Лікарі місць несвободи мають підпорядковуватись МОЗу – Лутковська
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська нарікає на відсутність політичної волі в реформуванні надання медичної допомоги в місцях несвободи. Однак за відсутність реформування українські громадяни платять свої податки, кажуть правозахисники.
Про це повідомляє кореспондент Центру інформації про права людини.
“У нас є спеціальне законодавство, яке регулює питання, яким чином має надаватись медична допомога в пенітенціарній службі, взаємодіючи з відповідними управліннями охорони здоров’я. Але ми досить часто фіксуємо випадки, коли пенітенціарна служба звертається до відповідного Управління охорони здоров’я, однак Управління вже протягом місяця не може визначити клініку, в якій би людині надали необхідну медичну допомогу. Хоча ця медична допомога має бути достатньо екстреною”, – каже Валерія Лутковська.
За словами Омбудсмана, сьогодні в українській владі не існує політичної волі, аби реформувати систему охорони здоров’я в місцях несвободи.
“Про реформи ми говоримо давно. Ми ще в 2014 році видали спеціальну доповідь, яка була направлена в парламент в частині того, яким чином забезпечується право на медичну допомогу в слідчих ізоляторах. І вже тоді почали говорити про те, що МОЗ нарешті має здійснити свою компетенцію повністю у всій державі. Не існує політичної волі в тому, щоб модернізувати медичну допомогу в місцях несвободи, реформувати її, забрати її в систему охорони здоров’я і зробити лікаря незалежним”, – вважає Валерія Лутковська.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини категорично наполягає на незалежності лікарів від адміністрацій пенітенціарних закладів. Лікарі, як правило, не фіксують факти катувань чи жорсткого поводження, що унеможливлює подальше розслідування органами прокуратури.
“До тих пір, поки лікар буде ходити в погонах, у мене виникатиме питання, що виконує лікар – свій обов’язок, як лікар, чи наказ, який він отримав, як людина, яка носить погони? Навіщо робити проблему, якщо ті тілесні ушкодження, з якими людина приїхала, не важкі і можна їх не фіксувати у медичній картці! Але для прокуратури, яка потім розбирається і з нашим клопотанням також стосовно відкриття кримінального провадження, стосовно катування людини – це обов’язковий і вагомий факт. Без нього кримінальне провадження відкрито не буде”, – підсумовує Валерія Лутковська.
Представник Уповноваженого з питань реалізації національного превентивного механізму проти тортур Юрій Бєлоусов переконаний, що лікарі пенітенціарної системи мають підпорядковуватись Міністерству охорони здоров’я.
“Це ненормально, коли лікар підпорядковується начальнику колонії, залежить від нього щодо виплати заробітної плати, преміювання, кар’єрного зростання, ще й має певне звання. Ця людина буде виконувати вказівки керівника закладу, а не послуговуватись міжнародними стандартами і пам’ятати про клятву Гіпократа”, – переконаний Юрій Бєлоусов.
Як приклад порушень прав людини на медичне обслуговування Юрій Бєлоусов згадує заявника у Львівському слідчому ізоляторі. Чоловік, який має суттєве захворювання хребта, виражений больовий синдром, вже більше року не отримує медичну допомогу.
Чоловікові в Миколаївському слідчому ізоляторі 18 липня 2014 року встановили перелом стегнової кістки. Через десять днів лікар-травматолог призначив оперативне лікування. А вже 2 липня 2015 року під час чергового огляду лікар-травматолог встановив неправильно зрощений перелом стегнової кістки. “Тобто людині своєчасно не надали медичну допомогу і кістка зрослась сама собою. Зараз її заново треба ламати”, – пояснює Юрій Бєлоусов.
Правозахисники Національного превентивного механізму (НПМ) та офіс Уповноваженого регулярно акцентують увагу на неналежному лікуванні хворих на туберкульоз в закладах пенітанціарної системи.
“Такі люди згідно нормативів мають лікуватись в спеціалізованих закладах Міністерства охорони здоров’я. Слідчі ізолятори не є такими закладами. Особливо, коли людина має заразну форму туберкульозу. Тобто це загроза не лише для неї, а й для оточуючих: для персоналу, для родичів, які приходять відвідувати”, – розповідає Юрій Бєлоусов.
Так, наприклад, в Артемівському слідчому ізоляторі на Донеччині монітори НПМ виявили понад 30 людей із відкритою формою туберкульозу, яких не доправляли на лікування до спеціалізованих закладів МОЗу.
Засуджений у Менській виправній колонії помер через те, що лікарі запізно діагностували йому ВІЛ/СНІД.
Офіс Уповноваженого має навіть факти, коли важкохворих засуджених повертають до місць несвободи із відомчих лікувальних закладів.
“Кілька місяців відбувалось узгодження з центральним апаратом для того, щоб людину направили на лікування. Вона прибуває, а працівники змушують писати відмову і людину відправляють назад. Це було, до прикладу, в Темнівській виправній колонії №100 на Харківщині”, – каже Юрій Бєлоусов.
У Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) існує чітка і розвинута практика, згідно з якою ненадання адекватної медичної допомоги прирівнюється до катувань, каже Валерія Лутковська. А відтак Україна має звертати особливу увагу на порушення прав людини на медичне обслуговування в місцях несвободи.
