Як збираються реформувати пенітенціарну систему
В уряді створюють законопроект “Про пенітенціарну систему”, який має поліпшити умови праці співробітників та тримання засуджених у в’язницях.
Спочатку він розроблявся спільно з Реанімаційним пакетом реформ та Консультативною місією Європейського союзу в Україні. Однак перша версія документу, як розповідає представник цієї місії Вадим Човган, не підійшла Міністерству юстиції.
“Міністр Павло Петренко не погодився, до прикладу, з тим, як прописали соціальні гарантії для персоналу пенітенціарних закладів. Не підтримав, щоб медицину забезпечувало Міністерство охорони здоров’я (МОЗ). Аргументація – неоднозначна, але стало зрозуміло, що МОЗ не готовий відповідати за тюремну медицину через нестачу ресурсів”, – розповідає Вадим Човган.
Так само документ пропонував передати функцію реагування на надзвичайні ситуації від пенітенціарної служби до спеціального підрозділу Нацполіції.
“Якщо в’язні не погоджуються з чимось, то у місці позбавлення волі починається бунт. Тоді у заклад заводиться підрозділ спецпризначення, який обшукує ув’язнених. При цьому відомі випадки, коли в’язнів залякували із застосуванням сили, аби “втихомирити”, – пояснює Вадим Човган.
Експерт вказує, що Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вже двічі засуджував Україну за масові побиття у місцях позбавлення волі.
Суд виніс рішення у справах Давидов та інші проти України, Карабет та інші проти України. Але влада так і не врегулювала роботу підрозділу спецпризначення. Вадим Човган виступає, аби у пенітенціарної служби забрали підрозділ спецпризначення.
“Система не повинна вирішувати, коли застосовувати силу до в’язня, який не не підкорюється. Із цим нехай визначається Нацполіція, як більш незалежний орган”, – вважає він.
Деякі автори законопроекту пропонували також ліквідувати оперативні підрозділи в установах відбування покарань, але це не підтримали у Міністерстві юстиції.
“Пенітенціарні співробітники знаходять з-поміж засуджених неформальних інформаторів, які розповідають, що відбувається в установі. Вони сьогодні узаконені. Закон про оперативно-розшукову діяльність (ОРД) дозволяє використовувати “неформальних співробітників”. Висловлювались різні позиції з цього приводу. Окремі виступали проти, бо це, ніби-то, радянщина і такого немає ніде у світі. Однак оперативна робота – нормальна практика в інших в’язничних системах (так звана intelligence). Щоправда, ця робота там відрізняється і жодним чином не стимулює в’язничну субкультуру, як це є у нас. Тому нашу функцію в’язничної ОРД треба змінювати, а не ліквідовувати”, – каже Вадим Човган.
Після консультацій у пенітенціарному підкомітеті Верховної Ради експерти почали вдруге напрацьовувати законопроект разом з представниками Міністерства юстиції. Ми з’ясовували, які правозахисні новели наразі виписані у документі.
У тексті проекту, як і в самій пенітенціарній реформі, декларується відхід від каральної мети на користь реабілітативного підходу. Кара й до сьогодні – офіційна мета покарання, однак проектом вона скасовується.
ОЛІВЦІ ТА ТВАРИНИ У В’ЯЗНИЦЯХ
Автори законопроекту прагнуть відкинути безпідставні заборони. Для цього прописали в ст. 4 проекту, що обмеження прав і свобод стосовно засуджених та осіб, взятих під варту, повинні передбачатись законом. Вони мають переслідувати обґрунтовані з точки зору міжнародних стандартів цілі та бути необхідними у демократичному суспільстві в розумінні практики ЄСПЛ.
Вперше за історію кримінально-виконавчого законодавства створюється так звана “лімітативна клаузула”. Вона передбачає, що обмеження повинні бути мінімальними, а цілі обґрунтовуватись. Якщо для досягнення мети можливо застосувати м’якіші заходи з обмеження прав, то мають застосовуватись саме вони.
Експерти вказують, що немає сенсу у забороні кольорових олівців у місцях несвободи. Вони наполягають на справедливому балансі індивідуальних та суспільних інтересів.
“Наприклад, донедавна у в’язницях не можна було тримати тварин. Якщо жила кішка, яку ув’язнений годував, то вона була поза законом. Її забирали тоді, коли адміністрація вирішувала зробити засудженому неприємно“, – каже Вадим Човган.
Експерт також наголошує, що обмеження листування, прослуховування телефонних дзвінків мають відбуватись у крайньому випадку. Він зауважує, що Україна програла не одну справу у ЄСПЛ через такі обмеження.
Законопроект визначає, що важлива мета пенітенціарної системи, серед іншого, – знизити рівень злочинності та повторних злочинів. Він пропонує поважати права людини, створювати умови для соціальної реабілітації та інтегрувати засуджених в суспільство.
“Це означає, що умови відбування покарання мають наближатись до умов життя на волі. Чим більше ми людину “затискаємо”, тим складніше їй на волі буде пристосуватись після таких обмежуючих умов”, – коментує Вадим Човган.
Законопроект пропонує вручати письмово вмотивовані рішення, якщо адміністрація місця несвободи обмежує права засудженого або людини під вартою.
“Згідно із законом адміністрація може “переглядати” кореспонденцію без ознайомлення зі змістом. Однак на практиці лист просто читається. А ми пропонуємо, щоб копія рішення про перегляд у кожному конкретному випадку втручання у кореспонденцію надсилалась засудженому. З таким рішенням у людини буде можливість оскаржити дії адміністрації”, – пояснює Вадим Човган.
Заклади пенітенціарної системи у своїй роботі мають враховувати рекомендації Європейського комітету із запобігання катувань, практику ЄСПЛ, Європейські правила пробації Ради Європи, Європейські в’язничні правила та документи, які прийняті в ООН і які стосуються пенітенціарної системи.
“Раніше, говорячи про правову базу тюремної системи, згадували закони, підзаконні акти та укази президента. Про пенітенціарні міжнародні стандарти не згадували”, – згадує Вадим Човган.
МЕДИЦИНА
У Міністерстві юстиції України планують не передавати медичне забезпечення у місцях позбавлення волі Міністерству охорони здоров’я. Відомство планує утворити окрему державну установу. План дій Нацстратегії з прав людини передбачає, щоб у цій установі був окремий бюджет та незалежний персонал, який підпорядковується лише Міністерству юстиції, а не начальнику колонії.
БІЛЬШЕ про реформування медичної системи читайте в колонці Олександра Гатіятулліна “Реформа тюремної медицини: Чужий проти Хижака?”
НАДІЯ ДОВІЧНИКІВ
Автори законопроекту прописали новий механізм умовного звільнення подібний до скандинавських країн. Він схожий із тим механізмом, який вже закладений в зареєстрованому в парламенті законопроекті №6344 – “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо адаптації порядку застосування окремих інститутів кримінального права до європейських стандартів”.
Зараз підставою для дострокового звільнення вагому роль відіграє “виправлення” – розмита з юридичної точки зору категорія. Натомість згідно із проектом засуджені мають звільнятися автоматично після відбуття певного строку, якщо не буде високого ризику вчинення нових злочинів на волі.
“Заради об’єктивності цей ризик буде встановлювати не адміністрація колонії, а служба пробації. Звертатись до служби адміністрація буде тоді, коли підозрює про високі ризики нових злочинів у конкретного засудженого”, – пояснює Вадим Човган. Служба визначатиме ризик за бальною системою. Остаточне рішення у достроковому звільненні ухвалюватиме суд.
Крім того, документ передбачає спеціальний механізм для дострокового звільнення довічників. Пропонується довічне замінити на позбавлення волі на певний строк. Для цього засуджений повинен написати проект реінтеграції у суспільство і пройти уважну оцінку ризиків.
Як відомо, ЄСПЛ у рішенні Вінтер та інші проти Сполученого Королівства постановив, що тримання людини довічно без реалістичної перспективи звільнення в майбутньому – це катування. Вадим Човган пояснює, це рішення означає, що для довічно засуджених повинна бути перспектива звільнення, аби вони намагались виправитись та інтегруватись у життя. У різних країнах до моменту звільнення довічники відбувають покарання 15–25 років.
“Через те, що в Україні немає такого механізму, ми знаходимось у стані постійного порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (“заборона катування”). Це тільки питання часу, коли буде рішення Європейського суду стосовно українських довічників”, – каже він.
ВІДКРИТІСТЬ ДЛЯ ГРОМАДСЬКОСТІ
У першій редакції законопроект пропонував надати доступ громадськості до слідчих ізоляторів, майже такий як до кримінально-виконавчих установ. Його автори використали із ст. 24 Кримінально-виконавчого кодексу список суб’єктів, які мають право відвідувати СІЗО.
Водночас документ встановлює обмеження під час візитів громадськості, аби уникнути зловживань в слідчих ізоляторах.
“Конфіденційно спілкуватися із підсудними можуть заборонити у виняткових випадках. Це можуть зробити в інтересах слідства слідчий або суд, які ведуть кримінальне провадження. Таке рішення може стосуватись, зокрема, голів місцевої держадміністрації, народних депутатів, депутатів місцевих рад, членів громадських рад. Але воно не стосується Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та Національного превентивного механізму“, – пояснює Вадим Човган.
За його словами, таке рішення має бути обґрунтованим та визначати коло людей, яких воно стосується.
“У рішенні вказується строк його дії. Він має бути якомога коротшим, але не може перевищувати 30 днів. Копія рішення видається людині під вартою або тим, кому забороняється відвідувати. Але це не означає, що не можна контролювати умови тримання підслідних”, – додає експерт.
Однак експерт та інші правозахисники нарікають, що у другій редакції законопроекту звузили громадській контроль.
“У запропонованій редакцій вже немає помічників народних депутатів, які працюють на громадських засадах. У народних депутатах немає часу їздити по тюрмах. Цим питанням займались їхні помічники. Остання редакція пропонує акредитацію журналістів та заборону фото та відеозйомки об’єктів “у забороненій зоні”. Її не було у попередньому варіанті законопроекту. Я пропоную залишити без змін норму про спільний візит народних депутатів та журналістів без акредитації та без попередження”, – заявив правозахисник Харківської правозахисної групи Андрій Діденко на пенітенціарному підкомітеті Верховної Ради 20 червня.
Вадим Човган зауважує, у Міністерстві юстиції погодились, що люди, які мають судимість, не зможуть моніторити місця несвободи. Але натомість залишиться повний перелік суб’єктів, які матимуть право на громадський контроль. Таке звуження контролю він називає сюрпризом.
Заступник міністра юстиції Денис Чернишов заявляє, що є питання, у яких він не поступиться. Він погоджується на візити тих помічників депутатів, які офіційно працюють.
“Ніяких позаштатних 50 людей”, – заявив він. Денис Чернишов запропонував правозахисникам визначитися з критеріями щодо ЗМІ, представникам яких дозволятимуть заходити у в’язниці. Це, за його словами, може залежати від тиражу видання або охоплення аудиторії.
“Не можна робити із в’язниці прохідний двір”, – сказав заступник міністра.
Окрім цього, в законопроекті планують передбачити статтю з функціональними обов’язками пенітенціарної інспекції. Менеджерка проекту Ради Європи “Підтримка пенітенціарної реформи в Україні” Ольга Сандакова розглядає цю інспекцію як друга пенітенціарних закладів. Внутрішня інспекція від Міністерства юстиції буде прагнути, аби у місцях несвободи покращувалась якість менеджменту. Це має знизити шанси на порушення прав людини та витрати з держбюджету за рішеннями Європейського суду з прав людини.
Документ також пропонує кримінальну відповідальність “за приховану від огляду або спробу передачі” ув’язненим або заарештованим заборонених предметів. Наразі пропонується штрафувати порушників від трьохсот до шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів або до трьох років обмежувати чи позбавляти волі.
На пенітенціарному підкомітеті спалахнула дискусія довкола статті 391-1, яку хочуть вписати в Кримінальний кодекс. Євген Нецвєтаєв, заступник керівника відділу моніторингу пенітенціарних установ в Офісі Омбудсмана, наголошує, що у статті занадто жорстка санкція.
Натомість представник Державної кримінально-виконавчої служби Андрій Нечипельський зауважує, що кримінальна відповідальність настає після того, як на порушника вже накладалось адміністративне стягнення за такі ж дії.
“Якщо особа знову вчиняє порушення, то що тут такого поганого, якщо її притягнути до кримінальної відповідальності”, – каже він.
Євген Нецвєтаєв зауважує, що забороненими для передачі предметами можуть бути все що завгодно – навіть продукти харчування не в заводській упаковці.
“Якщо я познайомився із чоловіком із виправного центру і подарував пляшку пива. При цьому я не знав, що він відбуває покарання у вигляді обмеження волі, то що тоді мене позбавляти волі на три роки?” – обурюється Андрій Діденко.
Голова пенітенціарного підкомітету закликав правозахисників та авторів ініціативи прописати норму так, аби, з одного боку, унеможливив системні порушення, а з іншого – щоб санкція статті відповідала меті закону.
ПРАВА ПЕНІТЕНЦІАРНИХ СПІВРОБІТНИКІВ
Автори документу прописали соціально-економічні та професійні права пенітенціарних працівників. У проекті статті про цілі та завдання майбутньої пенітенціарної системи з’являється нове завдання – “належне організаційне, матеріальне та інше необхідне забезпечення співробітників пенітенціарної системи”.
Збільшується тривалість відпусток, передбачається право безкоштовного проїзду по роботі в межах регіону, безоплатне медичне обслуговування, чітко регулюється відшкодування плати за оренду житла у разі, якщо у співробітника немає власного помешкання. Такі ж соціальні гарантії планують запровадити й для служби пробації.
“Якщо ми хочемо якісно змінити штат працівників, то ми маємо давати той соціальний пакет, який дозволить залучити кадри вищої кваліфікації, з вищими моральними якостями і які будуть боятися втратити цю роботу”, – коментує Юрій Мірошниченко.
“Багатьом людям загрожує втрата спеціальних звань. Для них, наприклад, буде неможливим ранній вихід на пенсію. Ми ж прописали, що люди, які почали працювати в погонах і втрачають звання через реформу продовжують працювати на тих самих умовах. Комусь до пенсії залишилось 2 роки, комусь 20. А ось нових співробітників можна добирати вже на нових умовах пенсійного забезпечення”, – розповідає Вадим Човган.
Окрім того, документ передбачає створення спеціального навчального закладу для людей, які хотіли б працювати в пенітенціарній системі.
“Був аргумент, щоб навчання максимум тривало 2-3 роки, але мало б практичний нахил. Як показує закордонний досвід, аби бути звичайним в’язничним співробітником, зовсім не обов’язково мати вищу освіту. Однак поки з цього приводу триває дискусія”, – вказує експерт.
Натхненники реформи хочуть також оновити штат пенітенціарних працівників, залучивши представників інших професій.
“Коли оголошуються заходи для місць несвободи, то Державна служба робить запит на підготовку фахівців, залучаючи юристів, психологів, педагогів чи соціальних працівників. Будь-який навчальний заклад –переможець конкурсу – готує фахівців. Але перш ніж зайти до місць несвободи, вони проходять ще підготовку чи то в Білій Церкві, Чернігові чи Києві”, – ділиться баченням Юрій Мірошниченко.
Остаточний текст законопроекту в уряді планують напрацювати восени.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “Дзеркало тижня”
