Більшість українців не розпізнають гендерно зумовленого насильства і не звертаються по допомогу – дослідження
Війна в Україні значно погіршила ситуацію з насильством, особливо з гендерно зумовленим. Упізнати його можуть лише близько 20% українців та українок. Водночас більшість постраждалих від гендерно зумовленого насильства – понад 80% – не звертаються по допомогу.
Про це пише “Divoche.media”, посилаючись на результати загальнонаціонального дослідження на тему “Гендерно зумовлене насильство в Україні в умовах війни”.
Фото: “Укрінформ”Дослідження показало, що більшість людей досі вважають, що гендерно зумовлене насильство обмежується лише фізичними (удари, побиття) або сексуальними діями. Найчастіше постраждалі усвідомлюють, що над ними вчинили сексуальне насильство (27% з тих, хто мав травматичний досвід), тоді як психологічне та економічне насильство розпізнають рідко (по 12% кожне).
Розвиток емпатії та підвищення рівня обізнаності допомагають збільшити усвідомлення проблеми насильства. Соціологи також помітили, що жінки та чоловіки сприймають насильство по-різному. Підлітки мають глибше розуміння гендерно зумовленого насильства порівняно з дорослими, які частіше пов’язують його з фізичним насильством. Жінки, які мали досвід аб’юзивних стосунків, зазвичай краще усвідомлюють різноманітні форми насильства. Крім того, жінки з південних та східних регіонів частіше асоціюють його з фізичними проявами, тоді як жительки західних регіонів більш широко розглядають це питання.
Чоловіки розглядають гендерно зумовлене насильство як порушення прав людини або як фізичну, психологічну чи соціальну агресію, спрямовану на людину через її стать. Деякі чоловіки вважають його формою обмеження свободи вибору або нав’язуванням стереотипних гендерних ролей, зокрема щодо чоловіків.
В Україні більшість людей не ідентифікують випадки гендерно зумовленого насильства та не звертаються по допомогу. Дослідники зазначають, що потерпілі частіше шукають допомогу у випадках фізичного (24% з тих, хто зазнав насильства) та сексуального насильства (24%), але в інших ситуаціях це трапляється значно рідше. Чоловіки рідше звертаються по допомогу, за винятком випадків сексуального насильства. Жителі західних та північно-центральних регіонів, особливо невеликих міст, також рідше шукають допомоги.
Більшість респондентів зазначили, що в разі гендерно зумовленого насильства вони насамперед звернулися б до членів родини (39%) або друзів (29%), а третім варіантом вибору стала б поліція (23%). До державних соціальних служб, прихистків, громадських, міжнародних чи місцевих феміністичних організацій звернулися б менше ніж 10% опитаних.
Головною причиною, через яку постраждалі не шукають допомоги, є переконання, що це не змінить ситуацію, і ніхто їм не допоможе (27%). Така позиція частіше зустрічається серед жінок та респондентів віком від 18 до 60 років. Також 24% опитаних вважають гендерно зумовлене насильство “особистою справою”, яку не потрібно розголошувати публічно. Таку думку переважно підтримують чоловіки та люди старшого віку (43–60 років), що може свідчити про підвищену стигматизацію цього питання в цих демографічних групах.
На думку респондентів, постраждалі не звертаються по допомогу через страх осуду або те, що їх не почують, а також через фінансову чи емоційну залежність від агресора. Стереотипи мають великий вплив на замовчування фактів гендерно зумовленого насильства, а брак знань та відсутність нульової толерантності до насильства в суспільстві лише погіршують ситуацію.
Коли потерпілі все ж звертаються по допомогу, вони часто стикаються з низкою проблем: байдужість осіб, до яких вони звертаються, бюрократія, недостатня кваліфікація спеціалістів, а також страх звинувачення у провокуванні агресії. Жінки частіше згадують про ці труднощі, ніж чоловіки.
Додатковою проблемою є те, що 36% респондентів не мають інформації про заходи профілактики гендерно зумовленого насильства у своїх громадах, а 24% вказали, що такі заходи не проводилися.
Дослідження у лютому–квітні цього року провела організація “Дівчата” спільно з World Vision. В опитуванні взяли участь 2800 респондентів та респонденток з різних соціальних та демографічних груп.
Нагадаємо, що війна має непропорційно негативний вплив на жінок з маргіналізованих груп через інтерсекційну дискримінацію. Це стосується жінок з ромської спільноти, ЛГБТІК-жінок, жінок з інвалідністю, жінок із сільської місцевості, жінок старшого віку, одиноких матерів та інших.
