80% справ про колабораційну діяльність розглядаються заочно, без самих обвинувачених – ZMINA
Чинне українське законодавство про колабораціонізм не враховує атмосферу страху та примус до співпраці з російськими окупантами під час притягнення людей до відповідальності, тоді як міжнародне гуманітарне право дозволяє цивільному населенню співпрацювати з окупаційною державою для забезпечення нормальної життєдіяльності,
Про це в етері Донбас.Реалії розповіла правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк.
Онисія СинюкПравозахисниця звернула увагу, що з-поміж 10 тисяч кримінальних проваджень 80% справ, зокрема ті, які стосуються організаційно-розпорядчих функцій в окупаційних адміністраціях чи обіймання посад у правоохоронних органах, розглядаються in absentia – тобто заочно, без присутності обвинувачених у залі суду.
Їхні інтереси представляє виключно адвокат, який не має зв’язку з обвинуваченим і не може повноцінно представити, чому людина вчинила саме так, яка була її мотивація, що її до цього спонукало та чи був примус.
“Це вже накладає певні обмеження на те, наскільки може повністю бути розглянута справа. Якщо ми подивимося на весь масив справ, можна побачити певну схильність до механічного правосуддя за певною формулою – навіть постановою Верховного Суду визнано, що досить факту обіймання посади. Навіть не розглядається по суті, який був умисел в обвинуваченого, з якою метою людина бралася до цієї посади й що вона на цій посаді робила. Самого факту обіймання посади для обвинувачення і визнання людини винною абсолютно досить”, – розповіла правозахисниця.
Онисія Синюк повідомила, що окупаційні адміністрації підштовхують жителів ТОТ до співпраці в усіх сферах життєдіяльності на півострові.
“Якщо подивитися, до прикладу, на факти переслідування представників місцевої влади, які відбувалися досить масово на початку повномасштабного вторгнення, перше, що робили російські представники на окупованій території, – намагалися людей схилити до співпраці, щоб скористатися їхнім авторитетом у місцевих громадах. Якщо це розпочиналося з пропозицій і вмовлянь, то це доходило і до примусу, до незаконних затримань, до катувань з умовою, що їх випустять, якщо вони погодяться на співпрацю”, – вказує Онисія Синюк.
Такі незаконні дії Російська Федерація вчиняла, наприклад, щодо пожежників та рятувальників.
“До прикладу, на Запорізькій атомній електростанції працівники не можуть просто залишити свої робочі місця. Вони відповідають за безпеку громади, оскільки працюють на такому небезпечному об’єкті. А Російська Федерація підпорядкувала станцію “Росатому” і в такий спосіб, по суті, створила окупаційну установу, на яку ці люди тепер працюють”, – пояснила вона.
Правозахисниця вказує, що закон зі змінами в Кримінальному кодексі Верховна Рада ухвалила в березні 2022 року поспішно. Це робилося передусім, щоб запобігти співпраці.
“Утім, наразі ми вже маємо три роки повномасштабного вторгнення. Ба більше, потрібно пам’ятати й про території, які окуповані вже 11 років. Цей закон ухвалювався без урахування цієї тривалості окупації”, – пояснила Онисія Синюк.
Правозахисниця вважає, що попередження з боку законодавця своїм громадянам не співпрацювати з окупантом у будь-якій формі, ймовірно, могло працювати в короткотривалій окупації. Утім, у тривалій окупації неможливо жодним чином не взаємодіяти з окупаційною адміністрацією. Ба більше, Російська Федерація робить усе можливе для того, щоб примусити населення взаємодіяти з нею, наголошує правозахисниця.
Вона зазначає, що статтю в Кримінальному кодексі про колабораційну діяльність сформульовано в такий спосіб, що в ній передбачені всі види діяльності, які тільки можливо виконувати на ТОТ без жодних винятків для професій.
“Є певні винятки, що безпосередньо не переслідують, наприклад лікарі. Але якщо ми вже говоримо про головного лікаря, оскільки на цій посаді є певна адміністративна функція, є справи й щодо таких випадків”, – розповіла Онисія Синюк.
Нещодавно в суді розглядали справу жительки Сватового Вікторії Крикунової, яка під час тимчасової окупації міста влаштувалася на роботу до пенсійного фонду.
“Одразу після окупації перестали працювати українські підприємства, організації, установи і все населення залишилося в інформаційному вакуумі. Я пішла працювати до пенсійного органу на окупованій території. Я цього не приховую і розповідаю з першого дня і до останнього. Злочинного, кримінального я нічого не зробила, шкоди нашій державі я не завдавала. Лише пішла працювати з мотивом допомогти своїй родині виїхати, допомогти людям, які залишилися на окупованій території, просто вижити, просто існувати”, – пояснила свої дії обвинувачена.
За даними сторони захисту, не будь-яка робота на ТОТ може бути злочинною й утворювати об’єктивну сторону кримінального правопорушення.
“Оскільки міжнародне гуманітарне право, зокрема Гаазькі положення 1907 року, Женевські конвенції, передбачає, що цивільне населення може співпрацювати з окупаційною державою, якщо це необхідно для забезпечення нормальної життєдіяльності цивільного населення”, – пояснює юристка Української Гельсінської спілки з прав людини Анна Козьменко.
Онисія Синюк указує, що з моменту введення цієї статті у Верховній Раді реєстрували нові законопроєкти з пропозиціями змін. Утім, жоден з них не є всеохопним та не працює з першочерговою причиною цієї проблеми.
“Основна проблема – це не просто формулювання, а те, що відсутнє розуміння, як люди виживають в окупації. Ми постійно говоримо про нашу статистику щодо воєнних злочинів, які, зокрема, на ТОТ. Але коли ми подивимося на практику справ щодо злочинів проти основ національної безпеки, там не враховується, що проти нашого населення в окупації вчиняються злочини, що це загалом атмосфера примусу і страху. Це не відображається в жодних законопроєктах, які зараз зареєстровані в парламенті. Крім того, жоден з них не зазнає жодного руху. Це, по суті, сигналізує, що немає політичної волі чіпати це питання”, – констатувала правозахисниця.
Вона назвала складним питанням, де має проходити червона лінія, – яка діяльність на ТОТ є нормальною, а яка – злочином, утім вона вказала на певні орієнтири, на які можна спиратися, зокрема норми Міжнародного гуманітарного права.
До прикладу, Перший Додатковий протокол до Женевських конвенцій передбачає серед іншого функції цивільних організацій захисту, зокрема евакуація, порятунок, гасіння пожеж і так далі.
“Тобто такі функції для забезпечення життєдіяльності вже можна використати. Але, зокрема, і оцінити цей баланс, яка діяльність, власне, завдає шкоди населенню і національній безпеці і яка не завдає такої шкоди. Просто факт співпраці без негативних наслідків і без наміру завдати шкоди не має бути криміналізований”, – вказує вона.
Напередодні Центр прав людини ZMINA оприлюднив аналітичний звіт “Відповідальність за колабораціонізм: як змінилася судова практика?”, в якому правозахисники проаналізували вироки в Єдиному державному реєстрі судових рішень (ЄДРСР).
Голова Кримської правозахисної групи та координаторка Експертної мережі Міжнародної Кримської платформи Ольга Скрипник під час Coalition Talks висловила переконання, що справи про колабораціонізм є викликом для держави.
Правозахисниця констатувала, що наразі відомі приклади кримінальних справ, які загрожують успішній реінтеграції звільнених територій. Вона вважає, що від належного унормування законодавства про колабораціонізм залежатиме, як швидко Україна налагодить життєдіяльність на цих територіях.
Напередодні голова Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик під час презентації тіньового звіту для Єврокомісії заявила, що на відміну від інших країн – кандидатів до ЄС держава повинна надати відповіді та напрацювати підходи до низки викликів під час деокупації та реінтеграції звільнених територій.
