Безбар’єрність – це не тільки про пандуси, а й про ставлення: як чоловік з паралічем став радником міського голови

Іван Космина з Тернопільщини понад 14 років бореться за права людей з інвалідністю. Після травми хребта він залишився паралізованим, але зумів перетворити власну історію на приклад стійкості й нині працює радником міського голови Чорткова з питань безбар’єрності.

Про це пише hromadske.

Фото: Оксана Іваницька / hromadske

Його шлях почався ще 2014 року в селищі Гусятин, коли чоловік із власної пенсії купив матеріали для пандуса в лікарні, бо вхід там залишався недоступним. Згодом він багато років вимагав від місцевої влади робити громадські простори зручними для всіх, судився з депутатами й неодноразово наштовхувався на байдужість.

Усе змінилося, коли міський голова Чорткова Володимир Шматько запропонував йому стати офіційним радником з питань безбар’єрності. За словами Космини, він спершу не повірив, що це справжня пропозиція – після багатьох років, коли його сприймали радше як “проблемного активіста”, ніж як фахівця.

На новій посаді Іван перевіряє, наскільки місто пристосоване для людей з інвалідністю, ветеранів, батьків з візочками чи літніх людей. Часто самостійно інспектує вулиці, магазини та установи. Щоб посадовці краще розуміли проблему, він посадив їх у колісні крісла і змусив проїхатися містом – більшість не змогла потрапити навіть до аптеки чи кав’ярні.

Іван каже, що після повномасштабного вторгнення тема безбар’єрності стала “модною”, але насправді часто залишається лише видимістю – пандуси роблять для звітів, не дотримуючись норм. Його завдання – змінювати це.

Міський голова визнає, що Чортків – одне з небагатьох міст, де є радник з безбар’єрності на колісному кріслі. За рік у бюджеті громади передбачили мільйон гривень на облаштування доступних будівель.

Іван розробив перший у місті безбар’єрний маршрут, який охоплює адміністративні будівлі, школи, лікарні та будинки ветеранів. Він переконаний, що безбар’єрність – це не лише про пандуси, а про ставлення й готовність суспільства сприймати людей з інвалідністю як рівних.

Попри повний параліч Іван живе активно: разом із друзями він переобладнав старий мотоцикл, щоб їздити на ньому в кріслі колісному, і назвав його “Фенікс”. Каже, що саме це символізує його нове життя – життя без бар’єрів.

Нагадаємо, що громадська організація “Говори!” представила безоплатний онлайн-курс “Голос без бар’єрів: технологічні рішення в інклюзії”. Він складається з дев’яти відео, у яких фахівці пояснюють, як цифрові технології допомагають зробити суспільство доступнішим для людей з інвалідністю.