Чи можна відповідати на мову ворожнечі російських ЗМІ тим самим?
Українські журналісти не мають вдаватися до мови ворожнечі у відповідь на аналогічні дії російських ЗМІ, адже тоді не відрізнятимуться від них.
Як передає кореспондент Центру інформації про права людини, таку думку висловив доктор наук із соціальних комунікацій, завідувач кафедри журналістики Ужгородського університету Юрій Бідзіля на презентації дослідження “Мова ворожнечі в інформаційному просторі Криму”.
“Ми не можемо відповідати тим самим, тією ж палкою. Чим ми тоді будемо кращі, якщо будемо відповідати на мову ворожнечі мовою ворожнечі, якої у нас, до речі, повно, — зазначив Юрій Бідзіля. — Українські ЗМІ також подають цитати з мовою ворожнечі без коментарів експертів, які б вказали, що це розпалювання ворожнечі. А тоді активна фаза ворожнечі переходить у коментарі, бо читачі не добирають висловлювань”.
Юрій Бідзіля вказує, що наразі мова ворожнечі в Україні поширюється на Закарпатті на адресу угорців як національної меншини.
“Кажуть: “От вони живуть і не навчились української мови”. Так це наша ж проблема, що за 25 років ми не навчили їх української мови”, — коментує він.
“Говорять, Орбан (Віктор Орбан, прем’єр-міністр Угорщини — ред.) підтримує Путіна, а закарпатські угорці підтримують Орбана. Це не так. По-перше, вони не підтримують усі дії Орбана, а, по-друге – люди в Угорщині далеко не забули, що зробив Радянський Союз, коли радянські танки були в Будапешті. Так само закарпатські угорці не забули, що їх арештовували і відправляли у концентраційні табори як “посібників німецького нацизму”: 20 тисяч чоловіків віком 18 — 60 років упродовж 1945 — 47 років”, — каже він.
Юрій Бідзіля вважає, що в Україні не вистачає аналітичної журналістики. Українці не можуть орієнтуватись, читаючи лише новини.
“Замість аналізу виставляють сенсацію. Бо чим страшніше — тим краще, бо воно збирає більшу кількість лайків. Але ж суть журналістики не в цьому, а в об’єктивності. В умовах інформаційної війни не потрібно підливати оливи у вогонь. Регіони й так наелектризовані”, — переконаний експерт.
Правозахисниця Кримської правозахисної групи Ірина Сєдова сподівається, що в Україні з’явиться дослідження мови ворожнечі в регіональних ЗМІ. За її словами, прояви мови ворожнечі в Україні у порівнянні з інформаційним простором Криму — нечасті. Вона вважає, що регіональні журналісти погано розуміються, що таке мова ворожнечі і намагаються реагувати нею на російську агресію.
Експерт переконаний, що на окупованих територіях мова ворожнечі масова через латентну стадію інформаційної війни, яка відбувалась до російського вторгнення в Україну. За його словами, вона полягала у створенні міфологем “В Росії жити краще, ніж в Україні”, “росіяни державотворча нація, а в Україні ніколи не було держави”, “українці не здатні бути державобудівниками”, “росіяни — старші брати”, “бандерівці”.
“Я помічав тенденцію, що на телевізорах кримських готелів можна було знайти один український канал. Як правило, Перший національний, на якому того часу не було, що дивитись, а все решта — російські телеканали. Ми інформаційно почали втрачати ці території. Через це росіянам нічого не вартувало розгорнути мову ворожнечі”, — каже він.
Експерт переконаний, що наразі на півострові розпалюється ворожнеча, аби виправдати російську окупацію.
“Це робиться, аби показати, що ми не просто так Крим “відібрали”. Ми зробили це, щоб вас врятувати, бо на вас їхали “бандерівці”, вас тут хотіли всіх українізувати, вас хотіли тут перевбивати, а “російськомовних краще порізати і їхню кров зранку пити”, — переконаний Юрій Бідзіля.
Нагадаємо, 28 березня правозахисники презентували у Києві першу доповідь “Мова ворожнечі в інформаційному просторі Криму”, яка розкриває, як після окупації в Криму розпалювалась мова ворожнечі. Під час презентації правозахисники закликали українську владу переслідувати винних у мові ворожнечі, а міжнародну спільноту — запроваджувати санкції проти російських телеканалів, які захопили українські частоти на півострові.
