Чому Україна може програти справу проти Росії у Міжнародному суді ООН – коментарі експертки

Початковий етап справи “Україна проти Росії” у Міжнародному суді ООН виявив недопрацювання української сторони. Українському позову у Гаазі загрожує доля подібної судової справи Грузії проти Росії, яку Москва виграла, довівши, що Міжнародний суд не мав юрисдикції у порушених Тбілісі питаннях.

Таку думку в інтерв’ю “Голосу Америки” висловила фахівець з міжнародного права, викладач Копенгагенського університету в Данії Ірина Марчук.

За її словами, головними недоліками позиції України наразі є брак обґрунтованих доказів, а також певні суперечності у тому, як сама Україна визначає події на Донбасі: міжнародний збройний конфлікт за участю Росії, чи операція проти терористів.

Ірина Марчук аналізувала перші виступи сторін та рішення Міжнародного суду 19 квітня щодо тимчасових заходів і зупинилася на тому, що і як презентувала українська сторона у Гаазі.

“Насамперед я була здивована, чому Україна винайняла саме ту юридичну фірму, яка працює з арбітражем. Україна подала позови до декількох судів і, зокрема, арбітражні позови, а також позови у Європейський суд з прав людини, Міжнародний кримінальний суд, Міжнародний суд ООН. Я так розумію, що та юридична фірма представляє Україну і в арбітражних спорах, і також у Міжнародному суді ООН. Можливо, є якась домовленість з тією юридичною фірмою, щоб представляти Україну в кількох судах”, – говорить Ірина Марчук.

Вона нагадує, що на попередньому етапі грузинської справи, коли Грузія у позові проти Росії просила схвалити запобіжні заходи, то суд також попередньо підтверджував свою юрисдикцію у питанні Конвенції про расову дискримінацію. А вже на наступному етапі, коли суд слухав справу Грузії, тоді він відмовив розглядати позов проти Росії на підставі відсутності юрисдикції.

Тобто на цьому етапі рішення по Україні таке ж, як і було по Грузії, підкреслює Марчук.

За її словами, вже на наступному етапі суд буде визначатися щодо юрисдикції, вислухавши докази по справі. Цей етап може бути через років два – три.

Ірина Марчук також вважає, що Україна провалила з переконливістю своїх звинувачень відповідно Конвенції про запобігання фінансування тероризму, і помилка тут була також у тому, що юрист від України – американка, яка спеціалізується на арбітражних справах – не фахівець з кримінального, або міжнародного права.

“Коли я слухала виступи сторін упродовж 4 днів, то зауважила, що юрист від України повністю провалила частину доказів щодо умисності по фінансуванню тероризму, або по суб’єктивній стороні злочину. І українська сторона визнає, що вони не подали достатньо доказів. Але друга проблема в тому, що юрист, яка представляла Україну, навіть не змогла пояснити суб’єктивну сторону злочину по фінансуванню тероризму. Вона сама заплуталася у справах міжнародних судів і не могла пояснити, що взагалі становить умисел, для того щоб довести фінансування тероризму по конвенції, яку вони застосували”, – наголошує Марчук.

За її словами, аби виправити помилки по справі у майбутньому, Україна має надати більше доказів по суб’єктивній стороні злочину. Юристи повинні самі розібратися в теоретичній концепції умислу.

Також недопрацюванням України експертка вважає відсутність в українських судах справ по тероризму, або по фінансуванню тероризму.

“Це також були би надзвичайно важливі докази, які Україна могла би надати для розгляду в Міжнародний суд, а не лише посилатися на звіти міжнародних організацій”, – зауважує Марчук.

“Якщо ви звертаєтеся в Міжнародний суд і кажете, що на території України має місце тероризм, що окремі особи, чи державні структури фінансують тероризм, чому в українських судах по цьому немає справ, навіть попри очевидну проблему в тому, що підозрювані перебувають за межами України? Україна повинна подати Міжнародному суду докази того, що вона заявляє, про конкретні факти тероризму. Якби були хоча б обвинувачувальні акти прокуратури…”, – додає Ірина Марчук.

Експертка також бачить проблему у неоднозначній позиції українського уряду що-до визначення структур, які контролюють окуповані території.

“З одного боку уряд у Міжнародному суді ООН заявляє, що на сході України діють терористичні організації “ДНР” та “ЛНР”. Але з іншого боку є інша справа у Міжнародному кримінальному суді, де суд розглядає ті організації не як терористичні, а як сторони у міжнародному конфлікті. Тут юридична ситуація також неоднозначна. Мені здається, що на цьому етапі ті групи на території Донбасу визнані міжнародною спільнотою як учасники міжнародного збройного конфлікту, а Україна у міжнародному суді ООН подає іншу точку зору, що це терористи”, – говорить Ірина Марчук.

Нагадаємо, 19 квітня Міжнародний суд ООН погодився запровадити запобіжні заходи за позовом “Україна проти РФ” для захисту національних меншин в Криму.

Серед іншого, суд зобов’язав РФ утриматися від обмежень щодо кримських татар на представництво власних інтересів, включно з поновленням діяльності Меджлісу, та забезпечити поновлення освіти українською.

Україна хоче притягнути Росію до відповідальності за порушення двох конвенцій – про запобігання фінансування тероризму і Конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації. Допоки справу розглядатиме суд, Україна клопотала, аби до Росії застосували запобіжні заходи. Це має допомогти захистити людей у Криму та на Донбасі від погіршення ситуації.

Російська влада заперечує звинувачення у причетності до конфлікту на сході України та називає законною анексію Криму.

6 березня відбувся перший день публічних слухань, під час якого Україна висловлювала свої аргументи. 7 березня в Гаазі відбувся другий день слухань, протягом якого російські сторона представила свої аргументи, більшість яких базувалися на брехні та фейках.