холодною водою та віддавали бранцям.
Щовечора камери обовʼязково перевіряли на наявність заборонених речей, а раз на тиждень проводили ретельну перевірку – так званий “шмон”.
Впродовж дня полоненим не можна сідати на ліжка. Сидіти можна виключно на лавці чи підлозі. Часом окупанти приносять проросійську літературу: один читає, а решта мають слухати.
“Саме жінки – працівниці СІЗО були дуже злими. Вони могли схопити за волосся і вдарити головою об стінку”, – згадує Анна.
Також вона розповідає, що за місяць перебування в ізоляторі в душ жінок водили лише тричі. На всі процедури полонені мають 5 хвилин, жодних засобів особистої гігієни їм не надають. Туалетного паперу чи мила також майже ніколи не було.
Фото: Медійна ініціатива за права людиниЗагалом перебування в Курському СІЗО №1 українці описують, як “терпиме”. Катувань і жорстоких побоїв тут менше, ніж в інших місцях утримання. Також багато полонених вірять, що коли людину переводять у Курськ, то її, ймовірно, готують до обміну. Водночас Медійній ініціативі за права людини відомі випадки, коли після потрапляння в Курський СІЗО полонених обмінювали як за день чи місяць, так і відправляли далі – в інші місця утримання.
Нагадаємо, що близько 650 українських військовополонених і цивільних заручників утримують у СІЗО №2 міста Новозибків Брянської області, що за 65 км від кордону з Україною. Дехто перебуває там уже 11 місяців. З полонених регулярно знущаються, тримають голодними та допитують.
Коаліція “Україна. П’ята ранку”, до якої входить ZMINA, збирає та документує воєнні злочини та злочини проти людяності під час російського вторгнення для національних та міжнародних механізмів правосуддя.
Такими злочинами вважають:
- невибіркові обстріли цивільних об’єктів;
- умисні вбивства та заподіяння тяжких страждань;
- викрадення і незаконні арешти цивільних;
- катування і нелюдське поводження;
- зґвалтування;
- мародерство;
- примус українських громадян служити в збройних силах РФ;
- використання населення як “живих щитів”;
- депортація до Росії чи на окуповані нею території;
- напади на військових, які припинили брати участь у воєнних діях;
- віроломне використання форми чи знаків протилежної армії, емблеми Червоного Хреста;
- використання забороненої зброї (наприклад, касетних боєприпасів);
- використання отруйних речовин;
- напади на релігійні й культурні установи тощо.
Надсилайте інформацію і докази про такі злочини у вашому населеному пункті на електронну адресу info@humanrights.org.ua. Перед цим ознайомтеся з детальною пам’яткою, як робити це правильно.
Якщо ви стали потерпілим або свідком тортур, залиште інформацію про себе в онлайн-формі або ж напишіть на електронну адресу oh@humanrights.org.ua. Наш представник зв’яжеться з вами.
