До Громадської ради при Міністерстві ветеранів пройшла низка праворадикалів

До Громадської ради при Міністерстві в справах ветеранів України потрапили 11 представників новоствореної ініціативи “Праві ветерани”. Низка з них дотична до ромських погромів та злочинів на ґрунті ненависті, а також фігурує в справах про вбивства. 

Про це пише видання “Заборона”.  

Ініціативу “Праві ветерани” започаткували дев’ять організацій, зокрема “Свобода”, “Сокіл”, “Традиція і порядок” і , “Суспільство майбутнього” (екс-С14), “Національний спротив” ">і , “Невідомий патріот”, “Правий сектор”, “Карпатська Січ” та “Лицарі міста”. Вони висунули до ради 11 своїх кандидатів. Усіх висуванців зрештою обрали методом онлайн-голосування, яке тривало чотири дні. 

Громадська рада є наглядовим і дорадчим органом, який може подавати міністерству проєкти нормативно-правових актів, пропозиції, висновки, аналітичні матеріали з питань формування та реалізації державної політики як рекомендації. Усього рада складається з 35 учасників. 

Cвою “кампанію” ініціатива “Праві ветерани” побудувала на гаслах на кшталт “Солдати – не збоченці! Ветерани – не грантососки! Громадська рада – не збіговисько дегенератів!”. “Ідейними ворогами” вони вважають представників ЛГБТ-спільноти та прихильників декриміналізації медичного канабісу. У своєму ж агітаційному ролику “Праві ветерани” прирівняли гомосексуалів до педофілів і навіть імітували статевий акт із лялькою, пише “Заборона”. 

Так, членами ради стали, зокрема, представники ультраправої організації “С14” (наразі – “Суспільство майбутнього) Євген Карась, Олександр Войтко та Андрій Медведько. Останній є фігурантом справи про вбивство колишнього шеф-редактора газети “Сегодня” та письменника з проросійськими поглядами Олеся Бузини.

Крім того, у 2014 році невідомі в камуфляжній формі побили Василя Черепанина, викладача кафедри культурології Могилянки та керівника Центр візуальної культури. Серед нападників потерпілі тоді впізнали представників С14, про що раніше писала ZMINA. 

У 2018 році ж С14 напала на тимчасове ромське поселення на Лисій Горі в Києві. Після чого Україною прокотилася хвиля погромів, яка закінчилася вбивством 23-річного рома у Львівській області. 

“Від ультраправої організації “Сокіл” пройшли двоє кандидатів. Сергій Крайняк проходить у справі про вбивства чотирьох нацгвардійців під стінами Верховної Ради 31 серпня 2015 року. Інший кандидат – ексдепутат Київської міської ради Володимир Назаренко, керівник київського міського осередку “Сокіл”, напередодні президентських виборів нібито побив киянина, який зірвав рекламу тодішнього кандидата від націоналістів Руслана Кошулинського без вихідних даних”, – йдеться в тексті “Заборони”. 

Серед інших новобраних членів Громадської ради очільник організації “Невідомий патріот” Євген Строкань. У 2018 році під час обшуку в її офісі поліція знайшла портрет Гітлера та зображення свастики на стінах.

У 2020 році, ймовірно, члени “Невідомого патріота” напали на шістьох учасників Маршу жінок після події. Один з потерпілих розповідав ZMINA, що впізнав серед нападників дружину Строканя Віту Заверуху, членкиню “Невідомого патріота”. У телеграм-каналі організації тоді з’явився допис про затримання її та кількох “активістів, які виступили проти ліворадикальних шизофренічних гасел”. 

За рік до цього представники організації зірвали дискусію про ромські погроми в Києві.  

“Заборона” також зазначає, що надіслала Міністерству ветеранів запит із питанням про те, як до Громадської ради потрапили кандидати з дискримінаційною програмою. Оскільки в її положенні йдеться, що від членів ради вимагають “дотримуватися вимог чинного законодавства, ділового етикету, норм етики та моралі”. 

В’ячеслав Ліхачов, дослідник праворадикальних рухів в Україні коментує ZMINA, що, по-перше, ситуація, коли організації з дискримінаційним порядком денним отримують доступ до формування громадських рад державних структур, не є нормальною. 

Він говорить, що стосовно частини організацій, які об’єдналися в ініціативу “Праві ветерани”, з упевненістю можна стверджувати, що вони систематично не просто пропагують ненависть, а й беруть участь у насильстві на ґрунті ненависті:

“Їхня представленість у раді з великою ймовірністю може означати, що їхню думку враховуватимуть під час розподілу державних коштів на підтримку проєктів неурядових структур, спрямованих на ветеранів. Раніше факти фінансування подібних проєктів НДО, пов’язаних з ультраправими політичними групами, викликали значний суспільний резонанс, зокрема за кордоном, і сприяли формуванню вкрай негативного іміджу Міністерства у справах ветеранів, та й української влади загалом, в очах міжнародної громадськості”. 

По-друге, каже Ліхачов, спроба ультраправих монополізувати право представляти ветеранів, веде до спотворення порядку денного: 

“Знову ж таки якщо під час агітаційної кампанії “Праві ветерани” акцентували на протидії захисникам прав ЛГБТ та “грантоїдам” (ніби вони самі не отримували державних грантів), то відповідної діяльності можна очікувати від них і в раді. Навіщо це ультраправим – зрозуміло: символічний капітал ветеранства є основним фактором здобуття ними суспільного визнання. Але я сумніваюсь у тому, що ​​ветеранське співтовариство зацікавлене в тому, щоб рада при профільному міністерстві перетворювалася на майданчик для реалізації політичних амбіцій ультраправих груп, негативно впливаючи на імідж усієї спільноти ветеранів”.