“Дощові хробаки здавались смачнішими за шоколад”: військовий із Чернігова Олексій Ануля розповів про катування й голод у російському полоні
Військовослужбовець ЗСУ Олексій Ануля потрапив у полон до росіян в березні 2022 року. У російській колонії його били щодня, безперестанку і без причини. Зламали ребра й пальці на руках. На великому пальці правої руки іржавим ножем перерізали сухожилля, бо він цим пальцем буцімто натискав на курок, стріляючи по російських військових.
Про знущання, які він пережив у полоні сил РФ за дев’ять місяців, Олексій розповів “Текстам”.
Олексій Ануля після дев’яти місяців російського полону. Фото з особистого архіву ОлексіяКонтузія, пограбування, полон
У березні Олексія Анулю контузило й поранило уламками у бою за село Лукашівка, що під Черніговом.
“Я скинув бронік і каску, щоб легше було, і заховався в канаві, де пробув 12 годин. Закопувався в сміття, ховався в очереті”, – розповідає Олексій.
Коли росіяни пройшли, він вирішив вибиратися з-під Лукашівки та шукати допомоги. Однак між селами Лукашівка й Слобода на Чернігівщині його затримали четверо російських військових. Спочатку, за словами Олексія, вони хотіли його лише пограбувати – відібрали німецькі черевики, ремінь із написом “Пентагон”, ніж, японський годинник “Касіо”. Однак їхній командир наказав полонити його.
Вони зв’язали Олексія й повезли до свого штабу в Іванівку. Звідти його перевели ближче до білоруського кордону – у Ріпкинський район. Там у закинутій будівлі була катівня.
Олексій згадує, що найагресивніше в тій катівні поводився один кавказець. Він, зокрема, за словами військового, ґвалтував полонених.
Одного разу Олексію наказали повністю роздягнутися. Руки зв’язали за спиною та підвісили за них до стелі. Пальцями ніг він ледь торкався підлоги:
“Так я провисів шість днів. Дивом врятувався, бо поруч почала працювати наша артилерія. Мене зняли й дозволили одягнутися”.
Через деякий час Олексія та інших полонених вивезли до Росії, у наметове містечко під Курськом, де він пробув 12 днів. Час від часу там його теж били. Потім полоненого відвезли до курського СІЗО №1, де він провів 40 діб.
У Курську, за словами Олексія, збирали картотеку на кожного полоненого: брали зразки ДНК, крові, нігтів, волосся. Росіяни також вимагали у полонених дати доступи до сторінок в соцмережах. Передивлялися все, читали листування. Якщо полонений не міг згадати паролі, росіяни били з усієї сили, згадує Олексій. Військовим РФ було важливо відстежити, хто брав участь у Революції гідності чи в інших протестах у Києві, у кого є родичі в Росії.
Пекло чекало попереду
5 травня Олексія та інших полонених відправили літаком до Тули, а звідти до Донської колонії №1.
“Прийомка” була жорстка. Били палицями, дубинками, електрошокерами. Нікого не пропускали. Уже тоді я не міг ступати на ногу – гнила”, – згадує колишній полонений.
Його били щодня та без причини, починаючи з шостої ранку і впродовж всього дня: на перевірці, перед прогулянкою, а в прогулянковому дворику били іще сильніше. Й бити могли від 15 хвилин до півтори години:
“Кров ішла з голови, рук, ніг, анального отвору. Ребра, пальці на руках зламані. Спеціально били по хворій нозі”.
За його словами, полонених били не тільки чоловіки, а й жінки.
Знущалися з усіх утримуваних без виключення, зокрема й зі строковиків, яким було по 18–19 років.
“Їм видряпували літеру Z цвяхом на щоках, щоб відрізняти від контрактників”, – згадує Олексій.
Під час одного з допитів чоловікові наказали стати на коліна й охоронець почав бити його по сідницях кухонною дошкою. Потім, за словами Олексія, росіянин узяв два великі електрошокери та приставляв до тіла полоненого, поки вони не розрядилися.
“Шокер застосовували майже під час кожного катування”, – розказує чоловік.
Олексій Ануля після 10 місяців реабілітації. Джерело: “Тексти”108 днів у карцері
Карцер – одиночна камера в підвальному приміщенні з цвіллю, згадує Олексій. За законами Росії, людина може перебувати там 10 діб. Чоловіка тримали – 108 діб. Щоб не губитися у датах, на стіні біля умивальника він кожного дня робив насічки.
У СІЗО на сніданок давали дві ложки крупи-січки. Воду, у якій відварювали гречку чи рис. Навіть крупинки не траплялося. Шматок хліба. На обід був типу суп із капустою, на друге знову січка, розмішана з водою.
“У Курську ще давали риб’ячі варені кишки з головами. Їв усе”, – згадує Олексій.
Одного разу, розказує чоловік, він приніс із вулиці дощового хробака. Замотав його в ганчірку й поклав у зливний бачок. Через тиждень хробаків там суттєво побільшало.
“Шоколад не їв після полону з таким задоволенням, як тоді дощових черв’яків”, – каже Олексій.
У карцері полонених майже не годували. Олексію, за його словами, довелось полювати за мишеням і жирним пацюком. Однак наглядачі це зрозуміли й отруїли пацюка. Тоді полонений став ловити мишеня.
“Зір падав, бо били постійно по голові й було темне приміщення, де постійно блимала фіолетова лампочка. Однак загострився слух, тому чув, де мишеня бігало”.
Зрештою він зловив гризуна, однак охоронці побачили через камери відеоспостереження рух та прийшли покарати за це.
“Щоб мишеня не втекло, кидаю до рота. Притискаю зубами, щоб не побігло в стравохід. Воно обгризає мені піднебіння, прокушує язик. Хвіст як пропелер у всьому роті. Дряпає кігтями. Мені, коли вони заходять, треба доповідь зробити. А я не можу, бо не хочу відпускати їжу. Кілька днів до того не їв, нічого не давали”, – згадує Олексій.
Не випустив він мишеня із рота навіть тоді, коли його били по правій нирці – синьо-зелена гематома ще довго не сходила з того місця.
“Я заповз до камери по фекаліях на підлозі, бо протікала труба. Ледь є сили встати, а на душі радісно. Болю не відчував. На рівні підсвідомості розумів, що їм м’ясо. І це мені допоможе дожити до ранку. У роті смак крові й печінки. Ніби свинець облизуєш. Шерсть застрягла між зубами. Виплюнув лише мишачі зуби. Хвіст жував довго, як жуйку”, – згадує Олексій.
За його словами, медичної допомоги росіяни не надавали. Якщо полонений скаржився, що болить рука чи нога, лікар робив поверхневий огляд. Однак щойно полоненого повертали назад до камери, охоронці били саме по тих місцях, які боліли.
Щочетверга полонених водили в баню. Давали хвилину, щоб помитися. Проте баня була черговим місцем катувань.
“Росіяни напивалися цього дня, нас змушували нахилитися і водили електрошокером по мокрих тілах. Дерев’яними молотками-киянками лупили по хребту. Мені так зламали три хребці. Також били гумовими палицями”, – каже Олексій.
У грудні, після чергових катувань, чоловік почав думати про самогубство:
“У мене вже було заготовлене скручене простирадло, на якому планував повіситися. Тільки закидаю на решітки нар, аж переді мною з’являється силует покійної бабусі. Вона померла незадовго до війни. Ходить, миє умивальник і каже, що рано мені, що я ще дітям подарунки на Новий рік не купив”.
Це зупинило чоловіка. Однак наглядачі через відеоспостереження побачили, ніби Олексій з кимось говорить, за що його знову побили.
В останній день 2022 року Олексія та ще 139 українських військових повернули з російського полону. Реабілітацію він проходив 10 місяців.
“Щодня до полону я бігав по 15 кілометрів і підтягувався 35 разів. Був чемпіоном СНД із кікбоксингу, майстром спорту, працював охоронцем. А зараз і кілометр пройти важко, немає жодного здорового органа”, – каже Олексій.
Нагадаємо, як зазначають у своєму звіті ОБСЄ, практика жорстокого поводження та катування українських військовополонених у РФ частіша та послідовна. До того ж росіяни влаштовують показові судові процеси над комбатантами та звинувачують їх у “тероризмі”, що суперечить міжнародному гуманітарному праву.
За словами постраждалих й свідків, полонених жорстоко били, катували струмом, утримували у незручних позах, довго тримали у наручниках, застосовували сексуальне насильство, включаючи примусове оголення, імітували страту.
